Інша реальність українського Сходу

 

 

 

Прикарпатський журналіст Руслан Коцаба щойно повернувся із зони АТО. Він побував на Луганщині. «Мы не против вашей мовы, не против Бандеры, но давайте нам поскорее мир», — дуже часто він чув таке від тамтешніх людей.

 

– Руслане, як там за межею мирного буття?

 

– Власне, «за межею», тому що чітко видно контраст, де ти переїжджаєш блок-пости, де вже не видно синьо-жовтих прапорів. Там управляють так звані польові командири, помітна чітка різниця. Це видно по всьому. По вигляду людей, по сміттю. Усе вказує на те, що це депресія. Там люди не цінять нічого, там людське життя коштує копійки. Це безвладдя. Хоча там, де хазяйнують сепаратисти, як не дивно, порядок усе ж відчутний. Вони боряться з мародерами, там діє сухий закон.

 

Вражає низька якість життя. Як тільки минаєш Старобельск, Сватове, ці останні проукраїнські території... Хоча там прізвища в основному російські, адже їхні предки були завезені на зміну виморених голодом українців. Це уродженці Смоленської, Горковської, Вологодської областей. До того ж вони непогано говорять по-українськи. А як тільки наближаєшся до шахтарських поселень, видовище неприглядне.

 

 

– Вам вдалося з'ясувати, чого насправді хочуть сепаратисти?

 

– Тут слід розвіяти кілька міфів, за чим я і їхав туди. Я намагався вийти на контакт з усіма: мирними, немирними жителями, військовими, рядовими, офіцерами. Суть у тому, що вони не хочуть до Росії. Вони реально хочуть чогось схожого на Радянський Союз. Це здебільшого 40–50 річні люди, які залишилися в полоні ілюзій того застиглого періоду життя.

 

Другий міф — вони всі за Януковича. Вони проти Януковича, однак їхній суспільний маркер проходить по межі  «свій -чужий», щось типу нашого «престижний-непрестижний», «бідний -багатий».  Особливо це помітно у шахтарських реґіонах, де у них всі однакові: однакова біографія, кримінальне минуле, розпорядок життя танцює від заводського гудка.

 

 

– Чи означає це, що «хунта», «фашисти» починаються саме там, де закінчується ця однаковість?

 

– Вони сприймають нас аґресивно, тому що їх дуже легко закодувати, ними легко маніпулювати. В цьому їхня слабинка. Це постійно експлуатували політики. Якщо пригадуєте, то минулоріч Слов'янськ був переможцем вуличної ходи у вишиванках. 

 

А нині «переможці капіталістичного труда» Голенко, Єфремов, залишивши їм крихти, маніпулюють свідомістю цих голодних людей. У середовищі сеператистів панує бажання якомога більше видоїти з цих олігархів, яких сприймають як грошові мішки.

 

Третій міф — у середовищі сепаратистів лише гереушники, феесбешники, чеченці і казаки. Ні, там прості люди, які легко зомбуються. Вони приходять зі своїми мисливськими рушницями, переконані кремлівською пропаґандою, і готові до рішучих дій. І чим ця пропаґанда примітивніша, тим в неї легше вони вірять. Європа, у якій ані вони, ані їхні родичі ніколи не були, у них напряму асоціюється з ґеями, леґалізованою проституцією. У них все наскільки занедбано з цим, що годі було їх переконувати у чомусь протилежному. Такі уявлення комфортні для них.

 

 

–  Поряд є наші військовики. Як вони там почуваються?

 

– Тут слід одразу розвіяти наступний міф — скоро там запанує мир. Насправді там війна тільки починається. Наші військові  усвідомлюють своє призначення у цій війні. Серед них — наш земляк, депутат Івано-Франківської обласної ради Петро Шкутяк.

 

Петро Шкутяк — син колишнього мера Івано-Франківська Зіновія Шкутяка, був свого часу головою Долинської РДА, перед мобілізацією очолював міське комунальне підприємство «Єдиний розрахунковий центр». Батько п'ятьох дітей

 

Він відчув у собі покликання захищати беззбройних, що генетично закладено у чоловіках. Щоправда, у декого воно трохи затьмарене. Спілкуючись там із військовими, помітив, що найякісніші військові знання у рядових. Дві доби я провів серед батальйону «Айдар», який на 90% укомплектований із активістів Майдану. Це люди, які не отримали відчуття досягнення цілей після того, як втік Янукович, як почалася путінська аґресія. Чимало з них не наважилися повератися додому, щоб не наражати родини на небезпеку, адже не вірили новій владі, що їм зійде з рук їхня революція. Хтось у Києві загубив документи. Коли кинули клич до Нацґвардії, довго не вагалися. На збори було кілька годин. Тут, на сході, вони  вчаться бути військовими, а простіше — як знешкодити противника, а самому залишитися живим.  Попереду — активна стадія партизанської війни, про яку ніхто не говорить. Це нова хвиля для сепаратистів, які мають до 40 % підтримки на Донеччині та Луганщині і 20 % у Харківській області. Вони знають місця — як заселені, так і дикі. Отож українським збройним силам потрібен дуже добрий вишкіл. Вони налаштовані бути там довго, готові віддавати життя, передавати свій бойовий досвід.

 

 

– Чи правда, що західняків в армії там найбільше? 

 

– Неправда, це ще один міф. Наших там лише 25 відсотків. Після загибелі сімох «беркутівців» з Прикарпаття влада ропорядилася ці західні підрозділи взагалі доправити додому. Натомість на сході колишній «Беркут» жваво підтримує сепаратистів, а подекуди і очолює їхні ряди. Грізна «Альфа» СБУ на сході пішла у протилежний табір, поповнивши ряди смертників. Вони як еліта, хай і заплямована системою, усе ж обрала шлях бойового хрещення, який робить рівними багатьох.

 

Як воно буде, залежить від політиків, які ще не сказали свого слова, лише багато наобіцяли. Це не двохходівка, це значно складніша комбінація. Швидке згортання бойових дій, яке декларується, це дуже сумнівно. Навколо я бачив людей, які втратили рідних. Годі сподіватися, що вони не захочуть помсти. Їхні російські «роботодавці» тримають їх на короткому повідку, аби маніпулювати на майбутнє вбитими ними українцями та підірваними об'єктами. Матері цих проросійських молодців заламують руки і ламають голови, як відбілити їх від тих злочинів перед Україною. Сьогодні важливо не допустити зовсім юних хлопчаків на барикади, на блок-пости, де можна загинути за мить. Їхні несформовані уявлення про світ та національні цінності ще можна надолужити за умови, що вони виживуть. Я ще раз підкреслюю: вони здебільшого не хочуть Росії, яка економічно нічим не привабливіша, але у них своя правда, яка спонукає до громадянської війни.

 

Що ж до цивільного населення, то все частіше чути такі настрої: «Мы не против вашей мовы, не против Бандеры, но давайте поскорее мир». Коли ти розумієш, що твоє життя копійчане за ціною, то не хочеться ні розвивати бізнес, ні планувати майбутнє. Цій категорії людей не притаманне шаленство радикалів, які отримують кайф від війни та крові.

 

 

– Що було чутно з російського прикордоння?

 

– Хочи би те, що генерал Литвин дає наказ командиру Луганського прикордонного загону всім палити документи, переодягатися в цивільне та пробиратися до своїх. І це в той час, коли застава понад 12 годин тримала бій, чекаючи на підмогу. 640 професійних бійців, маючи про запас 1 млн. набоїв, володіючи духом захисників своїх кордонів, отримують такий наказ? Чекаючи на підмогу, вони її не отримали. Натомість втратили тисячі одиниць зброї, яка десятиліттями буде гуляти по руках криміналітету. Генерал же і далі не під трибуналом. Уявляєте, прапорщик прикордонних військ на роботу їздить на Лексусі. Це його трофей у «боротьбі» з  контрабандою, яка сьогодні суттєво видозмінилася, перетворившись з автівки цигарок на вантажівку з бойовиками. Головне — незмінна такса.

 

Все це є результатом того, що фейком стала ціла держава, у якої не виявилось ні армії, ні флоту, ні СБУ, ні захищеного кордону. На халяву отримана незалежність може легко перейти у чужі руки. Коли я спитав Петра Шкутяка про те, чи наважаться проросійські сили пхатися на Західну Україну, той відповів: «За п'ять років я би не хотів бачити у себе в подвір'ї російського солдата». Такі, як він, вважають, що Путін не зупиниться на сході. Це як ніж, який ріже масло, поки не упреться в дошку.

 

 

 – Чи зустрічалися Ви з переселенцями, людьми, які втікають від війни?

 

– У деяких містечках населення просто тане. Приймаючи їх у нас, слід розуміти, що це люди здебільшого іншої ментальності. В першу чергу це жінки, діти, літні люди. Але перепрошую: кремезні чолов'яги не тягнуть на біженців. Їхнє призначення зараз — батальон територіальної оборони на сході з використанням їхніх навиків досконалого знання місцевості та звичаїв.

 

– Як почуваються місцеві журналісти, яким небезпечно стало там працювати?

 

– Я особисто у місцях бойових дій нікого не бачив. Вважаю, що це серйозне випробування для наших колеґ. Але воно варте того, щоб туди поїхати. Так ти хоч трохи наближаєшся до того солдата, який на передовій. Попри мою природну допитливість мені не вдалося потрапити у всі заплановані місця. Будучи під охороною наших армійців, я неодноразово чув різкі заборони від тих, хто взявся за мене відповідати. Місце дислокації — справжня фортеця, збудована на місці одного із заводів. Звичайно, сказати, де це, не маю права — військова таємниця. Там мене вразила атмосфера справжності, коли немає зверхності офіцерських лампасів та фальшу вдаваного патріотизму. Там навіть гімн звучить з особливою щирістю. На таких підрозділах буде в майбутньому триматися армія. Понад 70 відсотків — зі Східної та Центральної України. Там є Луганський, Кримський взводи, які воюють за неньку Україну. Щоправда, вони були проти зйомок, бо переживають за родини, які можуть зазнати переслідування. 

 

 

Збруч, Олена Нечвідова


16.06.2014 Олена Нечвідова 1441 0
Коментарі (0)

22.11.2024
Тетяна Дармограй

​Про те, як живе Івано-Франківськ в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну та як місцева влада реагує на виклики, пов’язані із війною, журналістка Фіртки поспілкувалась з міським головою Русланом Марцінківим.

335
19.11.2024
Вікторія Матіїв

Як змінився рівень дитячої злочинності, булінг, випадки сексуального насильства та самогубств, розшуки дітей, збільшення кількості злочинів, пов'язаних з наркотиками та поради для батьків, журналістка Фіртки поспілкувалася з начальницею відділу ювенальної превенції Головного управління Нацполіції в Івано-Франківській області Аллою Бойчук.

467
02.11.2024
Тетяна Дармограй

Про службу в АТО/ООС, перший день повномасштабного нападу, найважчий бій, одруження під час війни та що зробить першим після перемоги України, Артем Ткаченко розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.

2311
28.10.2024
Олег Головенський

Коли у своїй перевиборчій компанії Дональд Трамп успішно використав фактор криптовалют (а в США з 336 мільйонів американців, за різними оцінками, ними володіють від 50 до 100 мільйонів — тобто чи не кожна родина), то це значно додало як рейтингу кандидату в президенти, так і цікавості до теми головної криптовалюти – біткоїна, який ще називають «цифровим золотом».  

1706
19.10.2024
Микола Сторожовий

600 мільйонів гривень — саме стільки Івано-Франківська громада спрямувала на підтримку захисників у 2024 році. На що насправді спрямували ці 600 мільйонів і яку допомогу можуть отримати військовослужбовці, ветерани та їхні родини в Івано-Франківську?

1999
11.10.2024
Вікторія Матіїв

Про роботу поліціянтів під час повномасштабної війни, найчастіші правопорушення, патрулювання із працівниками ТЦК та СП та ситуацію зі зброєю і наркотиками, дізнавалась журналістка Фіртки.

5607 16

Багато можна зробити завдяки слову: надихнути, підтримати, захистити, навчити, але так само і принизити, образити, вбити. Особисто мене дивує той факт наскільки широко розповсюджена нецензурна лексика серед дітей. 

1111

У статті розглядається бездіяльність окремих посадових осіб щодо подолання корупції в Україні, яка має руйнівні наслідки у безпековому напрямку. 

1125

Російські історики вважають Одесу російським містом, оскільки, за їх твердженням, місто було засноване російською імператрицею Єкатєріною II.  Їм і в голову не приходить той факт, що заснування міста, і зміна його назви – це різні речі.

1640

Дискурс Гіпермодерну спирається на уподобання та смаки багатомільйонних «мережевих» мас, а не на естетичні ігри еліт, як дідусь-Постмодерн. Відповідно, культурні, мистецькі, політичні, тусовкові та комунікаційні практики Гіпермодерну більш «плебейські» та більш розраховані на швидку емоційну реакцію.

1111
16.11.2024

Інфляція на споживчому ринку в жовтні 2024 року порівняно з вереснем на Прикарпатті становила 1,6%, з початку року — 8,9%, в Україні — 1,8% та 8,4% відповідно.  

871
11.11.2024

Поточний рік був кращим для аграрної сфери на Івано-Франківщині, ніж попередні. У порівнянні з 2023 роком (129,6 гектара) — цьогоріч посівні площі збільшили на 45 відсотків.  

723
06.11.2024

Зовсім скоро настане зима, а це значить, що зараз потрібно максимально запастися вітамінами та мікроелементами.  

14545
21.11.2024

Вхід у храм Пресвятої Богородиці належить до дванадцяти найбільших свят церковного літургійного року, тож це означає, що треба відвідати в церкві богослужіння. 

523
18.11.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

10387
15.11.2024

Відсьогодні, 15 листопада, розпочинається великий Різдвяний піст.  

6061
12.11.2024

"Ми спільнота. Все, що у нас є — це спільне, — ділиться монахиня.

610
20.11.2024

Президент України надав звання "Народного артиста України" акторові театру і кіно Олексію Гнатковському.  

7506
21.11.2024

Роман Боднар — ветеран російсько-української війни, військовий 109 батальйону 10 гірсько-штурмової бригади "Едельвейс"  

2735
19.11.2024

Президент України Володимир Зеленський представив у Верховній Раді план внутрішньої стійкості. Він складається з десяти пунктів.  

512
17.11.2024

Президент США Джо Байден дозволив Україні завдавати ударів по Росії ракетами великої дальності ATACMS.  

609
15.11.2024

На противагу, 35% мешканців західних областей підтримують проведення виборів президента України під час війни.  

445