В одному чудовому місці була гарна хатка. У ній жила дружня поросяча сімейка: мама, тато і поросятко Чуня. То була дуже поважна свиняча родина. Вони славились тим, що були дуже вихованими і культурними свиньми.
Гостям міста, які знайомились з ними, аж не вірилось, що таке є можливим. Їх часто можна було зустріти у громадському транспорті, магазині, на вулиці і навіть бібліотеці. І всюди вони поводили себе бездоганно.
Найособливішим у цій родині було поросятко Чуня. Воно вміло правильно переходити вулицю, не смітило, голосно не кричало і не лаялось. А ще Чуня знав усі правила етикету і з ним не соромно було піти у гості. Чуня вмів правильно у ратицях тримати столові прибори, сервірувати стіл, ніколи голосно не сьорбав перші страви, а культурно їв ложкою. Та що там говорити – Чуня навіть серветкою вмів користуватись.
Мама Чуні не дозволяла синові виходити без дозволу за ворота. Та одного разу поросятко забуло мамині слова і вийшло. По дорозі він побачив маленького песика, який був замащений синьою фарбою. Тато-пес дуже сварив його: «Ти такий брудний, як порося!». Чуня здивувався.
Пішов далі і побачив маленького котика, який купався в тазику з молоком. Звісно, що коли його побачила мама, то почала кричати на нього: «Що ж ти робиш? Ти тепер такий замащений, як порося».
Чуню такі слова неабияк обурили. Адже ані він, ані у його родині ніколи не поводились так, як поводилось грайливе кошеня. У Чуні геть зіпсувався настрій, тому він пішов куди очі бачать. Зупинився аж, коли дійшов до воріт школи. З великої гарної будівлі було чути голоси дітей і дуже смачно пахло. Це якраз школярі обідали. Саме до їдальні почимчикувало маленьке голодне поросятко. Там воно забилося у куток і стало спостерігати. Раптом почуло голос вчительки: «Діти, не сьорбайте так голосно, не обтирайте рук та рота у скатертини і не поводьтеся, як поросята. Не заставляйте мене червоніти за вашу поведінку!».
Чуня аж апетит втратив, коли почув це. Адже він точно знав, що свині так себе не поводять! З того всього розчароване поросятко вибігло на вулицю. Дійшло до парку і всілося на лавку відпочити. Раптом хтось скрикнув. Поросятко обернулось.
- Яка свиня приліпила на лавку жуйку? – кричала дівчинка, яка зіпсувала собі спідничку.
Чуня, як це почув, то аж із лавки впав. Оскільки усі навколо погано відзивались про якусь свиню, то Чуня вирішив заховатись за дерево, щоб йому раптом не перепало. Попри нього пробігла зграйка галасливих дітей. Після яких на землі залишились обгортки від цукерок та морозива. Потім парком прогулювались молоді люди, які їли насіння, а шкаралупки плювали на землю. Така картина неабияк засмутила прибиральницю парку.
- Ой, свині-свині, - тільки й спромоглася сказати вона. Поросятко не витримало і розплакалось. У такому стані його й застала мама.
- Не хочу я бути поросям, - сказав Чуня.
- Чому? - лагідно запитала мама.
- Тому що всі про свиней відгукуються погано.
- Не плач. У тому, що вони погано себе поводять, ми не винні. Ти ж бачиш, хоч ми і свині, але живемо культурно і поводимось відповідно. Головне – хотіти цього. Отже, люди, обдумайте свою поведінку. Щоразу, коли хочете зробити щось негідне, згадуйте історію про поросятко Чуню. Адже воно ж осилило етикет і правила поведінки! А ви?
Меліса Дякун, (10 років), учениця школи професійної журналістики
Чудова казка!
Чудова і повчальна казочка. Дуже сподобалась. Творчої наснаги
Чудова казка про Чуню. Є над чим замислитись.
А чому вказано авторство казки цієї дівчинки? Якщо ця казка стара як світ? Дуже негарно використовувати дитину, її імʼя і фотографії для того, щоб закрити якісь амбіції вчителя. Якщо дитина захоче щось написати - супер. А змушувати і тиснути, щоб в кінці кінців видати плагіат, нічому хорошому не вчить.