"Я хочу бути кіноактрисою", - простодушно зізналася дівчина, опускаючи келих на стіл, - я хочу зніматися у фільмі про льотчиків, наших новозеландських військових льотчиків, які воювали з японцями.
Цукерберг глянув у великі, трохи з поволокою очі своєю чарівної співрозмовниці і зрозумів, що рішення пролеми, яка мучила його останні дні проблеми знайдено.
Еммануель Цукерберг народився в австро-угорському Станіславові, відомому нині як Івано-Франківськ, в забезпеченій єврейській сім'ї, яка володіла нафтовими свердловинами і нафтопереробним заводом.
За його власними словами, випадок, який змінив все його подальше життя, стався в 1925 році, коли йому було 14 років. Якось раз неподалік від будинку приземлився військовий біплан (легкий літак з двома парами крил, розташованими одна над іншою) - на ті часи чудо передової техніки. Еммануель негайно помчав фотографувати дивину. У льотчиків, як видно, був гарний настрій, і помітивши захоплення підлітка, вони запросили його зробити з ними коло. З цього моменту життя Еммануеля Цукерберга назавжди виявилася пов'язаною з небом.
Чотири роки по тому, слідуючи пораді далекоглядного сіоністського лідера Володимира Жаботинського, Цукерберг відправився вивчати аеронавтику в Париж. Одночасно він закінчив льотні курси і незабаром став пілотом в приватній французької авіакомпанії. Його наставником, а потім і напарником був не хто інший, як автор «Нічного польоту» і «Маленького принца» чарівний інтелектуал і досвідчений льотчик Антуан де Сент-Екзюпері.
У 1934 році Цукерберг приїхав в Палестину, щоб створювати єврейський повітряний флот. Саме він став першим професійним льотним інструктором єврейських підпільних організацій самооборони. Під його керівництвом формувалися кадри майбутніх ВПС Ізраїлю.
***
Влітку 1948 року проголошене лише місяць тому єврейська держава відчайдушно боролася за існування з арміями п'яти арабських країн. Єдине, чим в надлишку мало єврейське військо на той момент, була, мабуть, скажена воля до перемоги, заряджена п'янким усвідомленням важливості того, що відбувається. У всьому іншому ізраїльтяни безнадійно поступалися своїм противникам, що найсильніше відчувалося в повітрі.
Вся військова авіація новонародженої країни налічувала лише близько дюжини легких одномоторних літаків. І виправити це належало агентам єврейської держави в Європі, які повинні були будь-якими шляхами обійти оголошене ООН ембарго на продаж зброї до воюючого регіону.
Однім з таких агентів на час став і Еммануель Цукерберг. Досконало володіючи кількома європейськими мовами, він був чарівний, мав витончені манери і міг легко видати себе за багатого європейського плейбоя. Головне ж, він сам був льотчиком і завдяки попередній роботі у Франції мав зв'язки в професійному середовищі. Змінивши за традицією того часу німецьке прізвище Цукерберг на івритських Цур ( «кремінь» на івриті), Еммануель відправився в Англію.
Незабаром через кримінальні лондонські кола він почав скуповувати легкі двомоторні літаки. В Ізраїль він їх переганяв самостійно, користуючись лише компасом і картою. Цей трюк йому вдалося здійснити вісім разів, перш ніж «партнери» повідомили, що Скотленд-Ярд вже йде по його сліду. І тут Цур почув про відставного генерала британських королівських ВПС, що живе на півдні Англії. Той, можливо, з сентиментальних міркувань купив після війни дюжину бомбардувальників «Брістоль Бофайтер», списаних армією на брухт, а тепер не знав, куди їх подіти.
Важкі, з майже 18-метровим розмахом крил, оснащені чотирма 20-міліметровими гарматами і здатні діяти навіть вночі, «Бофайтери» вважалися одними з найкращих і збройних військових літаків свого часу. Недарма, випробувавши на собі їх разючу міць під час Другої світової війни, японці прозвали їх «поліруючої смертю».
Зрозуміло, перш ніж робити покупку, Цур був зобов'язаний оглянути машини, упевнившись, що вони ще здатні літати. Ось тільки з'явитися в Англії легально він уже не міг. Недовго думаючи, він зняв у Франції маленький літак і, зареєструвавши поїздку між двома французькими містами, перелетів до Англії, пройшовши на мінімальній висоті під радаром. Літаки, звичайно, були в жахливому стані, але генерал так зрадів покупцеві, що був готовий включити в ціну, і без того невисоку, ремонт машин в своїх авіаремонтних майстернях. Торг завершився покупкою шести найбільш цілих «Бофайтеров», яких генерал зобов'язався привести в придатний стан за 2-3 тижні. Робота закипіла, а Цур повернувся в Париж, ламаючи голову, як же йому вивезти з Британії великі військові літаки.
***
У кафе на Єлисейських полях Цур зустрів молоду дівчину з Нової Зеландії, закохану в одного з пілотів, з якими він співпрацював. Її мрії про кар'єру кіноактриси і зйомці фільму про новозеландських льотчиків, які воювали з японцями над Тихим океаном якраз на «Бофайтерах», раптово йому в пригоді. І робота закипіла. Незабаром на світ з'явилася продюсерська компанія Air Pilot Film Company, яка повідомила про намір зняти художній фільм про новозеландських пілотів і їх героїчну боротьбу з японцями.
Чесно сказати, назва майбутньої стрічки не відрізнявся оригінальністю - «Льотчики Нової Зеландії в дії». Зате для зйомок були куплені сотні метрів якісної плівки, найняті кращі в Лондоні оператори і освітлювачі, набрані чотири десятка статистів. Фактичний автор ідеї - дівчина з Нової Зеландії, втілила свою мрію, ставши коханої головного героя - одного з льотчиків, які вирушають на війну.
Кастинг для пілотів, які мали брати участь у зйомках, вів сам Цур. Втім, відбирав він не стільки по артистичним здібностям, скільки виходячи з міркувань того, чи зуміє він переконати льотчика взятися за вельми незвичайну і зовсім нелегальну роботу. У майстернях генерала вдалося в результаті зібрати лише п'ять літаків, тому і пілотів було відібрано теж п'ятеро. Сценарій був переданий властям для отримання дозволів на злети і посадки бомбардувальників на аеродромі на південь від Лондона.
В останніх числах липня 1948 року зйомки почалися. Кожен день з Лондона на аеродром, перетворений в новозеландську військову базу біля міста Темс, виїжджали автобуси зі знімальною групою. Оператори включали камери, освітлювачі заливали світлом софітів злітно поле, режисер нервував і давав вказівки, статисти, точніше статистки, махали льотчикам білими хустинками, пілоти посилали їм повітряні поцілунки і бігли до літаків, бомбардувальники злітали вгору і сідали.
На третій день сталася трагедія. Один з пілотів не впорався з керуванням старого літака, врізався в гору і загинув. Всі були впевнені, що зйомки будуть припинені. Але Цур зібрав групу і сказав, що героїчні новозеландські льотчики заслужили бути увічненими в пам'яті людей, і тому робота над фільмом буде продовжена. На наступний день були відзняті останні дублі сцени прощання з пілотами, що вирушають на війну, і тепер уже тільки чотири бомбардувальники злетіли вгору. Керівництво компанії розрахувалося зі статистами і лондонським складом.
За планом подальші зйомки проходили в Шотландії, природа якої, на думку продюсера, нагадувала новозеландські види. Туди і повели пілоти свої бомбардувальники. Цур трохи затримався, упросивши диспетчерів повідомити про останньій зліт із затримкою на три години. Свою дивну прохання він підкріпив вагомим фінансовим аргументом.
Чотири години потому бомбардувальники сіли - правда, зовсім не в Шотландії, а на Корсиці, в Аяччо. Місцеві диспетчери теж були щедро винагороджені за те, що рапортували владі про несподіваний візит лише тоді, коли літаки були вже на шляху в югославський Підгорець.
Через два дні після урочистого вильоту з передмість Лондона четвірка «Бофайтеров» приземлилася в Ізраїлі, ставши передовою ударною силою єврейських ВВС. А Еммануель Цур вже чотири дні по тому знову полетів до Англії за новими придбаннями. Він встиг переправити в країну ще шість літаків, перш ніж в перших числах вересня пролазливі журналісти зуміли розплутати залишені їм сліди і кинулим на Британію сенсаційну новину про те, як під виглядом зйомок фільму ізраїльтяни в обхід ембарго вивезли з Англії чотири важких бомбардувальника.
Скотленд-Ярд був розлючений і всерйоз взявся за пошуки Цура, якому на цей раз вже не залишалося нічого іншого, крім як згорнути свої операції і повернутися в Ізраїль, де Бен-Гуріон призначив його першим директором ізраїльського міжнародного аеропорту в Лод.
Еммануель Цур (Цукерберг) помер на 80-му році життя в 1991 році в оточенні рідних і близьких. А в Скотленд-Ярді, можливо, до сих пір зберігаються сотні метрів кіноплівки, знятої за чотири літні дні в околицях Лондона. Втім, навряд чи цей фільм цікавіше своєї реальної історії створення.
