Індія, Керала: школа виживання

 

Кілька днів тому я повернулася з відпустки, більше подібної на епізод "Школи виживання" – сама, без чоловіка, із двома дітьми по 1,5 і 2,5 років я полетіла до Індії.

Відразу ж виключаю можливість припущення співчутливих людей про чартерні рейси й готелі в пакетику. Ні, готель шукався на місці, а переліт був із двома пересадками, бо ж до штату Керала не літає нічого прямого. А штат цей, із його океаном і "задніми" водами-каналами, давно вже був у моєму списку "маст-сі".

Найстрашнішою в усій пригоді видавалася мені пересадка в аеропорту Домодєдово - 8 годин... Але, забігаючи наперед, мушу визнати – кількагодинна гра у футбол моїх дітей із казахами й таджиками врятувала все.

Не зважаючи на мій початковий план вести осідлий спосіб життя на пляжі, доля взяла своє — змінивши за 22 дні 5 індійських міст, де пейзаж коливався від морського до гірського, нам із дітьми довелося випробувати абсолютно всі види індійського транспорту.

Автотаксі (в пафосного "амбасадора" є суттєвий мінус — на дах не прив'яжеш візок), мототаксі (воно ж "рікша" чи "тук-тук"), автобус, поїзд, паром, катер, велосипед, скутер, слон, верблюд і кінь. Наче нікого не забула. А, ну так. Ще людські "ручки" - бо час від часу траплявся хтось співчутливий і допомагав витягти когось із дітей на кручу чи підсадити на підніжку потяга, що саме відправляється.

Єдине, з чим одного разу виникли проблеми — моторікша. Точніше, не з одним якимось таксистом, а з цілою, підозрюю, профспілкою. Виїхавши в інше місто посеред палючої спеки ми наштовхнулися на страйк таксистів. Все, що мало більше, ніж два колеса, три дні не мало права їздити по всьому штату.

Нашого відчайдуха-водія, що погодився відвести двох жінок і трьох дітей до місцевого монастиря за подвійну ціну, нагло зупинили молодики, одягнуті в суміш футболок з Че Геварою та порядних білих сорочок. Водія ледь не відлупили, з м'ясом видерли ключ із замку запалювання та всіляко ілюстрували цитату ТГШ про те, що дозволити доїхати до пункту призначення не вблагають ні діти, ні жінка.

- Тут іти всього півкілометра! - запевняв нас суворий дядечко. Відтак він суворо вдавав, що перестає розуміти англійську, коли ми йому пропонували ці півкілометра понести наших дітей і валізи.

Ашрам живої святої Ами, духовної лідерки й світової благодійниці, сильно нагадав піонерський табір. Всюди ходять такі собі нью-ейдж піонери різного віку (переважно білі), дружно читають мантри і виконують безкоштовну роботу-севу: хто пляцки пече, хто миє підлоги, хто стоїть на роздачі їжі. Така собі робота на користь общини, що квартирується на території монастиря по 5 доларів з людини на добу.

В ці гроші входить мінімальна індійська їжа, а за європейську та десерти слід платити окремо, хоча насправді сміховинно мало.

На благо світового спокою (так, аби я помедитувала, поки хтось займеться моїми дітьми) організатори севи працювати відмовилися. Мовляв, це ж особиста послуга, а такого вони не дають.

Зате мені в двері вставили гнівну записку про те, що мушу негайно стати до суспільнокорисної роботи. Записку я проігнорувала: те, що мої діти нікого не загризли й нічого не зламали, поки я працюю їх наглядачем — це вже непогано для суспільства.

Якщо придивитися ближче, ашрам Ами — геніально продумана індустрія. Тут тобі й чашки з її портретом, і футболки, і все інше.

Найкрутішим же винаходом є фірмові обійми Ами. Люди вистоюють довжелезні черги, аби ця Вселенська Мати пригорнула їх і почитала крихітну мантру.

Я не виняток. При чому нагло, озброївшись двома дітьми, поперлася поперед батька в пекло, на самий початок. І тут-то на мене й напали прихвосні.

"Ти чого така брудна?!!" - шипіла на мене одна поплічниця Святої, забачивши пісок на моєму чолі. "Ну, діти залапали..." - я була капітаном Очевидністю.

"Чого з тебе піт тече?! - напала інша. - Ти хвора?!!"

Я дуже красномовно подивилася на тридцять кілограм своїх далеко не спокійних дітей у руках. Був би поряд градусник, кивнула б і на нього.

"А що з дитиною?! - (Кая саме нещодавно розбила носа). - Це не заразне?!! Нам дуже важливе здоров’я Ами!"

І поки одна сердечна японка витирала піт з мого чола, безсердечна індійка намагалася випхати мене з малими з черги, закликаючи до моєї совісті: "Іди! Іди, відмий себе і своїх дітей!!! І аж потім, потім припади до Неї!"

Я не стала полемізувати з приводу того, що святим, взагалі-то боятися піску з пляжу, на котрому, власне, всі й медитували перед тим, якось не гоже. Я відійшла в бік, постояла трохи і врешті-решт таки обманула конвейєр.

Мушу сказати, обійми ці таки відчулись якось особливо. Дай, думаю, ліпше усвідомлю власне материнство, торкнувшись материнства трансцендентного. Все ж таки тітонька опікується країнами, де діти голодують, і, вірю я, пожертви численних європейських жіночок та чоловіків, що, мов у Мекку, приїздять у цю Корунагапалі, йдуть на благі цілі, а не лише на "зміцнення віри істиної".

Мої друзі казали, що не відчули нічого. Що ж, раз на раз, як то кажуть. Я побачила життя цього ашраму й тепер приблизно розумію, як і чим жили й живуть прихильники Сай Баби, Ошо та інших заживо канонізованих. Більше не поїду, хоча досвід цінний.

Ліпше, думала, куплю собі футболку з портретом Ганді — якийсь він евер грін тренд. (Шкода, що в результаті в мене в жодну не пролізла голова, інакше би вам похвалилася).

***

Мандруючи Індією кілька років тому я зіштовхнулася з іншим доволі симпатичним трендом — забороною пластикових пакунків — у Дарджилінгу. Там придбану вами їжу чи й сувеніри пакували олд-скульно, в газетку. І природу бережеш, і взнаєш ненароком, що відбувалося в країні кілька місяців тому. Якщо тобі пощастило й запакували все в яку-небудь "Indian Times" англійською...

Заборона пластикових кульків у Кералі результувала в практичні й цілком багаторазові торбинки з целюлози — в такі й подарунки додому не соромно запакувати. І коштують вони якихось кілька центів за сотню. Моя знайома вже й бізнес торбинковий собі задумала.

Місцевий комуністичний уряд опіумом для народу релігію не вважає — цвітуть і пахнуть індуїзм, занесене колонізаторами християнство та доволі усміхнений як на свій імідж іслам.

Зате алкоголь тут під якоюсь вибірковою забороною. В туристичних місцях штибу пляжної Варкали в закладах громадського харчування в меню його ще можна надибати. Зате в супермаркеті чи його подобі — навряд чи. Дарма що навіть на пляшках вина, котрі знайомим чудом вдалося десь роздобути, не переплачуючи шалених ресторанних накруток, пише "для продажу лише в Кералі".

В менш туристичних закапелках все нагадує підпільний продаж часів сухого закону. До крихітного заґратованого віконечка на далеко не центральній вулиці тягнеться черга суворих чоловіків. Навіть під’їхавши на скутері метрів за п’ять, аби видивитися в тій черзі знайомого, жінка (я в даному випадку) викликає в покупців алкоголю суміш культурного шоку, обурення, осуду й ніякового смішку. І це все в повній тиші, прошу зауважити.

Здебільшого всі тут купують так званий ром чи пиво. Куплене за космічні, як на європейський вино-маркет гроші (22 долари десь) вино виявилося направду достойним. Тож якщо вам десь трапиться на очі індійський шіраз родом з виноградників Сули, очей не відводьте й носом не крутіть — деякі речі в житті пробувати треба бодай просто для колекції.

Коли ми від'їздили, зненацька я помітила, що серйозно домінуючою мовою на кручах, пляжі й по магазинах із кав’ярнями стала російська. Її вже по-троху опановують і продавці, й офіціанти, оту вєліку й магучу з усіма "пасматрі" і "как дєла".

І, хоча наразі наші сусіди тут здебільшого спокійні й не крикливі, мушу припустити, що за кілька років Керала перетвориться на той самий Гоа. На Гоанську область Російської Федерації, як я це називаю. Поспішайте сюди до появи трешових дискотек і масштабної наркоторгівлі.

Наразі тут ще головно збираються любителі йоги, матусі з дітьми, хіпі, любителі аюрведи й ті, хто в подорожі вже давно і хочуть побачити ще й цей релаксовий штат Індії.

За словами моєї сестри (а вона якраз із тих молодих європейців, що беруть собі довготривалі канікули й у подорожі вмудряються ще й заробити на життя — хто волонтерством, хто викладанням йоги чи астрологією), в Кералі пляжі таки найкращі.

Навіть якщо ви гігієніст-невротик, санітарна ситуація тут просто чарівна, порівняно з більшістю індійських територій. Чистіше, ніж тут, мені здавалося хіба лиш у горах Сіккіму. Але гори — це вже зовсім інша історія...

 

Ірена Карпа, письменниця, спеціально для УП.Життя

 


11.03.2013 Ірена Карпа 1243 0
Коментарі (0)

26.03.2024
Вікторія Матіїв

Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій. Як українським родинам впоратись з такими випробуваннями — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.

636
21.03.2024
Тетяна Дармограй

Що робити та куди звертатися рідним зниклих військовослужбовців,  як відбувається процес пошуку та чому не варто поширювати у соцмережах персональну інформацію зниклого, розповіла представниця Уповноваженого з питань осіб, безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області Наталя Пасічник.

1848 6
19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

1115 2
19.03.2024

Сьогодні й роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги.

540
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6891 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

11360 6

Піст – невід’ємна частина християнського  життя, встановлена Богом.

320

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

1054

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

1099

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

1095
24.03.2024

Нутриціологиня пояснила, чому не можна забороняти собі фастфуд та солодощі. А також порадила, як їх вписати у свій раціон.

264
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

1067
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

834
26.03.2024

Йдеться про зміни в молитвах «Вірую» («Символ віри»), «Царю Небесний» та митаревій молитві.

727
25.03.2024

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

649
21.03.2024

Релігійна громада отримала всі дозвільні документи та незабаром розпочне будівництво поруч з Садовим товариством та міським озером.

2932
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4423
25.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18426
26.03.2024

У Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо встановлення відповідальності за привласнення державних функцій.   

295
22.03.2024

На початку лютого 2024 року замість Валерія Залужного Збройні сили України очолив Олександр Сирський, який до цього командував Сухопутними військами.  

340
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

650
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

755