Володимир Шевлюк один з небагатьох прикарпатців, які підкорили одну з найбільших гірських вершин світу - гору Монблан.
«Спочату була ідея, - ділиться Володимир. - Існувала група людей які цю ідею висунули і потім навколо тієї групи почали збиратися однодумці. Спланували маршрут, час виїзду. Хоча фактично кожен готувався сам по спорядженню, коштах тощо. Тобто це не була якась така офіційна група».
Починали своє сходждення наші альпіністи з містечка Сент Жерве з якого на висоту приблизно до 2300 метрів мождна піднятися, так званим, Монбланським трамваєм. Але з метою акліматизації вирішили трамваєм не підніматися а всю цю висоту набирали під рюкзаком - пішим ходом. Трамвай долає її за годину а наші альпіністи піднімалися два дні. «Можна було зайти і за день та на станції трамваю на спеціальному табло висіло попередження про погіршення погодніх умов – вітер досягав швидкості 130 кілометрів за годину, - пояснює Володимир Шевлюк. – До прикладу, у поляків, які піднялися швидше, пошматувало палатку, вони змушені були відмовитися від сходження. Далі, згідно прогнозу, погода покращувалася то ж тактичний хід підніматися повільніше себе цілком виправдав».
До штурмового табору, в якому зупинилися безпосередньо перед сходженням на вершину Монблану, наші альпіністи ішли три дні, хоча можна було, використавши трамвайчик, «добігти» і за один день. Але, окрім погодніх умов, був ризик злягти від гірської хвороби, яку все-рівно, як стверджує Володимр, відчув під час підйому на вершину.
«Переночувавши, почали швидко залишати штормовий табір о 4 ранку, бо побачили, що небо затягує свинцевими хмарми, здіймається вітер і рве палатки, - розповідає альпініст. – Загалом, для Монблану погодні умови є дуже важливі, бо на виходах починаються дуже гострі гребені і сильним вітром людину може здути з гребня. Хоча всі ходять не інакше як в зв’язках. То ж окрім нашої альпіністської групи, бажаючих якомога швидше залишити підйом було чимало, через це на скельному маршруті зібралася черга. Людей піднімається зараз багато, адже почався сезон сходжень. До речі, на спуску потрібно бути чи не пильшим аніж на підйомі, бо людина відчуваючи ейфорію, втрачає пильність. Час підйому від штормового табору та спуск до нього зайняв приблизно 10 годин. На спуск загалом іде один день. Досягнувши станції Монбланського трамваю іти далі пішки не було змісту, тому саме ним добиралися до Сент Жерве».
Не дивлячись на таке непересічне досягнення як підкорення Монблану, Володимир Шевлюк скромно ділиться: «Вперше я підкорив гірську вершину, а це була Говерла, коли мені було 11 років. Не скажу, що пройшов школу альпіністських таборів. Бо, як правило, всі серйозні заняття альпінізмом ще за радянських часів починалися з проходження альптаборів на Кавказі.
Загалом всю необхідну підготовку проходив у Карпатах. Після неї отримав значок «Алпініст України». Це така перша ступінь. Після значка ідуть розряди як у спорті. Для того щоб піднятися в тих розрядах, необхідно підкорити певну кількість вершин різної складності. Хоча в Карпатах у мене були достатньо серйозні зимові походи, багатоденні на тиждень на два. Походи в Криму, на Кавказі, в Болгарії. Звичайно, в силу моєї професії технічного експерта, займаюся промисловим альпінізмом – роботою на бурових вежах та інших висотних обєктах».
Разом з батьком, в одній зв’язці, Монблан підкорив двадцятирічний Ігор Шевлюк. «Для сина підкорювати вершини теж звично, оскільки завжди сім’єю ходили в гори то ж для нього це і спосіб життя, - каже Володимир. - Отже, коли досяг повноліття, почав самостійно ходити в гори». Хлопець переймає у батька альпіністський досвід, яким той охоче ділиться з ним бо насправді переймається щоб Ігор не потрапив в яку-небудь несходжену, непрофесійну, недружню групу.
Менш ніж за тиждень після того як там побували наші альпіністи, при сходженні на Монблан загинуло 11 альпіністів. Правда, піднімалися вони з іншого боку. «На декілька груп альпіністів – загальна кількість їх була десь 28 осіб зійшла потужна лавина, розповів Володимир Шевлюк. - В результаті дев’ятеро загинуло, десять потрапили до лікарні. Днями вже з того боку з якого піднімалися ми йшла група і через погані погодні умови четверо осіб заблукали. Двоє вийшли до рятувальників двох інших –дівчину та хлопя віднайшли замерзлими. То ж Монблан, насправді, досить серйозна гора, починаючи з місця, яке не можливо обминути при підйомі від Тетруса – Грант Кулуар, який ще називають «Кулуар смерті», бо там щороку хтось гине. Його перетин – лотерея. Перетинається його з самого ранку, коли каміння на зруйнованих скелях підмерзає. Та коли відбувається хоч якийсь найменший поштовх і зривається хоча б один невеликий камінь і летить з висоти приблизно 700 метрів то на буває він енергії гарматного ядра. Йти Кулуаром, насправді, дуже страшно, адже ситуація там неконтрольована».
На разі, планів на подальші сходження у Володимира Шевлюка та його колег немає. Адже, як він стверджує, бажання підкорити ту чи іншу вершину виникає спонтанно.
Монблан - це гірський масив і вершина в Альпах, що знаходиться на кордоні Італії та Франції і є найвищою точкою Західної Європи. По уточненим даним, висота вершини 4810 метрів.
Назва в перекладі означає "Біла Гора".
Біля підніжжя Монблану з французької сторони розташоване відоме містечко Шамоні (Chamonix) - популярне місце для заняття зимовими видами спорту. Тут в 1924 році пройшли перші зимові Олімпійські ігри.
Перша згадка про сходження на Монблан датована 8 серпня 1786 року. Це історичне сходження здійснили місцевий мисливець та збирач гірського кришталю Жак Бальма і доктор Мішель Паккар. Сходження пройшло з ініціативи Ораса Бенедикта Соссюра, що заснував премію тому, хто розвідає спосіб підйому на Монблан.
Першою жінкою, що досягла вершини, стала Марія Парадіс в 1808 році.
Майбутній президент Сполучених штатів, Теодор Рузвельт, також очолював експедицію по сходженню під час свого медового місяця в 1886 році ..
Для альпіністів район Монблану має особливе значення. Адже саме в цих місцях зародився альпінізм як спорт і спосіб життя.
Опис сходження української групи альпіністів.
28.06.12 – Нічний виїзд з Івано-Франківська. Переїзд Івано-Франківськ – Чоп. Зустріч основної групи. Перетин кордону. Переїзд в Марібор (Словенія). Ночівля.
29.06.12 – Переїзд в Сент Жерве (Франція). Підготовка до виходу на маршрут. Ночівля в кемпінгу.
30.06.12 – Вихід на маршрут. Перехід до станції трамвая Монблану Col de Voza (1653 м). Установка табору. Акліматизаційний вихід на 2100м. Ночівля.
01.07.12 - Перехід до станції трамвая Монблану Nid d’Aigle (Орлине гніздо) на 2372 м. Перехід до хижі Cabane des Rognes ( 2768 м). Ночівля.
02.07.12 – Перехід до притулку Тет Русс (Tete Rousse (3167 м). Установка табору. Ночівля.
03.07.12 – Перетин Гранд Кулуару (Grand Couloir), скельна ділянка маршруту до притулку Гюте (Refuge du Gouter (3782 м). Установка штурмового табору на сніговому гребені вище притулку. Підготовка до сходження. Ночівля.
04.07.12 – Сходження. Нічний вихід на гребінь гори Aiguille du Gouter. Перехід до притугку рятувальників Vallot (4362м). Вихід на гребінь Монблану. Сходження на вершину. Спуск в штурмовий табір. Ночівля.
05.07.12 – Згортання штурмового табору. Спуск вниз по скельній ділянці маршруту. Перетин Гранд Кулуару (Grand Couloir). Спуск до кінцевої станції трамвая Монблану. Спуск на трамваї в Сент Жерве. Святкова вечеря. Ночівля в кемпінгу.
06.07.12 – екскурсійна програма. Поїздка до Женевського озера та в Шамоні.
07.07.12 – виїзд на Батьківщину. Ночівля в Маріборі.
08.07.12 – приїзд в Івано-Франківськ.
Наталія Палій
Фото з архіву Володимира Шевлюка
