25-го грудня віряни святкують Різдво за григоріанським календарем.
Про особливості відзначення свята в Івано-Франківську, традиції та релігійну спільноту Суспільному Карпати розповів настоятель римо-католицької парафії Христа Царя отець Владислав Іващак.
Коли і як виникла римо-католицька спільнота у Франківську?
– Вона виникла у той самий період, що і місто - понад 350 років тому. Видимими знаками цієї спільноти є храми, які сьогодні прикрашають наше місто. Це і Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії, де сьогодні розташований музей, Костел отців-єзуїтів (сьогодні - Архикатедральний собор Воскресіння Христового -ред.). Ці дві святині є найстарішими в Івано-Франківську і були побудовані римо-католиками для римо-католиків.
Спільнота розвивалася до Другої світової війни, бо знаємо, що зводили також інші святині. До сьогоднішніх днів залишився храм Неустанної Помочі Матері Божої чи церква святого Йосифа обручника. Натомість, у післявоєнний період більшість римо-католиків, з огляду на те, що вони були польської національності, змушені були виїхати з Івано-Франківська. Спільнота існувала до 1960-го року при Колегіальному костелі Пресвятої Діви Марії.
Пізніше, впродовж 30-ти років, ні у Франківську, ані в області не було жодного діючого римо-католицького храму. Лише у 1989-му році повернули костел Христа Царя, який побудувала у міжвоєнний період римо-католицька спільнота. Варто зауважити, що спільнота наново почала відроджуватися. Це не означає, що її не було у післявоєнний період, хоч і не було храмів – люди молилися вдома, їздили до святинь у Львові, Чернівцях, Стрию. У цих храмах люди приймали Таїнства, хрестили дітей, вінчалися.
Відколи ви очолюєте римо-католицьку спільноту у Франківську?
– Я є настоятелем римо-католицької парафії Христа Царя в Івано-Франківську з 2014-го року. До того я був у цій парафії вікарієм – священником, який допомагає настоятелю.
У нашій спільноті переважають люди віком від 35 до 50 років. Їх є найбільше в парафії. Також багато дітей, молоді. Трохи менше є старших людей.
Якщо говорити, кого більше – чоловіків чи жінок, то приблизно порівну. Інколи кажуть, що церкви відвідують тільки жінки, тут не можна так сказати, тому що мужчини також беруть активну участь у житті парафіяльної спільноти.
Наша парафія є багатонаціональною. Найбільше є українців і людей польського походження. Однак є і невеличкі групи людей інших національностей – скажімо, студенти з різних країн світу – африканці, індуси і представники з деяких європейських країн, які тут навчаються. Вони є римо-католиками і на час свого навчання асоціюються з нашою парафіяльною спільнотою, належать до неї, живуть духовним життям. Для них звершується Євхаристія англійською мовою.
Скільки людей зазвичай ходить на богослужіння? Чи багато молоді?
– Є досить багато молоді, дітей, людей середнього віку. На звичайне недільне богослужіння – а їх є шість у цей день – приходить близько 400 вірних. Натомість, у докарантинний час приходило близько 600. Зараз ситуація для вірян значно краща, ніж та, що була у березні, коли у храмі могло бути тільки десять людей. Сьогодні у храмі може бути одна особа на п`ять метрів квадратних. Ми цього стараємося дотримуватися. Наш храм настільки великий, що згідно з карантинними нормами, на одному богослужінні може бути понад 100 людей. Також вірні дотримуються дистанції і обов’язково мають маски.
Розкажіть про найдавнішу християнську традицію святкування Різдва?
– Якщо йдеться про традиції святкування Різдва, то вони, радше, пов`язані не з вірою, а випливають з огляду на конкретні народи, конкретні території. Навіть сьогодні, зважаючи на те, як святкують Різдво католики у різних країнах, бачимо, що це велике різноманіття, і більшість звичаїв, пов`язаних зі святкуванням Різдва, схожі у наших країн-сусідів. Напевно, таким найдавнішим і найголовнішим є Свята Меса, яку християни звершували, як пам`ятку смерті і Воскресіння. У цей день християни старалися звершувати Євхаристію. Це нас, усіх католиків, єднає з приводу урочистості Різдва Христового.
Чи є якісь ознаки язичництва у сучасних різдвяних обрядах - шопці чи коляді?
– Я не можу для себе знайти паралелі, якщо йдеться про язичницькі звичаї і шопку, бо шопка – це представлення події, яка відбулася у Вифлеємі у візуальний спосіб. Святе Писання нам каже, що Ісус народився в яслах, і ми робимо ці ясла, ставимо фігурки тих персонажів, які були присутні при народженні Ісуса Христа – Марія, Йосип, саме дитятко Боже; пастухи, три царі, які приходять віддати уклін Господу, вівці та інша живність, ангел, який звіщає Благу Вість, що народився Спаситель. Тут немає якихось казкових персонажів чи тих, які були в язичницьких культурах, народах. Я думаю, що шопка – це суто християнський звичай.
Щодо колядок, то це пісні, які складали на честь народження Ісуса Христа. Відтак, маємо старовинні колядки, які, можливо, вже десь і загубилися, яких не знаємо. Багато є колядок латинською мовою, які мають дуже давню традицію. Також безліч народів, різними мовами складали пісні на честь народження Ісуса Христа. Зміст тих колядок є винятково християнським, і я не бачу якихось язичницьких паралелей.
Як провести Різдвяні свята, аби вони принесли найбільшу духовну користь?
– Ми закликаємо, щоби вірні, у цьому передріздвяному часі, який у католицькій церкві називаємо Адвентом, знайшли час на зосередження, на певні зречення, які би загартували наше духове життя. Тайна сповіді, яка готує наше сумління до того, щоби із чистим серцем пережити цю урочистість. Тобто, у такий спосіб духово підготуватися, маючи чисте серце. Після Тайни Сповіді, ми, роздумуючи в цьому часі над своїм життям, наново повертаємося до Господа і тоді, ці Різдвяні свята приносять нам багато радості з того, що ми є Божими дітьми. Також, ця радість дається під час зустрічей з рідними, близькими, друзями.
Чому частина людей називає Різдво за григоріанським календарем – католицьким, а інші – польським?
– На наших теренах є таке розрізнення. Воно відбувається з огляду на те, що так історично склалося – на цих землях колись проживала значна громада поляків. Вони ототожнювалися і найчастіше були римо-католицького віросповідання. Від цього і пішло в народі, що 25-го – це польське Різдво, а сьомого січня – українське або православне. Натомість, такої асоціації немає в інших куточках світу, тому що там, наприклад, живуть угорці, іспанці, португальці, і недоречно прив`язувати це свято до якоїсь національності. Якщо правильно, то ми повинні говорити - Різдво за григоріанським і юліанським календарем. Бо це свято, усі християнські церкви відзначають 25-го грудня, але за григоріанським календарем це 25-го грудня, а за юліанським календарем воно припадає на сьоме січня. Тільки у цьому є різниця.
Яка особливість святкування Різдва за григоріанським календарем?
– Передовсім, якщо йдеться про католиків, то ми збираємося завжди напередодні Різдва, у колі сім`ї на святковій вечері, під час якої споживаємо різні пісні страви, як і православні християни. Для нашого регіону важливою стравою є кутя. Також те, що єднає католиків на цих теренах – Польща, Україна, Словаччина – це ділення оплатком. Це такий білий хліб, який під час святкової вечері люди ламають, діляться ним, складаючи собі побажання. Так завжди чинили у моїй сім`ї і так само чинимо зараз тут, у нашій спільноті. Потім разом ідемо до храму на Пастерку, на вечірню Святу Месу, яка розпочинає урочистість Різдва. Це також спільна коляда членів сім`ї, спільноти. У такий спосіб святкують переважно усі римо-католицькі християни на наших теренах. Особливістю хіба є оплаток, яким діляться під час вечері.
Що означає Різдво для християнського світу?
- Сьогодні ми спостерігаємо, що більшість християн десь затратили важливість цієї події, бо, можливо, більше звертають увагу на зовнішній вимір. Подарунки, покупки, зустріч у колі сім`ї, нагода до зустрічі з близькими – це все добре, але ми часто забуваємо, що ця подія – можливість пережити тайну нашого спасіння, бо якщо Христос би не прийшов на нашу землю, то не було би нашого спасіння. Тобто, зараз звертається мало уваги на духовний вимір.
Думаю, було би добре, аби кожен собі усвідомив, що в цей день ми повинні бути вдячні Богові за те, що він став людиною, став подібним до кожного з нас, побідним в усьому, окрім гріха. Що він прийшов у світ, аби дати нам надію і спасіння. Це є важлива духова особливість, і цього не можемо загубити у зовнішньому – подарунках, святкуванні тощо.
