В Івано-Франківську продовжують вшановувати Героїв Майдану. Впродовж декількох днів в місті проводяться різноманітні заходи.
28 березня студенти Івано-Франківського медичного університету провели концерт пам’яті. Його ініціювали самі студенти, їх відразу ж підтримали викладачі ВНЗ. Особливу увагу присвятили Романові Гурику, який жив та навчався в обласному центрі. Наприкінці заходу в небо полетіли повітряні кульки, жовті та блакитні, й понесли до хмар паперових журавликів. Це був символічний жест, адже на 40 день, згідно з Біблією, душа людини лине з землі на небо.
До зазначених подій студенти ІФДМУ підготували також спецвипуск університетської газети, повністю присвячений тим, хто загинув на майдані. В холі закладу – великий плакат з іменами та світлинами Героїв. І свічки в лампадках, світло яких нагадує – їх пам`ятають.
В той самий день молоді «Свободівці» висадили дерева в одному зі скверів міста. 40 саджанців дубів та кленів, які віднині нагадуватимуть жителям міста про українських патріотів, героїв Майдану.
Одним із найчисельніших та наймасштабніших заходів стало віче-реквієм, присвячене «Небесній Сотні».
Дійство розпочалося пішою ходою від адмінбудівлі. Далі центральними вулицями попрямували до Меморіального Скверу. Там, біля могили Романа Гурика, вже зібралося доволі багато небайдужих громадян, які прийшли учора, щоб віддати шану загиблим.
Багато хороших слів було сказано про героїв, про тих, хто назавжди залишиться в людських серцях та пам`яті. А символічна пісня «Пливе кача…», яку виконували семінаристи Православної церкви Київського патріархату, викликала сльози на очах присутніх.
Віче-реквієм відвідали й батьки Романа Гурика та дві його маленькі сестрички.
«Ми досі переживаємо цю втрату, - розповідає мати Романа, Ірина Гурик. - Переживаємо важко, погано. Всередині пустота. Діти постійно згадують Романа, говорять про нього. В нас вдома немає такого поняття, що він не з нами, що він помер. В мене дуже змішані почуття. З одної сторони я відчуваю гордість за сина і в мене є розуміння того, що це правильний вчинок. А з іншої… Мені часто дякують за виховання такого сина. Але іноді підкрадається думка, що може слід було його виховувати іншим. Тоді цієї трагедії може б уникнули, він би не поїхав тоді на Майдан і був би нині живий».
