Великі надії громадських активістів Галичини на вибори до місцевих рад, що відбулися вперше за історію незалежності України окремо від президентських та парламентських, луснули як мильна бульбашка. Отверезіння настало вже в ніч на 1 листопада, коли Галичина довеала неспроможність обирати свою владу на місцях на засадах громадянського суспільства. Фактично, звичайні мажоритарні вибори перетворилися на партійні, та щей на ділі втратили статус місцевих: галичани наче обирали «Верховну Раду». Виборці міст та містечок кинулися на боротьбу з табачниками та януковичами, віддавши свої голоси за ВО «Свобода» та її кандидатів як за списками, так і на мажоритарних округах.
І тільки подекуди, на селі, виборці змогли сяко-тако визначитися із своїми депутатами до сільської ради та кандидатами на сільського голову. Видно на селі легше зрозуміти, що якась Маруська чи Влодзьо (кандидати до сільської ради) не мають нічого спільного з ненависним Табачником, а ніж те, що Табачник, Янукович та Ганна Герман не будуть засідати в обласних та міських радах у Львові, Тернополі та Івано-Франківську.
Результати місцевих виборів в Галичині засвідчили наслідки тяжкої контузії, здобутої галичанами в ході та після помаранчевої революції. В 2004 році галицькі українці, що стали закваскою та рушієм Майдану, не зовсім вірно зрозуміли настрої братів з-за Збруча щодо підтримки Ющенка на виборах президента. Галичанам чомусь здалося, що кияни, харків’яни, і східняки загалом подалися на Майдан виключно з метою закріпити в Україні тотальну українізацію, визнати вояків УПА та Бандеру національними героями і ліквідувати на території України елементи радянського минулого (вшанування пам’ятників Леніну, ветеранів радянської армії, тощо).
Обраний президент Віктор Ющенко намагався зреалізувати ці ідеї і дуже швидко потерпів фіаско, більше того, вимушено уступив свої позиції радикальній соратниці Юлії Тимошенко, яка, хоч і не займала відвертої націоналістичної позиції, зате намагалася розправитися з олігархами. З огляду на національність олігархів - галичани зрозуміли і це послання по своєму і кинулися на підтримку Тигрюлі та її БЮТу. Після поразки Тимошенко на президентських виборах 2010 року симпатії галичан перейшли до радикального О.Тягнибока, який включився в боротьбу з Табачником, Януковичем та «московським попом» Кирилом. Через півроку такої «боротьби» влада в Галичині опинилася в руках радикалів. Що далі – галичани ще не знають, проте надіються, що саме Тягнибок якось поверне ситуацію таким чином, що ідеї українізації та українського націоналізму бандерівського зразка захоплять серця всіх 85% громадян України, які під час перепису населення записалися українцями.
Тим часом тягнибоківці своїм головним завданням на найближчий рік ставлять питання про входження Партії «Свобода» до Верховної Ради України. Для цього будуть і прямо, і опосередковано спрямовані зусилля місцевих депутатів та органів влади, які вони очолять.
Як свідчить практика нещодавньої виборчої кампанії симпатії виборців не досягаються заходами щодо облаштування комунального господарства, ремонтом під’їздів та ліфтів, встановленням дитячих майданчиків. Ніяк не допомагає вже у Галичині меценатство з організації різноманітних спортивних, культурологічних чи мистецьких заходів. Тим більше реалізація якихось екзотичних проектів типу влаштування притулку для тварин, чи забезпечення гендерної рівності в суспільстві.
Голоси галицьких виборців здобуваються виключно завдяки ідеологічному протистоянню, пошуку ворогів, їх обвинуваченню, а також радикальним закликам. «Свобода» вже має 5 % голосів в Україні, з них 30 % в Галичині. Довівши галицький електорат до передпомаранчевого стану, «Свобода» могла б розраховувати на 15-20% в українському Парламенті. Тому цілі свободівців не стільки лежать в площині покращення життя галичан, чи формування якихось системних змін в своїх територіальних громадах, як от в бажанні завести потужну фракцію з 50-60 осіб у Верховну Раду та реально зробити Тягнибока головним опозиціонером до діючої в Україні влади.
Фактично, вже можна стверджувати, що ті паростки розвитку громадянського суспільва в Галичині, які вирощувалися в останні 20 років, просто розтоптані. Відтепер сподіватися на вплив на органи влади чи адвокацію інтересів певних цільових груп силами громадських інституцій даремно. Нова влада в Галичині переслідує панукраїнські цілі, зрештою в цьому їй прямо чи опосередковано підіграють й інші партії та політики в Галичині: хтось роздає в школи портрети Шухевича, хтось встановлює пам’ятники Бандері та героям УПА, хтось критикує владу та зрадників Майдану – все це працює тільки на «Свободу».
Сподіватися на об’єднання демократичних сил в Галичині також даремно. Адже кожен з діячів впевнений у своїй правоті й так чи інакше орієнтується виключно на якісь директиви по своїй партійній лінії з Києва. Єдиний поштовх, який може їх об’єднати – це переслідування та здирництво з боку «свободівців». Тоді об’єднання можливе за типом антифашиського руху.
Головні ж опоненти «свободівців» - це працівники міліції. Саме проти них зараз направлені всі сили. Адже влада силами МВС намагається перешкоджати радикалам проводити свої акції – кидатися на патріарха Кирила, водити живого козлика під кабінет Табачника та кидати яйцями в Януковича. Зрештою ДАІ також приймає участь в боротьбі зі «Свободою», оскільки, зупиняє їх автобуси та транспортні засоби, що везуть пікетувальників до Києва.
Очевидно, що вирішення проблем з міліцією та ДАІ матиме пріоритетне значення для тягнибоківців. Це може стати предметом переговорів з ОДА та міськими головами обласних центрів. Головна потреба - безперешкодно добиратися до Києва може бути частково вирішена, принаймні до межі Житомирської області.
Тяжко повірити в те, що депутати від «Свободи» погрузнуть у вирішенні комунальних проблем міст. Змінити систему місцевого господарства в оберемо взятому місті не просто, тим паче в Галичині, яка отримує великі дотації зі столиці та самостійно за рахунок власного бюджету не може по суті існувати. Тому дії «свободівців» будуть переважно декларативного характеру, що вже майже два роки спостерігається на рівні Тернопільської обласної ради, де ВО «Свобода» має більшість. Популізм, голосні заяви та вимоги відставки губернатора та очільників міліції – ось головні досягнення цієї політичної сили на Тернопіллі.
Поза тим, контролювати кожного окремого депутата для «Свободи» стає все важче, навіть з огляду на те, що кожен з них прийняв присягу й підписав на свою голову всілякі прокляття у випадку зради. Ще молоді, здебільшого ніде не працюючі, депутати від «Свободи» легко можуть піддатися на спокуси дрібних подачок з рук багатих та впливових колег, що пройшли в ради під брендами «Фронту змін» та «Регіонів».
Зрештою, в Івано-Франківську та Львові вже говорять про те, що міські голови цих міст А.Садовий та В.Анушкевичус, які були обрані без благословення «Свободи», вже збираються на поклін до Тягнибока і не з порожніми руками. Скоріше за все консолідація буде досягнута, адже цілі вождя радикалів лежать в площині Верховної Ради та Уряду України, а перейматися занедбаним господарством галицьких міст та сіл фюрер не буде, так само як і залучати до цього своїх людей.
Отже, скоріше за все будуть голосні заяви, скандали в ЗМІ, та протистояння з міліцією – саме те, що потрібне для наростання рейтингу. А ще - можливі побиття та переслідування активістів «Свободи», звільнення з роботи тих з них, хто її має – це все тільки сприятиме зростанню рейтингу партії та забезпечить їй успіх на парламентських виборах. А далі завдання ще простіше – вивести Тягнибока у другий тур президеських виборів 2014 року, тим паче, що сам Янукович та його команда, схоже, зацікавлені саме в такому сценарії.
