Як повідомляла Фіртка, невідомі чоловіки, які називали себе "атошниками", напали на франківських журналістів в приміщенні міського суду.
Журналісти розповіли подробиці нападу:
"3 грудня на мене та головного редактора «Галицького кореспондента» Тетяну Соболик у приміщенні Івано-Франківського міського суду напали невідомі особи у камуфляжній формі. Як це сталося?
О 15 годині в суді розпочалося продовження судового слухання у справі позову ПАТ «Укрсоцбанк» до батька й сина Настенків, які заборгували банку майже 14 мільйонів гривень. За словами представника позивача Юлії Лець, яка працює у юридичній компанії «Алєксєєв, Боярчуков та партнери», Настенки взяли у кредит для розвитку ресторанно-готельного бізнесу в м. Яремче близько 10 млн гривень, проте вже більше двох років його не сплачують. За такий час наросли відсотки. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами Настенки передали в іпотеку станцію технічного обслуговування. Тому зараз Укрсоцбанк намагається, за рахунок боргу, забрати у них цю СТО.
А громадський активіст Роман Островський, який також був присутній на судовому засіданні, розповідає, що Укрсоцбанк продав цей кредит колекторській конторі, яка забирає таким чином у людей бізнес. Він слідкує за цією темою і переконує, що все відбувалось інакше. Островський каже, що за такою схемою десятки підприємств було передано у приватні руки. Він стверджує, що це не що інше, як рейдерське захоплення.
Судова справа на майже 14 мільйонів гривень видалася мені, як журналісту, цікавою, тому я почала висвітлювати цей судовий процес. Наголошую, у цій справі я не підтримую жодну сторону!
Однак на судове засідання, яке відбулося 3 грудня, прийшли особи у камуфляжній формі, які представились громадськими активістами, невідомі чоловіки, один з них заявляв, що він з «Правого сектору».
Під час того, коли суддя вийшла в нарадчу кімнату, у коридорі між цими невідомими чоловіками та представником «Укрсоцбанку» виникла суперечка. Нахабно і в грубій формі вони закидали жінці, що вона приїхала сюди з Києва «віджимати майно», а вони цього не дозволять. Мені було неприємно спостерігати, як люди у камуфляжі так грубо розмовляють з жінкою. Тому одразу ж почала знімати суперечку на мобільний телефон. Майже хвилину чоловіки не бачили, як я це роблю.
Однак потім один з них підійшов до мене і заявив, що я не маю права його знімати. Вони усі одразу ж «переключилися» на мене, вимагали, щоб я негайно видалила відеозапис. Звісно, що я відмовилась це робити. Тоді один з них вирвав у мене з рук телефон і почав погрожувати, що розіб’є його, якщо я не видалю запис. Все це сталося на очах у безлічі людей, які перебували у приміщенні суду, адвокатів, які ходили сюди-туди, та громадських активістів Ростислава Гудзінського та Віталія Чорненького, які також прийшли на цей суд та намагались довести мені, що не можна фотографувати та знімати на відео людей без їхнього дозволу. Я ж намагалась їм довести протилежне. Ніхто з них, а також з десятків людей, які спостерігали за цим видовищем не намагалися втрутитись у ситуацію. Мені і далі погрожували, а всі – спостерігали.
Я намагалась привести чоловіків до тями тим, що погрожувала викликати поліцію, якщо вони не віддадуть телефон. Але, як виявилось, поліції вони не бояться, навпаки, запропонували піти разом до начальника Головного управління Національної поліції в області Віктора Шкутова… То виходить, що тепер людям у камуфляжі можна все? І поліція для них ніхто? Але все ж таки добрі люди, які дали мені телефон, щоб я викликала поліцію, знайшлися. Ним виявився охоронець у суді. В той час, як мій виклик оформляли, невідомі у камуфляжі далі погрожували розбити мій телефон. Один навіть запропонував його розтовкти, а інший сказав, що все таки розіб’є його та поверне мені гроші. Потім вони почали самовільно нишпорити у ньому в пошуках відеозапису. Один з них сказав, що він “сліпий” і тому зараз взагалі видалить всю інформацію з мого телефону, якщо не зітру відеозапис. Я знову відмовилась це робити. Просила віддати телефон. Тоді все ж таки вони видалили відеозапис і віддали телефон. Я подзвонила редактору «Галицького кореспондента» Тетяні Соболик та повідомила про те, що сталося.
Тетяна приїхала трохи швидше за поліцію. Коли ми давали свідчення, то головний редактор почала це знімати на відео. Саме тоді один з чоловіків вибив у неї з рук фотоапарат. Тепер у нашій редакції на один фотоапарат менше, оскільки він поламався.
Виглядає так, що деякі люди у камуфляжі не бояться нічого й нікого. Вважають, що їм можна все. У людей одразу прокидається жалість, бо, якщо вони у камуфляжі, чи були в АТО (наразі це під питанням, тому що особи не представлялися), то як можна їм щось сказати, дорікнути, робити зауваження? Вони ж «атошники». Мало хто знає, що камуфляж – це ще не 100% запорука того, що людина була в АТО. Здається, що зараз це вже модно. Все частіше на вулицях, у громадському транспорті, в міській раді, у Верховній Раді можна побачити людей у камуфляжі. Так, частина з цих людей справді була в АТО. А хто воював? Дехто з тих, хто так голосно кричить всього лише везли продукти на Схід або збирали допомогу. Решта ж просто зрозуміли: якщо ти у камуфляжі, то у людей з’являється уже зовсім інше ставлення. І можна дуже легко маніпулювати людьми.
Ні, я зовсім не намагаюсь якось принизити справжніх учасників АТО. Вони побували на війні, дехто фактично у пеклі, поки ми тут вдома спокійно дивимось телевізор, святкуємо дні народження та весілля. А вони в той час відвойовують цілість України.
Але навіщо вже тут, після АТО, ходити у камуфляжі? Що це дає? Вихваляння? Жалість? Співчуття? Чи, можливо, вседозволеність? І байдуже, був ти в АТО чи ні, головне – форма. Є частина людей, які приїхали з передової, і не ходять чомусь у камуфляжі. Декому та форма просто набридла. Вони мріють її скинути та не хочуть привертати до себе увагу. Ці люди не б’ють себе в груди та не кричать, що вони «атошники». Можливо, варто заборонити носити камуфляж у повсякденному житті? Він потрібний бійцям на фронті, а вдома не варто ним вихвалятись та спекулювати?!
Я розумію, що людям, які повернулися з війни психологічно дуже важко. У них травмована психіка. Та й як вона може бути здоровою, якщо вони бачать смерть своїх товаришів і чують постійно постріли? Але маніпулювати людьми та спекулювати на АТО – не можна. Вчорашня ситуація відкрила мені, і впевнена, що багатьом іншим, на це очі. Коли невідомі особи у камуфляжі приїжджають у суд з Коломиї на «Ренж Ровері», поводять себе нахабно та розкуто. Напрошується висновок…
З п’яти людей у камуфляжі, за нашою інформацією, двоє – афганці, а один чоловік і справді був в АТО. Можливо, ці люди й справді прийшли на суд з хорошими намірами, але поведінка їхня була неадекватною.
Ще у цій ситуації мене дивує поведінка колишніх правоохоронців, а теперішніх громадських активістів Віталія Чорненького та Ростислава Гудзінського. Останній є головою Всеукраїнського об’єднання «Голос», яке є засновником і видавцем газети «Голос народу Івано-Франківщини» та інтернет порталу ГОЛОС-ІНФО. Вони доводили мені, що я не маю право знімати у коридорі суду та жодним чином не допомогли мені, коли у мене вирвали телефон. Це по-чоловічому? Як можна працювати у журналістиці і не знати законів?
Мабуть, варто ще раз нагадати усім тим, які почули колись фразу, що не можна фотографувати людину без її дозволу, і не дослухали продовження. Так от, як журналіст, я й справді не можу без дозволу фотографувати людину на її приватній території, наприклад, вдома. Але якщо ви знаходитесь у громадському місті, то автоматично стаєте публічною особою. Журналіст має повне право вас фотографувати у суді, міській раді, на виборах і т.д.
Я проти вседозволеності у камуфляжі. А після вчорашньої ситуації і проти того, щоб у цій формі ходити тут, вдома. Хай носять камуфляж справжні воїни на передовій.
Ну і на завершення. Щоб всі краще зрозуміли ситуацію, яка склалася. Я в жодному разі не «наїжджаю» на учасників АТО. Але, по-перше, такою неадекватною поведінкою люди у камуфляжі ганьблять і очорнюють справжніх учасників АТО, а по-друге, ну ж не можна так себе неадекватно поводити. Мають бути певні рамки у вседозволеності і хоча б елементарна повага.
Мій рідний брат – Роман Козак також був в АТО. У складі батальйону «Івано-Франківськ» він побував у так званому «Іловайському котлі». На щастя, брат вирвався з того пекла сам і допоміг вирватися своїм побратимам. Коли він вдруге їхав в АТО, то до нас підходили хлопці та дякували батькам за сина, а нам за брата, бо він їх врятував. Але про це ми дізналися від них, від чужих нам людей. Від нього ж ми про таке навіть не чули. Він воліє про це нікому не говорити і не носить камуфляж. Про його героїчні вчинки ми дізнаємося від інших. Він ніколи не хизується, що він воїн АТО, не поводить себе так неадекватно, як особи, яких я зустріла в суді.
Скажіть, чи мають ці люди право одягати камуфляж та відчувати вседозволеність і безкарність?!", - написала Наталія Козак на сайті газети Галицький Кореспондент.
Агенція новин Фіртка підтримує колег, засуджує будь-які ганебні прояви перешкоджання журналістській діяльності та наголошує, що тільки чітке дотримання законів у всіх сферах допоможе нашій країні якнайшвидше інтегруватися в європейське співтовариство.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
За фактом нападу на франківських журналістів в суді відкрито кримінальне провадження
