Півзахисник Ярослав Конкольняк став автором першого голу "Прикарпаття" у Першій лізі сезону 2018/19. Хоча цей забитий м'яч потім у протоколі був записаний як автогол гравця "Інгульця". Однак, це все одно стало приводом для того, щоб поспілкуватися з 27-річним гравцем Команди рідного краю.
Які були враження після того, як саме після твого удару м’яч влетів у сітку воріт у матчі з "Інгульцем"?
- Враження були позитивні. Мене переповнювали емоції, тому що на такому рівні я ще не грав, і тут ще вдалося забити! Плюс, у підсумку ми перемогли. Згодом у протоколі записали, що це був автогол. Була ейфорія, але я не роблю з цього якусь подію. Я вважаю, що це здобуток усієї команди. Але голи прийдуть, і не важливо, хто буде забивати.
Повертаючись до цього гола, там таки був мінімальний рикошет при скупченні багатьох гравців. Це була передача чи хитрий націлений удар?
- Спочатку, якщо подивитись на те, як воротар обрав позицію, то я побачив це одразу і хотів пробивати у ближній кут, де "стінка" стоїть. А по удару якось так вийшло не те, що хотів. Спочатку подумав, що там Ігор Худобяк на дальній штанзі замкнув. Але вже потім переглядали. І вийшло так, що то - чи автогол, чи не знаю, що і як. Головне, що м'яч перетнув лінію воріт.
За кілька днів спортивний ресурс Sportarena.com визнав цей гол найкращим, а ти потрапив у символічну збірну 2-го туру. Як сприйняв цю новину?
- Чесно кажучи, не знаю, як це сприймати, тому що офіційний сайт ПФЛ записав цей гол як автогол. Якщо Sportarena визнала цей гол найкращим, то мені приємно. Це такий маленький здобуток для мене. І приємно, що потрапив до символічної збірної туру разом з Романом Бочкуром.
- У Другій лізі тобі вдавалося забивати голи, а один з них - у ворота "Буковини" - був визнаний найкращим голом. Зараз за тобою - дальні удари зі штрафних. Це обговорюється, хто буде пробивати?
- В принципі, у нас головний тренер так вирішив, що якщо дальні удари, то я беру на себе і подачі, і удари - все, що лівою ногою. У нас є виконавці, які можуть зробити так само, але щось така роль випала мені.
- У трьох турах першості у матчах "Прикарпаття" усі голи були забиті зі "стандартів". У грі з "Балканами" це був пенальті, у матчі з "Авангардом" - штрафний. І ти забив "Інгульцю" зі штрафного. А чому з гри забити не виходить?
- Не знаю. Може, десь нам не вистачає майстерності у завершальних діях, в атаці. Ми над цим працюємо. "Стандарти" - вони завжди були небезпечні. Це так само залежить від майстерності футболіста, щоб виконати пенальті чи штрафний. Зараз такі ігри - всі важкі. І воротарі у нас висококласні, що їм складно забити. В принципі, всі команди здебільшого грають від оборони, на контратаках. Такий футбол і ми пропагуємо. Тренер нас змушує так грати, він хоче цього. Десь виходить, а десь - ні. Я думаю, що голи прийдуть, адже це тільки початок чемпіонату.
-Ти вже другий сезон проводиш у складі "Прикарпаття". За перші три тури відчув різницю між Другою та Першою лігами?
- Різниця колосальна, звичайно. Тут по-перше - команди та підбір гравців. Тут грають футболісти, які пограли і у Прем’єр-лізі, і за кордоном. Так само і в нашій команді є такі футболісти. Це і швидкість, прийняття рішень, майстерність футболістів, звичайно. Тим більше, якщо команди ставлять собі задачу виходу в Прем’єр-лігу. Однак перші три тури показали, що наша команда здатна боротися з будь-яким суперником.
-Якщо повертатись до останньої гри з "Авангардом", то у другому таймі команда створила набагато більше моментів, ніж суперник, і як мінімум два-три мали завершитись забитими м’ячами. Рахунок по грі?
- Як я вже казав, десь не вистачило майстерності у завершальних діях. А рахунок, звісно, не по грі. Це бачили всі вболівальники, які спостерігали за цією грою. І відчувалося на полі, що ми десь можемо забити. Те, що м’ячі якось не лізли у ворота, так такі ігри будуть, і не одна. Попереду у нас домашня гра з "Колосом". Я думаю, що ми себе реабілітуємо. А голи, як я казав, прийдуть. Треба в це вірити, треба працювати над цим. У нас ще все попереду!
Взагалі який настрій панує в команді? З тим же "Авангардом" дуже хотіли забити, але не могли реалізувати свої моменти. Ви спілкуєтесь про це? Тобто, не лише тренера слухаєте, а самі налаштовуєтесь?
- Так, звичайно. Ми робимо розбір гри, один з одним спілкуємось. Звичайно, що це повинно бути. Не знаю, хто і що думає, у кого який настрій - до чи після гри. Так, у нас є задачі потрапити в десятку, але це - задача-мінімум. Я думаю, що практично її виконати можна.
Після першої гри ми не зламалися. Ми показали, що ми можемо. Приїхали в гості до "Інгульця", а це, до речі, дуже непроста команда. Вона грає в атакувальний, швидкісний футбол. І нам було дуже тяжко. Особливо у кінцівці другого тайму, і фізично ми трохи здалися. Треба було вести гру. Я думаю, що ця гра нас загартувала, додала впевненості у своїх силах. Тож на "Авангард" ми виходили з бойовим настроєм. Я чомусь вірив, що ми як мінімум не програємо.
Чи є в команді лідер, чиєї думки прислухаються партнери по команді?
Лідером має бути капітан. В принципі, Петро Ковальчук з цим справляється. Це досвідчений гравець, його всі поважають, прислухаються до нього. Окрім нього на полі ще є Бочкур, Яневич, Худобяк, Боришкевич, Данищук, Веприк (хоч він і не грав останню гру). Вся молодь тягнеться до них. Кожен знає своє місце, кожен знає своє завдання на полі. Тобто, ми вже всі такі дорослі, можна сказати і знаємо, що маємо робити. Але ці підказки, звичайно, мають бути. Ми і тренера слухаємо, і прислухаємось до всіх наших "старожилів".
"Прикарпаття" - найвіковіша команда Першої ліги у цьому сезоні. Чи вистачить сплаву досвіду та молодості для того, щоб вирішити поставлені завдання?
- Я думаю, що стартові три матчі показали наш рівень гри, і що ми зможемо. Тільки нам треба працювати, працювати і працювати.
Повернемось до вболівальників. Чи відчуваєте ви підтримку, оту кількість людей на стадіоні, яка підтримує команду?
- Так, звичайно, ми відчуваємо. Ця підтримка, особливо в домашніх матчах, коли заповнені трибуни кричать "Прикарпаття", вона дуже стимулює. Це дуже важливий фактор! Я думаю, що вболівальник має приходити на стадіон та підтримувати свою команду. Не важливо - чи програємо ми, чи виграємо - вболівальник завжди має бути на футболі. А ми, в свою чергу, прикладемо усіх зусиль, щоб показати достойну гру і разом здобувати нові перемоги.
А чи є у тебе персональні вболівальники?
- Це моя сім’я - дружина, мій маленький син, батьки та сестра. Ми живемо неподалік від стадіону "Рух". При можливості, син з дружиною приходять на домашні, але переважно вболівають вдома.
Особисте завдання Ярослава Конкольняка на цей сезон? Якусь мету собі ставиш?
- Свої особисті інтереси завжди будуть на другому плані. Спочатку - цілі команди. Я хочу принести максимум користі своїй команді, щоб ми здобули найвищого результату в Першій лізі. Дай Бог, щоб у нас на другий сезон стояло вже завдання потрапити в Прем’єр-лігу. Не знаю, як там все складеться, але цілі собі ставлю амбітні - забити побільше голів, віддати більше передач, щоб допомогти команди здобувати результат…
І наприкінці - побажання всім вболівальникам Команди рідного краю...
- Насамперед, хотів би побажати терпіння і віри в нас, тому що ви самі знаєте, що без вашої підтримки ми нічого не зможемо. Тим паче, що футбол грається для глядачів. Повірте, футболістам важлива ваша підтримка. І чим більше буде вболівальників, тим краще ми будемо грати.
