Відома в Івано-Франківську лікар, активна альпіністка та просто тендітна жінка з сильним характером Ірина Кишакевич розповіла про сходження на найвищу вершину Західної Європи. Нещодавно Ірина підкорила ще одну гору - Монблан, висотою 4810 метрів.
Про пережиті емоції, підготовку, силу волі та чому любить гори - читайте в інтерв'ю Агенції новин «Фіртка».
Ірино, розкажіть про ваш досвід походів в гори, які вершини уже вдалося підкорити?
По горах я ходжу уже три роки, починала з наших Карпат, звичайно була на Говерлі, на Піп Івані та інших карпатських висотах. Далi була уже важча – це був Казбек, найсхідніший п'ятитисячник Кавказу, потiм Альпи, Словенія - гора Триглав (2 864 м), Африка – Кіліманджаро (5895 м) та Монблан (4810 м). Також незабаром їду в Непал, у Гімалаї.
Як сталось, що Ви захопились горами?
Це точно не було спонтанно. Раніше я була у «Пласті», проводили таборування в горах, ще в школі вчилась в'язати вузлики, карабінчики перещолкувати. Також ще змалечку прищепив мені любов до висоти та гір тато. В мене навіть в дитинстві була стрижка під хлопчика та побиті коліна. Мені це давно подобалося, але не було достатньо часу цим займатися: робота, дисертації, сім’я, діти, а зараз уже є більше можливостей. Також мені подобається, що в гори ходять хороші люди і там немає часу одягати маски. Нема часу на "придумані" ситуації. Там ти справжній. Немає брехні, і це дуже імпонує. Також гори - це знайомства з цікавими людьми, які пройшли свій життєвий шлях, вони завжди неординарні та креативні.
Можете розказати про одне з таких знайомств, як саме надихають люди в подорожах?
В горах ти знайомишся з людьми з різних континентів. До прикладу, в Альпах познайомилася зi старшими чоловіком та жінкою з Австралії, у неї була книжечка-блокнот і він увесь був списаний. У кожній хижині тебе реєструють і ставлять печатки-штампики з відміткою про висоту та назву хижини, коли відкрила цю книжку, то побачила, що вона була вся списана. Штампиків було безліч!
Коли я це побачила, подумала - Боже, оце життя! І я теж так хочу! І тоді я дала собі слово, що буду ходити в гори до глибокої пенсії, поки зможу ходити. В тій книжечці був засушений едельвейс, який жiнка знайшла. Тоді в Альпах я теж натрапила на цю чарівну квітку. Це неперевершені відчуття!
Чому вирішили підкорити Монблан - це спонтанне рішення, чи мрія?
Похід на Монблан був спланований давно - це був липень, час відпустки. Гора Монблан технічно непроста, по висоті вона нижча ніж гори, в яких я була раніше (Кіліманджаро чи Казбек), але технічно - набагато складніша. Я це знала і до цього сходження дуже готувалась. На цей маршрут я пішла все обдумавши.
Мені порадили хорошого гіда, який власне спеціалізується сходженнями на Монблан. На той момент це мало бути його 101 підняття на цю вершину. Людина знала гору з усіх боків. Щоб підкорити Монблан маршрутів є декілька, зазвичай трекінгові компанії організовують тури за класичним маршрутом, але нам запропонували складніший маршрут на три вершини. Спочатку було страшно, але у цьому вся суть - перебороти себе. Тоді я розуміла, що буде складно та захоплююче.
Як саме готувались?
Неможливо відразу підкорити гору, до цього треба ретельно готуватись. Я спортом займаюся постійно, не роблю перерв і напевне, це мене й стимулює. Підйоми вгору вимагають підготовки, тому я займаюсь з тренером - біг, кросфіт, кардіо, заняття на степах. Це вже таке моє життя й інакше я просто не уявляю. Але звісно, коли збираюсь в похід, роблю це систематичніше.
Як відбувалось ваше сходження на найвищу гору Західної Європи?
Сходження триває кілька днів. У моменти акліматизації у нас було кілька чудових днів під час підняття на Монблан. Крім того, існує такий фактор, як "погодне вікно". На Монблані ми здійснили акліматизацію. Горами Франції ми піднялися на найвищу точку Італії - гору Гран-Парадізо. Коли мали підніматись на Монблан погода зіпсувалася, був дощ та лавинна небезпека. Ми могли не здійснити свою мрію, бо вже мали квитки назад, а несприятливу погоду передавали на наступні чотири дні. З подругою львів’янкою, яка за фахом теж лікар, ми змінили квитки, щоб продовжити подорож. В результаті ми двоє та гід піднялися на вершину Монблан.
На вершини завжди виходять вночі – це 1-3 ночі, щоб на вершину піднятись вранці, щоб уже 7-9 година бути на вершині, адже після 10-11 години передбачити погоду неможливо. Перед сходженням ми ночували в хижині на висоті понад 3600 метрів. І ми на штурм гори виходили вночі, це дуже адреналінові емоційні моменти! Вночі усі починають одягатися, як в армії. Потрібно все робити швидко: одягнутися, помитися, поїсти та виходити. На все це всього декілька хвилин часу. У той момент, коли усі починають защіпати куртки, взувати черевики, одягати спорядження, системи - ти розумієш, що виходиш у бій. Це дуже класні відчуття: вловлюєш переживання кожного, розумієш, що зараз виходиш із хижини і тут починається те, до чого йшов, і ніхто не знає, як буде, бо передбачити - нереально.
Ви вже говорили, що гід підготував для вашої групи складніший маршрут, як під час сходження себе мотивували? Не було страшно?
Робити кроки, коли тобі страшно і важко легше, коли є людина, якій ти довіряєш. Сила волі та мотивація - це найбільш вагоме, що дає людині можливість досягнути вершин. Мотивація для кожного різна. Кожен з подорожуючих несе свою мрію до вершини.
А що мотивує Вас?
В горах я багато чому вчуся, надихаюся. Йде велика "перезагрузка" і ти отримуєш енергію від чистої природи. Поїздки дуже змінюють.
Пам’ятаєте, які відчуття вас переповнювали на вершині?
Кайфові! Відчуття, які переживають альпіністи на вершинах різні – хтось може плакати, кричати, у когось емоційний ступор. Це незабутні, хороші емоції, які ніколи не забуваються.
Яке було найважче підняття у гори?
Найперша гора - тоді було найскладніше підніматися. У нас були різні погодні умови: від пекельного сонця, коли лопалась шкіра, до граду, дощу, блискавки. За кілька метрів до вершини злетіла зв’язка і дехто летiв клубком. Всi лишились живі, але було неприємно це бачити, бо розумію, що можу бути на цьому місці. Гори дають ще таке відчуття, що ти є дуже маленькою частинкою, ти ніби можеш багато, але насправді - не можеш. Є сили, які заставляють відчувати, що ти дуже немічний. Природа набагато сильніша за нас. Не можна нею нехтувати, зневажати. Адже не ми володарі, а вона була створена для людей.
Незабаром їдете у Непал, що це буде за поїздка?
Це буде базовий табір стартового пункту Еверест, звідки відправляються на вершину Джомолунгма. Ми будемо бачити Еверест і будуть альпіністи, які підкорюватимуть вершину. Еверест – це великий виклик, до якого треба насправді вагомо та свідомо готуватись. Я маю таке у планах, але це не за місяць чи два. Люди готуються роками. Також сходження не є дешевим. Думаю, що побувати на Еверестi - це мрія кожного альпініста і того, хто любить гори. Маю багато друзів альпіністів i ще жоден не сказав, що Гімалаї не подобаються. Від Гімалаїв усі в захопленні.
Це буде дуже цікавий досвід.
Розмовляла Олександра Бакун