Прокуратура знайшла лазівку: Фіртка розповідає, як через негаторні позови держава повертає ліси та заповідники, обходячи «закон про добросовісного набувача».
В Івано-Франківській області тривають десятки судових процесів щодо земель, які незаконно вибули з державної власності. Йдеться про ділянки національних природних парків, державних лісгоспів, навчальних закладів та інших об’єктів, що мали залишатися під захистом держави.
У багатьох випадках органи місцевого самоврядування, керуючись логікою «земля на нашій території — отже, наша», ухвалювали рішення з грубим порушенням законодавства. Земельні ділянки передавали у комунальну, а згодом — у приватну власність, попри те, що вони належали до земель природно-заповідного фонду або перебували у постійному користуванні державних установ.
Один із найпоказовіших прикладів — Карпатський національний природний парк. Там землі заповідного фонду передавали у приватну власність без вилучення, без погоджень із центральними органами влади та без зміни меж парку. У результаті такі ділянки кілька разів перепродавалися, а кінцеві набувачі вважали себе «добросовісними власниками», які нібито законно придбали землю.
А в 2025 році ситуація загострилася — ухвалили зміни до законодавства, відомі у публічному просторі як «закон про добросовісного набувача». Формально документ мав захистити людей, які купили майно, не знаючи про його проблемне походження. Однак на практиці він суттєво обмежив можливості держави повертати незаконно відчужене майно.
Відтепер, якщо прокуратура або інший орган влади звертається до суду з вимогою витребувати землю чи нерухомість у приватної особи, вони зобов’язані попередньо внести на депозит суду повну ринкову вартість цього майна. У разі задоволення позову ці кошти виплачуються відповідачу як компенсація. Без внесення такої суми суд просто не приймає позов до розгляду.
Критики реформи, зокрема представники Антикорупційної правозахисної ради, публічно назвали ці зміни «легалізацією рейдерства». На їхню думку, держава фактично зобов’язала себе викуповувати власне ж майно, яке раніше було виведене з її володіння незаконним шляхом. Експерти наголошують: у нинішніх умовах бюджет не здатен покрити сотні таких позовів по всій країні.
Як наслідок — суди масово відмовляють у відкритті проваджень, а перспективи повернення лісів, заповідників і прибережних територій виглядають примарними. Механізм став надто дорогим і бюрократичним, що фактично грає на користь тих, хто свого часу скористався прогалинами в законі.
Втім, в Івано-Франківській обласній прокуратурі, схоже, знайшли альтернативний юридичний шлях. Йдеться про використання негаторних позовів — інструменту, який дозволяє захищати право держави без застосування механізму «викупу» майна у приватних осіб. Саме цей підхід уже почали застосовувати у справах щодо земель Карпатського національного природного парку та інших об’єктів природно-заповідного фонду.
Як саме працює ця схема і чому вона може стати ключем до повернення державних земель — далі.
.jpg)
Карпатський національний природний парк
Закон про добросовісного набувача: нові бар'єри для держави, щоб повернути своє з незаконної приватизації
Закон №4292-ІХ, що набрав чинності 9 квітня 2025 року, мав головною метою посилити захист тих, хто купив майно (землю чи нерухомість), не знаючи про його незаконне вибуття з державної власності. Тепер держава чи громада можуть витребувати майно лише за певних умов.
Основні новели:
- по-перше, запроваджено 10-річну позовну давність для витребування державного чи комунального майна від добросовісного набувача;
- по-друге, обов'язкова компенсація: при поданні позову про витребування (віндикаційний позов) прокурор чи орган влади мусять внести на депозит суду повну ринкову вартість майна (експертна оцінка на дату позову). Якщо позов буде задоволено — гроші йдуть набувачеві як компенсація. Без завдатку позов залишають без руху або розгляду.
Це створило вкрай несприятливі перспективи для прокуратури, яка традиційно вважає такі справи своєю сферою відповідальності.
По-перше, можливості держави обмежені фінансово. Прокуратура не має окремого фонду для внесення так званих «завдатків», а процедура оцінки майна та перерахування коштів є складною й бюрократизованою. Якщо йдеться про дорогі об’єкти — наприклад, гектари лісу або землі природно-заповідного фонду, — суми компенсацій можуть сягати мільйонів гривень. Ці кошти необхідно «заморозити» на депозитному рахунку суду до ухвалення рішення, що для бюджету є серйозним навантаженням.
По-друге, суди почали масово відмовляти у відкритті проваджень. Сотні позовів залишили без розгляду саме через відсутність коштів на депозиті, що фактично заблокувало механізм повернення майна у державну власність.
Критики називають ухвалені зміни «легалізацією рейдерства». За їхніми словами, вони відкрили шлях для відмивання незаконно привласненого майна через ланцюжок формально законних угод. Схема виглядає так: земельну ділянку або нерухомість спершу незаконно оформлюють — через підроблені документи чи за участі недоброчесного нотаріуса. Далі майно кілька разів перепродають підставним особам, створюючи ілюзію законності. Врешті його купує «добросовісний» набувач — уже через звичайного нотаріуса.
Коли ж прокуратура або установа, яка втратила землю чи об’єкт нерухомості, звертається до суду, останній власник заявляє: він не знав про порушення, придбав майно законно, а все, що відбувалося раніше, його не стосується. За чинним законодавством, держава в такому разі змушена не лише доводити незаконність первинної приватизації, а й бути готовою компенсувати ринкову вартість об’єкта.
У результаті незаконно приватизовані ліси, заповідники та інші стратегічні об’єкти залишаються в приватних руках, а держава фактично втрачає над ними контроль.
Лазівка в судовій практиці: негаторний vs віндикаційний позов
Проаналізувавши судовий реєстр за другу половину 2025 року, можна побачити десятки відмов прокуратурі у справах щодо повернення незаконно приватизованого майна. У більшості випадків суди посилаються саме на закон про добросовісного набувача. Механізм, який раніше дозволяв державі повертати втрачені землі та нерухомість, фактично перестав працювати.
Втім, схоже, прокуратура Івано-Франківської області знайшла обхідний шлях у судовій практиці. Про це свідчать її останні успіхи, зокрема у спорах щодо земель Карпатського національного природного парку. Йдеться про зміну підходу до захисту інтересів держави: замість віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння) прокурори почали подавати негаторні позови — про усунення перешкод у користуванні майном.
Пояснимо простіше.
Віндикаційний позов — це ситуація, коли держава заявляє: «Майно вибуло з мого володіння, поверніть його мені». Саме тут починає діяти Закон №4292-ІХ. Орган влади або прокуратура зобов’язані довести недобросовісність набуття, внести на депозит суду повну вартість майна та, у разі задоволення позову, компенсувати її відповідачу. На практиці це призводить до глухого кута: суди або відмовляють через відсутність коштів на депозиті, або стають на бік «добросовісного» власника.
Негаторний позов ґрунтується на зовсім іншій логіці. У цьому випадку держава не визнає, що майно вибуло з її власності. Вона стверджує, що її право не припинялося, а існують лише перешкоди в користуванні — наприклад, незаконна державна реєстрація права власності за приватною особою. Тобто позиція звучить так: «Земля належить державі, а реєстрація не створює права власності — усуньте перешкоди».
За такого підходу закон про добросовісного набувача не застосовується, адже формально немає «витребування майна». Суду пропонують не повертати об’єкт у власність, а скасувати незаконну реєстрацію та відновити можливість користування державним майном.
Саме цю лазівку — негаторний підхід — прокуратура Івано-Франківської області змогла відпрацювати в судах. Це дозволяє обходити вимогу про внесення завдатку, а також уникати обмежень щодо десятирічної позовної давності. Якщо така практика отримає підтримку вищих судових інстанцій, у 2026 році вона може бути масштабована на всю країну та стати реальним інструментом повернення лісів, заповідників і інших стратегічних земель у державну власність.
Шляхом помилок: як прокуратура знайшла лазівку, щоб відсудити землі
Два приклади судів, які відбулися наприкінці 2025 року навколо спірних державних земель, є показовою ілюстрацією: у першій справі (№354/2126/24) прокуратура подала віндикаційний позов (витребування з власності) про ділянку в Поляниці — суди відмовили через відсутність завдатку.
А вже у другому процесі (№354/1333/24) – негаторний позов (усунути перешкоди в користуванні землею) про чотири ділянки в Яремче — суд став на бік прокурора, повернувши їх державі.
Це показує: вибір позову визначає результат, але лазівка працює для стратегічних земель, як у НПП.
Відмова прокуратурі: апеляційна інстанція та віндикаційний глухий кут
У справі №354/2126/24 прокуратура вимагала витребувати земельну ділянку на території Поляницької сільради Надвірнянського району.
.jpg)
.jpg)
Поляницька громада: мальовничі землі
З позиції позивача йдеться про сумнівну приватизацію, що бере початок ще на початку 2000-х років. За версією прокуратури, тоді було підроблено державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. У цьому документі зазначалося, що ділянку площею 0,85 га нібито передали для ведення особистого селянського господарства на підставі рішення виконкому сільської ради №25 від 11 липня 2002 року.
Однак перевірка виявила невідповідності. У матеріалах технічної документації міститься інший варіант того ж державного акта — з датою 30 жовтня 2001 року, іншим реєстраційним номером і посиланням уже на рішення виконкому №24 від 16 серпня 2001 року. За твердженням прокуратури, жодного реального рішення про виділення цієї землі в приватну власність не існувало.
У відомстві вважають, що йдеться про класичну схему: через підробку документів намагалися «легалізувати» землі державного лісового фонду, які за законом не підлягають приватизації.
Майже через 20 років — у 2020–2022 роках — особа, яку прокуратура називає сумнівним набувачем, вирішила повторно «оформити» ділянку. Для цього він звернувся до ФОП, який виготовив технічну документацію із землеустрою: у ній нібито встановили межі ділянки в натурі, підтвердили площу 0,85 га та цільове призначення — для ведення особистого селянського господарства.
15 червня 2022 року цю земельну ділянку продали частинами: половину — одній особі, іншу половину — ще одній. Після цього нові «власники» швидко поділили землю на 27 окремих ділянок. Якщо припущення прокуратури про незаконну приватизацію підтвердяться, такий поділ є типовим прийомом — він дозволяє поетапно продавати землю дрібними лотами та ускладнює відстеження її походження.
.jpg)
Фрагмент судового документа
Остання ланка цього ланцюжка з’являється у 2023 році. Власники продають одну з уже поділених ділянок — площею 0,0242 га з кадастровим номером 2611092001:22:002:4092.
Прокуратура наполягає: останній набувач не може вважатися добросовісним. За версією обвинувачення, земельна ділянка має очевидні ознаки лісової — на ній ростуть дерева й чагарники, а відомості в документах суперечать одна одній. Отже, покупець мав можливість і обов’язок перевірити походження землі та з’ясувати, що йдеться не про сільськогосподарську ділянку, а про державний ліс.
У прокуратурі вважають, що вся схема була незаконною від самого початку: фальшиві рішення органу місцевого самоврядування, підроблені державні акти, поділ великої ділянки на десятки дрібних — імовірно, з метою ускладнити відстеження її походження. У позові йдеться про необхідність витребувати землю у власність держави, скасувати всі реєстраційні дії та повернути ділянку ДП «Ліси України», з володіння якого вона, за твердженням прокуратури, вибула без законних підстав.
Однак саме на цьому етапі спрацювали норми так званого закону про добросовісного набувача, ухваленого у 2025 році. Суд першої інстанції залишив позов без розгляду через те, що прокуратура не внесла на депозит суду завдаток у розмірі вартості спірного майна. Апеляційний суд 17 листопада 2025 року погодився з цим рішенням і залишив ухвалу без змін.
Фактично це стало глухим кутом: без можливості внести кошти на депозит суду провадження блокується, а справа не розглядається по суті. У результаті спірна земельна ділянка залишається у приватній власності, а держава втрачає можливість повернути лісові землі.
Успішний негаторний позов: справа про землі Яремче та перемога прокуратури
А ось ще одна справа (№354/1333/24), але з протилежним результатом: ідеться про землі Карпатського національного природного парку, які були незаконно приватизовані.
У справі №354/1333/24 (рішення Яремчанського міського суду від 08.12.2025) прокуратура вимагала усунути перешкоди в користуванні чотирма ділянками загальною площею 0,52 га в м. Яремче.
.jpg)
Одна з ділянок 2611000000:04:007:009, інші – поряд
Ділянки розташовані в Яремчанському лісництві КНПП, належать до земель природно-заповідного фонду (акт постійного користування від 2001 р.).
.jpg)
Яремче, оточене заповідником
Історія почалася понад 20 років тому, коли Яремчанська міська рада, ігноруючи статус заповідника, ухвалила два рішення у 2002 та 2004 роках, передавши велику ділянку площею 0,935 гектара у приватну власність одній особі під ведення особистого селянського господарства.
Рада вважала землі «своїми», бо вони нібито на території громади, і видала державний акт, ніби забувши, що частина ділянки вже входила до КНПП. У 2004 році власник продав половину ділянки (0,52 га) двом покупцям — по 0,26 га кожному. Так почався ланцюжок перепродажів, де лісова земля потроху перетворювалася на «приватний рай».
Але справжній поворот стався в 2004-2006 роках, коли нові власники вирішили «перефарбувати» землю під житлову забудову. Рада дала дозвіл на зміну призначення: з ОСГ на будівництво будинків та господарських споруд. Два останніх власники поділили свої частини на чотири менші ділянки (по 0,1 та 0,16 га), оформили нові акти, і в серпні 2006 року продали все одній особі.
Покупець, мабуть, уявляв собі затишний будинок у Карпатах, але не здогадувався, що купує шматок заповідного лісу. Аж у 2022 році, під час кримінального провадження, земельно-технічна експертиза виявила правду: ділянки накладаються на територію КНПП. Конкретно: перша — на 0,0959 га, друга — повністю на 0,1 га, третя — на 0,1593 га, четверта — на всю 0,16 га.
.jpg)
Прокуратура, разом із Міндовкіллям, Івано-Франківською ОДА та КНПП як третьою особою, обрала негаторний позов: не просто витребувати землю, а усунути «перешкоди» в її користуванні державою. Вони аргументували: землі природно-заповідного фонду — це особливо цінні ділянки з обмеженим обігом, їх не можна приватизувати без вилучення з парку.
Яремчанська міська рада перевищила повноваження, порушення триває досі — держава не втратила права власності.
.jpg)
Адвокат відповідача зрозумів, що прокуратура використовує лазівку, і заявив: позов неправильний — треба віндикаційний з компенсацією (тобто внесення завдатку, який потім отримає власник, якщо прокуратура відсудить землі). Бо набувач — добросовісний (купив у 2006, не знав про накладання, документи чинні). Також адвокат зазначив: експертиза «неповна», а кримінальне провадження не закінчене. А повернення землі — порушення мирного володіння.
.jpg)
Суд частково задовольнив позов прокуратури — і це стало справжньою перемогою для держави. Суд детально перевірив докази і підтвердив: чотири спірні ділянки справді накладаються на територію Карпатського національного природного парку.
Але головне, що суд визнав: негаторний позов обрано правильно. Адже йдеться не про «витребування» майна, яке нібито вибуло з володіння держави, а про усунення перешкод у користуванні державною власністю. Це важливо, бо у випадку земель природно-заповідного фонду порушення тривають постійно — держава не втрачає права власності.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах 2021–2023 років чітко пояснила логіку: для земель природно-заповідного фонду порушення прав власника є безперервними, тож саме негаторний спосіб захисту є найбільш відповідним.
Саме тому новий Закон № 4292-ІХ про добросовісного набувача тут не спрацював — адже це не віндикаційний позов (витребування майна з чужого володіння), де потрібен завдаток на депозит.
.jpg)
Суд прямо вказав: суспільний інтерес у збереженні екосистеми Карпат переважає приватний інтерес власника (практика Європейського суду з прав людини: захист довкілля важливіший за майнові права окремої особи).
До того ж відповідач, який придбав землю, мав би перевірити її статус – ділянки вкриті лісом і чагарниками, це явні ознаки заповідника, тож «добросовісність» викликає сумніви.
.jpg)
Результат — держава виграла. Суд зобов’язав відповідача повернути частини ділянок у межах накладання Івано-Франківській облдержадміністрації та Карпатському національному природному парку. Крім того, реєстрацію всіх чотирьох ділянок у Державному земельному кадастрі скасували повністю.
Ця справа стала яскравим прикладом того, як прокуратура обійшла «пастку» із завдатком. Замість ризикованого віндикаційного позову з обов’язковою компенсацією, прокурори подали негаторний позов — і повернули землі НПП без жодної гривні на депозиті. Лазівка спрацювала, і це дає надію на успіх у інших аналогічних справах.
Закон № 4292-ІХ, який мав захищати добросовісних покупців, на практиці ускладнив державі повернення незаконно приватизованих земель. Він ввів вимогу вносити на депозит суду повну вартість майна, що зробило низку позовів неприйнятними через відсутність коштів.
Але Івано-Франківська прокуратура знайшла вихід: замість віндикаційних позовів, з усіма «пастками», почала використовувати негаторні — для усунення перешкод у користуванні державною власністю. Для земель заповідного фонду, як у Карпатському НПП, це спрацювало ідеально: держава не «витребує» землю, а просто скасовує незаконну реєстрацію, бо право власності ніколи не припинялося.
Ця судова лазівка може не лише захистити карпатські ліси, а й стати прецедентом для всієї України.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
