Минулого року Україна відзначила 20 років незалежності, а вже через рік, тобто цими днями, можемо «святкувати» двадцятиріччя від тоді, як у Івано-Франківську з’явився перший «беверлі-хілз» – котеджне містечко з «хатинками» перших прикарпатських скоробагатьків.
Розташувалося «царське село» на території Чукалівки. У народі його назвали «Проспектом демократів». Тут перед очима «маленьких українців» красуються дво-триповерхові міні-палаци з високими мурами і злими собаками.
Передісторія
Початок 90-х… Масштабні мітинги проти комунізму, владу на Західній Україні здобуває Народний Рух. Цей період в історії Руху, як тепер зазначають історики, був позначений «кризою самовизначення». Одна з газет з цього приводу писала: «Деякі лідери Народного Руху (зокрема, Іван Драч, Дмитро Павличко та Михайло Горинь) виступали за збереження Руху як об'єднання демократичних орга-нізацій та партій, першочерговим завданням якого було б створення тривкої політичної бази для розбудови нової Української держави». На їхню думку, Рух повинен був перейти від політики опозиції діям уряду та президента до співробітництва з ними. Більше того, висувалася пропозиція про обрання на голову НРУ Леоніда Кравчука – тодішнього Президента України. Інша група членів організації, очолена В'ячеславом Чорноволом, доводила, що оскільки нова держава, як і раніше, повністю контролюється старою комуністичною номенклатурою, справжні реформи будуть неможливі, поки вона не буде усунена від влади. На IV Всеукраїнських зборах НРУ (грудень 1992 року) Рух фактично перетворився на політичну партію.
Тоді, 20 років тому, Народний Рух обіцяв громадянам нову країну, з іншим порядком та іншою владою… Однак… Мабуть, вже тоді було закладено те, що пожинаємо сьогодні. Будівництво України розпочалося зі зведення шикарних (як на той час) обійсть. Так на занехаяному чукалівському полі виріс справжній «хабаровський край», побудований не ким іншим як івано-франківськими демократами.
Сміття з хати...
Жодних публікацій у пресі про «Проспект демократів» не допускалося. Чи не єдиний, хто тоді наважився провести журналістське розслідування з цього приводу, був тодішній директор телестудії «Захід», а сьогодні власник навчального центру «Західінформ» Ярослав Гуменюк.
Спочатку, за словами пана Ярослава, журналісти помітили «початок якихось дивних забудов поблизу села Чукалівка». Після недовгих інформаційних зведень виявилось, що то будуються представники влади. І це при тому, що на початку дев’яностих отримати земельний наділ було дуже важко. На кожну ділянку існувала чимала черга. Але чиновники на це не зважали. Селу ж, в обмін на виділені земельні ділянки, обіцяли чималі привілеї: збудувати міст, реставрувати школу і т.д. і т.п. Однак, як співав тоді популярний співак Левко Дурко (Бебешко), висміюючи перші паростки демократії по-українськи, «обіцяли-обіцяли – дулю показали»…
«В той час Рух був єдиною партією в обласній раді, – розповідає Ярослав Гуменюк. – А проблема полягала в тому, що багато чиновників, колишніх затятих комуністів, просто «перешилися» і з комуністів стали «рухівцями». Багато таких людей паплюжили ім’я Руху. В них була одна мета – збагачення. От вони і заклали фундамент під
«Проспект демократів».
У 1988 році, коли почалася так звана Горбачовська «гласність», місто заснувало 402-й канал – перший в Івано-Франківську канал телебачення. Там для студії «Захід» впродовж кількох років виділяли ефірний час. І в одному з таких випусків студія «Захід» наважилась презентувати компрометуючі матеріали щодо «Проспекту демократів».
«Але випуск з розслідуванням в ефір не пустили, мовляв, немає фактичного підтвердження, не можна давати в народ. Хоча раніше наші матеріали ніхто не редагував. То був наш ефірний час, ми його заповнювали, ми за нього і відповідали», – розповідає Ярослав Гуменюк. – Якимось чином інформація про заборонений сюжет вийшла на Київ. Звідти нам подзвонили зі сміливої молодіжної студії «Гарт» і сказали, мовляв, ми чули, що у вас є цікавий матеріал. Нас запросили в Київ. Сюжет про івано-франківський «Проспект демократів» показали на всю країну. Після цього у нашому рідному місті заговорили, мовляв, Гуменюк – зрадник, він виносить сміття з хати. Після цієї події нашу передачу потроху випхали з ефіру, а згодом і зовсім закрили нашу студію».
З чого починалися гектари…
Прокуратура порушила кримінальну справу. Щоправда, не проти конкретних осіб, а лише за фактом. В результаті жодної розв’язки вона не мала і «потроху справа зам’ялася».
«Революцію задумують романтики, роблять її фанатики, а користаються нею – негідники», – продовжує пан Гуменюк. – На початку дев’яностих люди чекали чесної влади, що все буде прозоро. А тут – овва: починає будуватися одна хатка, друга, третя... З цього все й пішло-поїхало. Ми почали розслідування – відразу вилізло кілька прізвищ тодішніх чиновників. Тепер ніхто із них вже не при владі».
Для села, звісно, багаті власники хатин нічого з обіцяного не виконали, і сьогодні чука-лівська школа продовжує заростати бур’янами. Хоча, як каже Ярослав Гуменюк, з Чукалівкою було укладено офіційний договір. «Але я підозрюю його підписали, аби хоч якось виправдатися, вже тоді, коли ми почали в цьому напрямі «копати». Договір був лише ширмою».
Ось так і почалася на Прикарпатті демократія. «Проспект демократів» став першим предметом зловживання влади вже в демократичних умовах. А через те, що ми відразу не почали будувати країну правильно, зараз маємо такі наслідки. 20 років тому крали шматочки землі, а сьогодні цілі гектари, заводи», – підсумовує Ярослав Гуменюк.
Були скоробагатьки і був Голодюк…
Борис Голодюк у дев’яності роки очолював міський осередок партії Народний Рух. В той період він проводив розслідування про «проспект» спільно зі студією «Захід».
«Народний Рух був дійсно патріотичною силою як громадська організація, а не партія, – розповідає Борис Голодюк. – У партії власне стався розкол між патріотами та людьми «коритного» напряму. Мене намагались підкупити, пропонувалися досить великі суми як на той час, аби я мовчав. Бо у міській раді я збирав підписи, аби прокуратура відкрила пріз-вища забудовників. Щоб всі зрозуміли, що справжні патріоти до цієї брудної справи відношення не мають».
Але з числа 200 забудовників Голодюку відкрили лише 33 прізвища. А під забудову можновладців було виділено ціле поле. Розвитку справа так і не знайшла, і будівництво чиновницьких маєтків успішно продовжилось.
Тодішній міський осередок Народного Руху називали «скалкою в оці», адже його члени були налаштовані набагато радикальніше за своїх обласних колег. Наприклад, Борис Голодюк у 1993 році приїхав на бензовозі під Верховну Раду і погрожував підірвати себе разом з тоді-шніми депутатами. Цікаво, як би склалася доля нашої держави, якби такий вибух у 1993 році і справді відбувся?
Тепер в Івано-Франківську ходить легенда, мовляв, після тих подій на початку 90-х, Голодюка «отруїли або щось йому вкололи». Бо, за словами деяких його знайомих, Борис в один час дуже змінився. Сьогодні пан Голодюк називає себе козацьким полковником, священиком УПА, цитує Франка, Шевченка, Біблію, а вибори називає «жидо-масонським лохотроном».
За проспектом проспект
Слідом за «Проспектом демократів», в Івано-Франківську, як гриби після дощу, один за одним почали виростати котеджні містечка. «Проспекти» з’явилися і в Дем’яновому Лазі, і у Вовчинцях, і в Угорниках. Загалом сьогодні у нашому місті їх нараховується до десяти. Зводяться нові.
За дослідженнями київської консалтингової компанії «РеалЕкспо», в нашій області відмічено зростання вартості квадратного метра від 10 до 22% протягом 2012 року, отже і попит на таку нерухомість не знижується. Подумаймо, хто все-таки з наших братів-земляків може собі дозволити утримання такого маєтку? Для прикладу, двоповерховий котедж у Вовчинцях загальною площею 314 кв. м сьогодні коштує приблизно 210 тис. у. о. В яку суму щомісячно обходиться утримання такої «хатинки» – не важко підрахувати.
Отож, у підсумку можна сказати, що наш «Проспект демократів» є своєрідним символом. Чого? Безкарності та вседозволеності. Саме так цвіли перші ягідки «фірмової» української демократії. Наслідки відомі усім.
Оксана ГЛУШКЕВИЧ, ЗК
