До війни на Донбасі Андрій Рибак з Великого Ключева працював далекобійником. Мотав на колеса тисячі кілометрів. Початок воєнних дій різко змінив усі його плани на майбутнє.
«Почув про перших убитих. Дуже зворушила загибель якогось шістнадцятилітнього хлопця. Думка про нього не давала мені спокою кілька днів, аж допоки не прийшов до військкомату й заявив, що хочу йти в зону АТО. Якраз 14 лютого в День закоханих я приніс своїй коханій дружині «подарунок» у вигляді такого повідомлення…», пише Дзеркало Коломиї.
У складі ремонтної роти 56-ї мотопіхотної бригади Андрій прибув під Мелітополь. Рота була забезпечена всіма кадрами, не вистачало тільки кухаря. Наш герой на свою голову обмовився, що має кухарський хист ще з підліткового віку – мамина наука. – Чудово! Отже будеш нам варити! – весь особовий склад заплескав у долоні. Дали в допомогу ще п’ятьох вояків і сімсот голодних ротів зітхнули з полегшенням…
«Я спав по дві години на добу, – говорить Рибак. – Геть вибився з сил. Чи ж я для того добровільно пішов на війну, щоби куховарити! Набридло. Написав рапорт про переведення мене в протитанковий артилерійський дивізіон і поїхав додому у відпустку. Не встиг відіспатися, як мене відкликали назад, – критично бракувало водіїв для роботи на передовій. Оце вже моє!»
У секторі «М» на маріупольському напрямку Андрій возив колоди для спорудження бліндажів. Сидів за кермом КАМАЗа сам всупереч інструкції. Одного разу потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Устиг виїхати неушкодженим. Відтак возив набої до гармати. За сумлінну й професійну роботу командування підвищило його армійський статус до командира відділення. Доводилося возити на бойові позиції бійців, їздити на заміновування, сотнями крутити кілометри по тих соняшникових полях, які колись милували зір, а тепер несуть загрозу. Згодом пересів на броньовик. І знову пішла така «негероїчна», але така необхідна й ризикована водійська робота у зоні безпосереднього вогневого контакту з ворогом.
«Вірите, – я знаю на маріупольському напрямку всі дороги, поля й стежки краще, як у рідному селі. Де можна об’їхати, яка структура дороги чи стежки і все таке… Вже, може, й сидів би вдома та дітей пестив (і жінку). Але не можу. Бо без мене хлопцям гірше там буде. Та й звик уже до дисципліни. Тому не хочу розклеюватися».
Військове командування високо оцінило відповідальну й ризиковану службу Андрія Рибака у зоні бойових дій. Його подано до нагородження орденом «За мужність». Молодий чоловік підписав новий контракт і незабаром відправиться туди, де його конче треба – до своїх бойових побратимів у сектор «М».
