"Дуже радий, надзвичайно. Дорога додому була така довга. Дякую всім, хто молився за мене, хто підтримував мою сім'ю. Я дуже вдячний за це.
Хочеться додому приїхати, до своєї хати, подивитися, як все змінилося, тому що три роки минуло. Як я мріяв сюди повернутися. Все ж таки я цього дня дочекався, й от я вже тут", — ділиться Роман Теренчин.
"У нас емоції зашкалювали. Я навіть не знаю, як вам сказати. Повірила, що Роман вдома, коли почула його голос. В неділю він повернувся, у вівторок я вже поїхала до нього у госпіталь, у Київ.Я дуже чекала. Весь цей час пройшов практично у молитвах. Я знала, що одна надія в нас на Господа Бога. Мусили триматися, бо розуміла, що чоловік там розраховує, що я тут чекаю його, що діти чекають, що все має бути в порядку", — розповідає Ольга Теренчин.
"Я знав, що народиться син, але це було, звісно, дуже-дуже радісно. Я не знаю… Описати словами це, напевно, складно", — каже Роман Теренчин.
"Фотографію синові завжди показувала. Він мав звичку приходити й цілувати фото, гладити. Я питала: чи гарний тато. Син завжди гладив. А коли приїхали на першу зустріч, то він його поцілував і так по голові гладив".
"Дуже хвилююся, тому що я цю дитину добре знаю. Ми його не бачили три роки, відколи він пішов на війну. Перебув Роман дуже багато. Він бачив смерть у вічі, але його віра, його молитва врятувала.
Дякуємо Богу за ласку, що він повернувся і, дай Боже, щоб усі наші захисники повернулися живими й здоровими", — говорить жителька Долини Світлана Білецька.
Надалі Роман Теренчин продовжить лікування та реабілітацію.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
