Плинність і безперервність можуть забезпечити нам здорове розуміння часу і простору. Все починається із точок відліку, які мусимо поставити і розуміти, в яких координатах якої системи перебуваємо, якими символами користуємося, якою матрицею вистеляємо інформаційне й енергетичне поля. Для того, щоб натиснути на важіль, мусимо мати точку опори. Пазли повинні бути якогось конкретного розміру і форми – для того, щоб ми могли, відгадуючи фрагмент за фрагментом, скласти своє бачення картини світу. Несумісними шматками бруківки важко вистелити рівний і гладкий шлях. Без цього ми блукаємо в тумані, йдемо навмання, часто навпростець.
Але дорога вперед і дорога прямо – часто не одне й те ж. Шанс, що все станеться випадково, само собою, без нашої участі – математично нікчемний, його нема. Все доведеться робити самим, робити систематично і довго, щоб дійсно рухатися від минулого до майбутнього. Інакше минуле, пожираючи майбутнє, відбере його у нас. Маємо знати, що спина дозволяє чути минуле, а груди вдихають новизну майбутнього. Без першого друге є непевним, але треба точно знати, що носиш за спиною. І треба точно знати, що хочеш вдихнути на повні груди. Ми, ми сьогоднішні, і є тими стінами, які розсувають минуле і майбутнє.
Фотографії цікаві тим, хто на них зображений, і тим, хто знає тих, хто на них зображений. Для інших це частина втраченого майбутнього, бо це частина втраченого минулого. Є дуже мала множина останків часу і простору, які сходяться у смислі, що є таким для інших просторово-часових перехрещень, а по-іншому – нової роботи для нас, нових можливостей, нових викликів і перемог. Мусимо ловити вітер. А вітер завжди вільний, має напрям і пориви.
Таким поривом для тих, хто розсуває фіранки для майбутнього, є TEDx IvanoFrankivsk.
Запрошуємо!
Будьте вільними і не бійтеся!
Ігор ТКАЧ
