Місто-привид, якого немає на жодній мапі. Засекречена радянська військова база на Прикарпатті, навколо якої ось вже більше, ніж пів століття ходять легенди та чутки.
Про її існування знали обрані, а потрапити на територію могли лише одиниці. Чому місцеві жителі до останнього навіть не підозрювали, що жили по сусідству з ядерними ракетами, пише Фіртка з посиланням на Подробиці.
Цей чоловік сьогодні наш провідник по той бік колючого дроту. Зустрічаємось з ним у центрі селища Делятин. І одразу вирушаємо в дорогу. З центральної траси звертаємо вбік, і їдемо просто в ущелину між двома гірськими хребтами. Кілька кілометрів - і ми на КПП.
Отримуємо спеціальну перепустку, і ось ми на території "Івано-Франківськ - 16" - одного із найбільш засекречених військових об'єктів радянських часів.
"Дроти кругом були обмотані, одна зона була, друга третя, туди ніхто не міг пройти. Ніхто нічого не говорив. Навіть в школі заказували дітей, що ви не маєте права сказати що там зона. То було засекречено так", - згадує Юрій Черленюк, житель Делятина.
Раніше, - розповідає Юрій, - на цьому місці було велике село - Луги. Та на початку п'ятдесятих Луги зрівняли з землею, а всіх жителів відселили на південь України. Будували "Івано-Франківськ-16" в'язні-смертники. Їх сюди звозили тисячами. Тут всі й загинули... Куратором був нібито сам Лаврентій Берія. Через особливості ландшафту об'єкт неможливо було знайти.
"Оточено хребтами гір, воно тут видно на макеті, і будь-яка атака з будь-якого боку не могла досягнути цілі в цьому вузькому каньйоні. Територія була поділена на три зони. В першу - так званий перевал, допускали цивільних - обслуговуючий персонал. Тут знаходився другий КПП. Звідси починалася наступна зона, вхід в яку був дозволений лише військовим.
Це режимне військове містечко. З усією інфраструктурою: тут були госпіталь, поліклініка, кінотеатр, стадіон, величезний басейн, мережа магазинів, бар, кав'ярня і навіть асфальтний завод. А ще, дитячий садок та школа",- пояснює Андрій Мисюк, краєзнавець.
"Вона іменувалася як Московська середня школа №131. І відповідно підпорядкування було Москві. Про розголошення таємниці не могло бути й мови. І тут, у Карпатах, усі випускники отримували диплом з печаткою міста Москви. Дитсадок і школа є й нині. Та звісно, вже українські. Все інше - давно закрили", - каже Володимир Дем'янчук, директор Делятинського ліцею №3.
Сьогодні це звичайна сільська крамничка. Хоча раніше за рівнем забезпечення продовольства міг позаздрити навіть московський гастроном. Тут було все: від дефіцитної техніки - до екзотичних фруктів.
"Супер дефіцити тих часів, такі як мандарини чи шоколадне масло, чи навіть та сама гречка", - ділиться спогадами Андрій Мисюк, краєзнавець.
У містечку лише одна вулиця - Авіаційна. На якій, більш ніж сотня будиночків та півтисячі квартир. Де-юре - це була частина Івано-Франківська, хоча сама територія - за півсотні кілометрів.
"Це є "Івано-Франківськ 16". Там - "Івано-Франківськ -15" а у нас 16", - розповідає Валентин Олександрович, колишній військовий.
Така прописка була і в паспорті підполковника Валентина Олександровича. Він приїхав сюди 30 років тому. Живе тут і досі. Він - один із тих, хто мав допуск у третю, надсекретну зону, де зберігалися ядерні ракети всього західного регіону. Тунелі для зброї стратегічного призначення були вирубані просто в скелях.
"Колись це була центральна ядерна база. Я обслужував ядерні боєприпаси. Ми підпорядковувалися лише Генеральному штабу Радянського союзу. Взагалі-то, я не буду говорити багато. Розкажу - ще посадять", - розповідає підполковник Валентин Олександрович.
Минув вже не один десяток років, а страх сказати зайве - є й досі. Хоча всі ядерні ракети звідси вивезли одразу після розвалу Союзу. Нині тут просто військова частина.
Відео можна переглянути за ПОСИЛАННЯМ.
