Двадцятисемирічний Валентин Пастернак із його групи — 14 бійців — вижив лише разом з ще одним побратимом.
П'ять діб лежав під завалами з відстріляною рукою та обмороженими ногами, ховаючись від дронів на Курщині. Втратив ноги і руку, але не здався - навчився їздити на механіці, одружився. Зараз проходить реабілітацію в Хотині на Буковині і мріє про перемогу.
Про це пише інформує чернівецьке видання BUK Media.
Валентин пішов на війну у 2024 році. Одразу кинули на Курський напрямок як штурмовика. Це був його перший вихід. Зайшло дві групи — 14 чоловік разом. Вийшло тільки двоє.
14 грудня 2024 року спочатку відстріляло руку — кисть висіла тільки на сухожиллях. Потім дрони полювали на них. Ховалися під завалами, копали окопи в селі, заходили в будинки, зривали підлогу. Літало все підряд. Ховалися під уламками як миші.
П'ять діб пролежали під завалами. 14-го на позицію зайшли, забрали тільки 19-го. Холод був страшенний, мороз. Поки Валентин повзав, з однієї ноги зліз берц. Надягнути вже не міг — рука відстріляна. Розвернутися нема де, лежиш і чекаєш.
Права нога замерзла, почорніла вся, відрізали тільки пальці. Ліву - до коліна ампутували. Руку теж ампутували. Рік на операціях провів. Потім виявили гепатит С — найімовірніше, від переливання крові одразу після поранення.
Підтримує дружина — цілий рік поруч. Познайомилися за місяць до повномасштабної війни.
"Не хочу образити жінок, але не кожна на це згодилася б. Це треба витримати. Цілий рік біля чоловіка, якому руку й ноги відрізали", — каже боєць.
Валентин навчився жити по-новому. Відклали трошки грошей, зробили автомобіль. Навчився їздити на механіці — на протезі, без пальців на нозі, без лівої руки.
"Це перемога. Маленька, але перемога", — каже він.
Про плани на майбутнє говорить просто: чим більше плануєш, тим більше нічого не виходить.
"Війна — це коли не кожен день впевнений, що взагалі прокинешся. Увечері лягаєш, дякуєш Богу за те, що прожив ще один день".
Про ставлення в установах говорить відверто — свинське.
"Підходиш до чиновників, а вони спеціально на зло роблять. Сидиш увечері й думаєш: за що воював? Не просить на руках носити, просто нормально ставтеся, як до людини".
Валентин зараз проходить реабілітацію в Хотині. Їздить на своєму автомобілі, створив сім'ю і кожен день дякує Богу за те, що вижив. А ще вірить, що Україна переможе.
"Розуміємо, що ворог сильний. Але нічого. З нашим ентузіазмом, з нашими людьми - переможемо. Ми вже стільки пройшли. Не здамося", — каже боєць.
Реклама
