Жили собі в одному краї чоловік і жінка, їхня любов міцнішала щоднини. Вони вельми бідували, але кожен з них знав, що інший викохує в серці нездійснене бажання: у чоловіка був золотий годинник і він мріяв купити ланцюжка з такого самого дорогоцінного металу. Жінка мала довге м’яке русяве волосся і мріяла про гребінчика з перлиною, щоб носити його у волоссі як діадему.
Минали роки і чоловік дедалі частіше замислювався про гребінець тоді як жінка майже забула про нього шукаючи нагоди придбати того золотого ланцюжка.
Вони давно вже не розмовляли про це, але в їхній душі потай зріла нездійснена мрія. Вранці, на десяту річницю їхнього весілля чоловік побачив, що жінка всміхається, підходить до нього а її волосся коротко обстрижене.
- Що ти зробила, люба, - спитав він дивуючись.
Жінка розкрила долю на якій лежав виблискуючи золотий ланцюжок.
- Я продала своє волосся, щоб купити ланцюжка для твого золотого годинника.
- Ах, люба, що ж ти наробила? – сказав чоловік, розкриваючи долоню на якій лежав переливаючись дорогоцінний гребінець з перлиною. – Я продав свого годинника, щоб купити тобі гребінь.
Вони обнялися залишившись без нічого, багаті лише на, що вони є одне в одного.
«Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку; любов бо як смерть сильна; ревнощі люті немов пекло. Стріли її – вогненні стріли. Правдиве полум’я Господнє.
Водам великим любови не вгасити, ані рікам її не затопити. Якби хто за любов віддав скарби свого дому зазнав би лиш погорди великої» (П.П. 8,6-7)
