У результаті запланованої адмінреформи, деякі населені пункти повністю позбавлять їхнього теперішнього статусу, а інші – “ощасливлять” і зроблять їх більш вагомими. Не виключено, що на Прикарпатті залишаться тільки три районні центри: Калуш, Коломия та Івано-Франківськ.
Кому на руку такі нововведення та якими будуть їх наслідки для галичан? Свого часу чимало галасу встиг наробити проект адміністративно-територіальної реформи, за яким пропонувалося по-новому перекроїти області України. Вірніше, поспіх, із яким вносився сам законопроект “Про об’єднання територіальних громад” на розгляд Верховної Ради.
Саме він мав стати стержнем цього чергового реформаторського проекту. Дехто із експертів уже встиг пов’язати це із бажанням посилити адмінресурс як складової підготовки до президентських виборів 2015 року. Так це чи не так – лише здогадки, проте що саме пропонувалося – куди цікавіше і … насторожуюче.
Адже реформа на місцях зовсім не зачіпає область і її владні повноваження. Читайте – основу вертикалі виконавчої влади на місцях. Решту об’єктів адміністративно-територіального устрою – “перекряїть” докорінно. Читайте – деякі населені пункти повністю позбавить їхнього теперішнього статусу, а інші – “ощасливить” і зробить їх більш вагомими.
Усе буде “заГромаджено”
За проектом, адміністративно-територіальна одиниця, яка буде створена, матиме назву “громада”. Відтак, громади можна порівняти із сучасними районами. Тому, всупереч іншим концепціям адміністративно-територіальної реформи, які грунтувалися на укрупненні районів, у даному випадку за основу взято принцип територіальної досяжності центру громади. Межа між громадами проходитиме по межі найнижчої вартості землі. Але це все – теорія.
А практично це виглядає так: кожна громада об’єднуватиме у своєму складі населені пункти. І найголовніше – громаді не варто сподіватися на повне збереження об’єктів соціально-культурного призначення, що є на її території.
Громадою керуватимуть старости і рада старост, куди входитимуть представники від кожної громади. Причому, староста – особа виборна, не має бути державним службовцем, а працюватиме за контрактом, який із ним укладатиме виконавчий орган ради. Заробітна плата залежатиме від кількості населення та розміру територіальної одиниці.
Також пропонується запровадити, поряд із міськими головами, посади сільського (селищного) старости. Згідно із законопроектом, ця роль відведена колишнім сільським головам тих сіл, що увійдуть до об’єднаної громади.
Найголовніше у законопроекті – це запровадження “закритої” системи при утворенні “об’єднаної громади”. Тому, кожна окрема громада може вийти зі складу об’єднаної за рішенням місцевого референдуму, але якщо це не призведе до зниження обсягу та якості послуг, що надаються її мешканцям. Проте, кінцеве рішення залишається за Верховною Радою.
Інфраструктура для реформи
Є низка таких сіл, де взагалі немає жодних бюджетних установ, окрім самих сільських рад. У той же час, у селах, катастрофічно не вистачає працівників соціальних служб, служб інфраструктури, землевпорядників і подібного роду людей. Це повинен бути той обслуговуючий персонал, який надає послуги. Керівництво ж треба суттєво обмежити у розмірах і зосередити у громаді.
Це особливо стосується сфери освіти, оскільки дитячі садочки мають бути у безпосередній близькості до місця проживання дітей. А самі школи варто укрупнити.Як показуєпрактика, результати зовнішнього незалежного оцінювання вищі у класах, де кількість учнів налічується більше двадцяти. Адже у великих школах акумульовані найкращі вчительські кадри, там педагог більше розвивається, а, отже, може дати вищий рівень знань.
Нове – це добре забуте старе?
Проект реформи, схоже, і справді розробляли ретельно. Загалом, уже попередньо відомі громади, які заплановано створити на території сучасних районів. Так, за інформацією, на території Івано-Франківської області має бути три райони: Калуський, Коломийський та Івано-Франківський. Імовірно, до складу Калуського району мають увійти Калуський, Долинський та Рожнятівський райони. До складу Івано-Франківського – Рогатинський, Галицький, Тисменицький, Богородчанський та Тлумацький. До складу Коломийського – Снятинський, Городенківський, Косівський, Верховинський, Надвірнянський та Коломийський райони.
Цікаво, що поділ здійснювався, подекуди, з урахуванням карт станом на 1940 рік. Так от, у процесі реформування адміністративно-територіального устрою України переважна частина нових громад, утворених унаслідок територіальної реформи, будуть за чисельністю і територією відповідати районам, що існували в УРСР до адміністративної реформи 1954-1960 років. Отож, до нас пропонують повернути колишній “сталінський” територіальний устрій. Передбачається, що середня чисельність сільської громади складе 9 тис. осіб, що включатиме у себе 16 населених пунктів. Важко уявити, як подібна уніфікація співвідноситься з Європейською хартією місцевого самоврядування.
Гроші – понад усе
За законопроектом, новостворені громади отримуватимуть від держави матеріальну стимуляцію у вигляді субвенції. Але тільки за поданням обласних державних адміністрацій, і лише при відповідності Перспективному плану (якого ніхто не бачив). Цікава і форма розподілу цієї субвенції. Вона ділиться між громадами пропорційно до площі і населенню у рівних частках. Тобто, маленька громада, що розташована на великій площі, може одержати більше, ніж густонаселена на невеликій площі.
Адміністративно-територіальна реформа є однією з передумов упорядкування обігу бюджетних коштів у державі. До прикладу, в Україні субвенції на капітальні видатки передбачені тільки для тих населених пунктів, чисельність населення яких – більша 10 тис. осіб. Тож, практично всі сільські населені пункти приречені на занепад. Попри поширену думку, не врятує їх навіть інтенсивний розвиток сільського господарства. У сучасних умовах сільське господарство може приносити прибуток, коли площа оброблених угідь – не менша, ніж 10 тис. гектарів. І навіть для обслуговування такого господарства потрібно всього 100 чоловік. Дещо більше працівників треба для тваринницького господарства.
У сучасному селі знайти роботу практично неможливо. Практика показує, що відстань до робочого місця, яку людина готова долати щодня – не більше 15 км. Відтак, запропоновано розробити такий адміністративно-територіальний устрій, який зробив би центри адміністративно-територіальних одиниць досяжними.
Там у віддалених селах людина або виїжджає, або спивається. Це – дуже неприємна ситуація, оскільки немає роботи.
У Європі віднайшли свою модель існування сільської місцевості: людина живе у селі, а працює у місті. В Україні так відбувається теж. Але адміністративно-територіальний устрій спрямований на узаконення цієї схеми. Тобто, влада є там і обслуговує ту територію, де живе людина, яка працює на цій території.
Відтак, більше питань виникне щодо організації управління адміністративно-територіальними одиницями, що для сучасних районних центрів є надзвичайно важливо. Зокрема, нині повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування накладаються. І коли із голови місцевої державної адміністрації за зроблене запитують “згори”, то із міського голови — “знизу”, тобто, його виборці. Відтак, ці повноваження доцільно буде розмежувати. Із відання державних адміністрацій можуть відійти, зокрема, медицина та освіта.
Необхідність, вигадка чи… політична доцільність?
І якщо самоврядування діятиме на рівні громад, районів і області, то держадміністрації будуть створені тільки на рівні районів і областей. У їхньому віданні залишаться функції, які по всій державі мають бути забезпечені однаковою мірою. Зокрема, це пенсійний і соціальний захисти, санітарно-епідеміологічний і ветеринарний нагляди, державне казначейство, цивільний захист і правоохоронні органи.
Окрім того, органи державної влади контролюватимуть органи місцевого самоврядування. Там же будуть розташовані і методологічні центри. Адже, логічно, що контролюючий центр має визначати методологію діяльності галузі.
Та чи все це робиться задля такої благородної справи? Подейкують, що проект адміністративно-територіальної реформи існує задля… зміни виборчої системи. А саме – зі змішаної на мажоритарну і переходу до двопалатного парламенту.
За таких обставин, нижню палату депутатів у складі 300 осіб, обиратимуть за мажоритарною системою, а вищу – в представницьких органах влади, тобто депутати обласних рад.
Як відомо, депутатів місцевих рад обирали восени 2010 року за змішаною системою. Натомість, як прогнозують деякі експерти, наступні вибори депутатів міських та обласних рад можуть бути проведені за мажоритарною системою з подальшим утворенням районних та обласних виконавчих комітетів, як це було в 90-х роках минулого століття.
Втім, проекти двопалатного парламенту уже були, і закінчилося все відомо чим. Та чи не повторить адміністративно-територіальна реформа долю усіх попередніх задумів?
Едуард Волоськевич, спеціально для Версій
