Мене завжди хвилювало питання: хто мешкав на прикарпатських землях в давні епохи? Хто залишив мегалітичні споруди біля Бубнища? Чию метафізику всотали наші грунти? Нащадками якої мудрості є карпатські мольфари? Ми не знаходимо в наших краях ані античних написів на кам’яних стелах, ані фракійських і гетських графіті в печерах. Свідчення давніх істориків щодо земель, східніших від римської Паннонії туманні, плутані й навдивовиж суперечливі.
Тим важливішими є кожна згадка, кожен натяк. Римські історики Тацит і Діон Кассій залишили нам згадки про велике царство правителя бастарнів і даків Буребісти (Буревіста), яке між 55 та 30 роками до нашої ери розрослося від Дністра до Балканських гір і Варни. На березі Дністра, з північно-східного боку Карпат знаходилася літня військова ставка Буребісти. У його військах, згідно римських джерел, було багато кельтів і германців. Можливо ті карпатські мегаліти, які останнім часом притягують увагу науковців, є пам’ятниками доби кельтсько-бастарнського царства, сучасниками походів Цезаря і битви при Акціумі.
В ті ж часи вздовж Тиси виникла невелика, але войовнича держава язигів, яких асоціюють то з залишками скіфосарматів, то з протослов’янами. Нащадки кочовиків, язиги під час війн формували кінні підрозділи в допомогу своїм союзникам – свевам. Північніше мешкали роксолани. Десь біля 70 року нашої ери ці народи разом з населенням Карпатського краю опинилися під владою даків. Про державу даків ми знаємо більше, завдяки знаменитій Дакській війні, яку імператор Траян вів у 102-107 роках проти царя дунайських і карпатських народів Декебала. У 113 році на честь перемоги Траяна в Римі була споруджена тріумфальна колона. Вона прикрашена грандіозним кам’яним рельєфом і збереглася до наших днів.
Німецький історик Теодор Моммзен у п’ятому томі своєї «Історії Риму» так описує свої враження від цих рельєфів: «Траянова колонна залишає в нас, окрім уявлення щодо деяких туманних епізодів, лише сумне відчуття великої і бурхливої історичної катастрофи, назавжди потм’янілої для нащадків... Ми бачимо вартові вежі римлян з конусовидними дахами, з бастіонами і верхнім майданчиком для дозорців. Ми бачимо місто на березі Дунаю і річного бога, котрий дивиться, як римляни з прапорами і значками легіонів йдуть понтонним мостом. Ми бачимо самого імператора: спочатку на військовій нараді, потім біля вівтаря під час принесення жертви перед укріпленнями римського військового табору. Розповідають, що союзні з даками бури відмовляли Траяна від війни, демонструючи латинський напис, що сам собою виник на величезному грибі; дехто впізнає цей гриб-велетень на рельєфі; він навантажений на вола, а збитий з ніг цією твариною варвар, що тримає у руці палицю, вказує пальцем на гриб імператорові, котрий наближається».
Цей таємничий «Траянів гриб» турбує мою уяву. Його знайшли бури, мешканці північних кордонів Декебалова царства. Можливо, вони його знайшли десь у Карпатах. Можливо, такі гігантські гриби з природніми знаками на капелюхах були об’єктами поклоніння у давніх мешканців Карпат і Прикарпаття (бурів, гетів, кельтів?). Принаймні, таке припущення пояснює, чому й досі в Карпатах переказують легенди про особливі, містичні гриби.
Гриб в якості священного (вівтарного) об’єкта притаманний традиціям персо-мідійців (аріан, скіфів). Деякі історики вважають, що священний напій давнього Ірану і Скіфії – хаома виготовлявся з певної різновидності мухоморів. Є неясні свідчення про те, що жерці кочових племен Євразії у давні часи споряджали експедиції в Карпатські гори. Метою цих експедицій було збирання галюциногенних грибів, з яких готували шаманські настоянки. Ці отруйні напої викликали в жерців транс і допомагали їм спілкуватися з небесними і підземними володарями.
Існує свідчення історика Євтропія, що відразу після перемоги аріїв-зороастрійців над парфянами у 228 році, жерці Істхара (Персеполя) отримали від причорноморських скифів (теж арієв-вогнепоклонників) срібну амфору зі святою хаомою. Цар царів Ардашир син Папака, який за сумісництвом був жерцем-мобедом священного вогню Істхара, святкуючи відновлення імперії аріїв, прийняв з тої амфори дещицю хаоми і у священному трансі (фарр-баргі) спілкувався зі своїм далеким предком – царем Дарієм Великим. Дозволимо собі припустити, що скіфи з українського степу видобули вміст срібної амфори з карпатських грибів.
Секрети хаоми втрачені. Можливо, вже й не знайти в наших горах тих мухоморів, які наснажували на пророчі видіння царів давнини. Адже відомо, що екологічні і клімактичні зміни викликають в грибному царстві незворотні мутації і зміни. Але досвідчені грибники, чуючи про священні гриби згаслих народів, загадково мружаться.
Вони, певно, щось знають.
