Емоції з’являються у людини задовго до її народження. Це не парадокс. Сказане необхідно розуміти буквально. Емоції задоволення і незадоволення спостерігаються у людського плода ІV-VІ місяців ембріонального розвитку. Емоційне життя починається ще в утробі матері. А межа між різнополярними в соціальному плані емоціями - надто тонка...
Багата, гармонійно розвинена і добре керована емоційна сфера людини — золотий фонд особистості, багатство, яке необхідно не тільки берегти, але і примножувати.
Суспільна думка оцінює особисті якості людини: розумний, безглуздий, хитрий, красивий і т.д. і визначає відношення суспільства до її особи: шанований, не шанований, приємний, неприємний та інше, — дає оцінку її матеріальному становищу.
Кожний сам бере участь у створенні цих оцінок. Сам бажає мати визначену оцінку в суспільній думці. Кожна людина більше або менше чутлива до судження про неї, на своє становище в очах суспільства, ставить себе у якомусь відношенні вище одних осіб і нижче інших.
Визначення свого ставлення в цьому смислі до інших може носити інтелектуальний характер, але частіше виникає в якості емоційних реакцій, пов’язаних з інтелектуальними процесами. Сюди відносяться такі емоції, як гординя (зарозумілість, пиха, гордість у возвеличеному сенсі), марнославство, почуття власної гідності (самоповага, гордість, достоїнство), образа і т.д.
Гординя - неналежне почуття власної вищості, кращості; невідповідна самооцінка, пиха, бундючність. Один з смертних гріхів у християнстві.
Гордість — почуття особистої гідності, самоповаги. Почуття задоволення від усвідомлення досягнутих успіхів, переваги в чому-небудь. Також той (те), що викликає такі відчуття, ким (чим) гордяться.
Гордість може бути як відповідною, справедливою, адекватною так і наслідком невідповідної самооцінки, пихи, бундючності. Зараз в українській мові слово вживається як позитивне чи нейтральне, однак історично в давньослов’янській мові воно мало негативне значення і саме в такому значенні розглядали гордість в середні віки, що відображене у церковному ставленні до неї як до смертельного гріха. Для розрізнення цих двох аспектів використовують два різних слова власне гордість коли кажуть про позитивне явище і гординя коли про негативне.
Про гордість
Гордість в устах слов’ян була якістю негативною і знаходила повний осуд, в чому проявляється і релігійний погляд на це почуття.
В.І. Даль наводить такі вислови: «В убогій гордості дияволу втіха», «З розумом носу не підіймеш». Гордість, пиха, чванство за народним уявленням притаманна правлячим і багатим, гнобителям, насильникам і кривдникам. В народній пісні дається опис зовнішнього вигляду пихи: «Ходить пиха надуваючись». І навпаки, самозвеличуючим емоціям можновладців, багатих, сильних, що ставлять себе вище оточуючого соціального середовища, у слабких, зневажених, нижче стоячих за соціальним становищем мали місце при стосунках з «сильними світу» емоції невпевненості, боязкості, соромливості, боягузтва. В реакціях по відношенню до вищестоящих часто виникали почуття покірності, відданості, самоприниження.
Гордість знаходить зовнішні прояви в міміці і позі. Дарвін описує цей вираз так: «Горда людина виявляє своє почуття зверхності над іншими, тримаючи голову і тулуб прямо. Вона пихата і намагається здаватись якомога крупнішою, так що про неї говорять в переносному смислі, що вона надута від гордості… Мускул, що вивертає нижню губу, називається мускулом гордості».
Вираз гордості (гідності) прямо протилежний виразу покірності (поза з перевагою мускулів, згинаючих хребет). Розгинаючу позу гордості людини можна рахувати зовнішнім проявом сили.
У дітей вираз гордості, переваги і образливості спостерігається дуже рано. Дитині дуже багато забороняється старшими, а від неї вимагають ті чи інші дії. Старші мають силу і владу і розпоряджаються всіма життєвими благами.
Дитина мріє: «Коли я стану великою і сильною…» і т.д. У підлітка виникають возвеличені фантазії. Він мріє про те, що буде актором, музикантом, співаком, космонавтом.
Дорослий бажає свого піднесення відповідно до ситуації, в якій він знаходиться, зі своїми особистими даними.
Під впливом умов існування в людському суспільстві розвинулись дві різновидності реакцій. Одні — пов’язані зі свідомістю своєї переваги та з прагненням себе возвисити: гординя, зарозумілість, чванство, хвалькуватість, самозакоханість, гордість - як безпідставно возвеличене почуття власної гідності. Інші — породжені свідомістю безсилля: забитість, боязкість, невпевненість у собі, відчуття покірності, самоприниження, догідництво, підлещування, лестощі. В різних класах суспільства, в різні історичні відрізки часу визивались і культивувались різні реакції.
Почуття вищості зв’язується не тільки з владою чи багатством. Люди можуть гордитися своєю перевагою над іншими в галузі мистецтва і науки, в творчій роботі. Люди, які досягли видатних успіхів в галузі літератури, музики, науки, отримують підґрунтя для почуття гордості. Щасливці можуть зазнаватися. Але гордість може не мати тон грубого «зазнайства», а зовнішні прояви і характер внутрішніх хвилювань при цьому можуть змінюватись.
Переживаючи емоції, пов'язані з почуттям гордості, людина усвідомлює власну значимість, навіть якщо гордість стосується не його особистих досягнень, а досягнень близької йому людини або референтної групи.
Таким чином, гордість тісно пов'язана з так званим «почуттям власної гідності», тобто з потребою людини в повазі себе з боку інших.
Однак при надмірній вираженості ця потреба призводить до появи такої особистісної особливості, відносять до моральних почуттів, як марнославство, самовдоволення, самозамилування.
Про марнославство
К. Д. Ушинський (1974) зазначає, що почуття самовдоволення виникає в тому випадку, коли людина думає, як він вразить інших тим, що він здійснив, винайшов і т. д.
У Р. Ролана є така фраза: «Марнославному важливо не те, ким він є, а яким він здається». Він хоче стояти вище у думці середовища, чим він стоїть. Марнославство виступає як стимул дій, вчинених заради завоювання слави, залучення загальної уваги, з метою викликати захоплення і заздрість з боку оточуючих. Марнославство є перебільшеним самолюбством, коли прагнення бути не гірше інших переростає в бажання здаватися краще за інших.
Людина намагається показатись іншим у вигідному світлі і уникає такого становища, в якому вона може справити відштовхуюче враження. При цьому вона діє не за логічним усвідомленням, а «інстинктивно», точніше, в силу автоматично виникаючої емоційної реакції: «Чому зі сторонніми людьми кожен так делікатний? — говорив М. Чернишевський. — Чому при чужих людях всі намагаються здаватися кращими, ніж у своїй родині? — і насправді при сторонніх людях бувають кращими, — хоч їх і більше люблять, ніж з чужими?». Так створюється в тій чи іншій мірі «дволичність»: одне лице для посторонніх, інше — для своїх. Різниця між цими людьми може досягнути такого ступеню, що істинне лице, що проявляється в домашньому житті, зовсім не подібне на «офіційне» лице (лице для інших). При брехливому, корисному приховуванні своїх істинних якостей, виходить те, що зветься лицемірством. Чутливість до думки інших виробляється з дитинства. Бажання не зронити себе в очах інших, боячись осуду («що скажуть»), страх, насмішка, сором, ніяковість в присутності сторонніх — все це прямо чи опосередковано навіюється і виховується середовищем. Ці почуття зобов’язують дотримуватися визначених вимог і в одежі, поведінці, в манері сидіти, говорити, їсти так, щоб не викликати неприємних почуттів в оточуючих у виявленні своїх почуттів (страху, подразнення, образи тощо). В різних верствах і класах суспільства ці норми змінюються, але в тій чи іншій формі мають завжди свою дію.
Не тільки прогорівший дворянин підтримував своє «достоїнство» і «честь», живучи не по статкам. «Багато бідних випинаються з останніх сил і витрачають останні заощадження і копійки, щоб тільки бути «не гірше інших», — писав Достоєвський. Ці почуття, одного разу виховані, виникають згодом несвідомо. Причесати волосся, одягтися відповідно до обставин, поводити себе так, щоб «не кидатися в очі» — це так природно, «що само по собі зрозуміло». І навпаки, для більшості було б болісно неприємно фігурувати в такому вигляді, щоб це викликало невтішну увагу або насмішки оточуючих.
 |
Причина в тому, що вона з дитинства звикла соромитися оточуючих, або ж це егоїст, який настільки закоханий в себе, що думка інших для нього не має вартості, або людина «не від світу цього», вся увага якої фіксована на чомусь, що знаходиться поза оточуючим життям, або людина занепала, як це буває з алкоголіками, наркоманами або невдахами, що махнули на все рукою.
Суспільство своєю думкою регулює поведінку своїх членів. Вони, виявляється, таким чином, стають в тій чи іншій мірі «рабами суспільної думки».
Професійного злочинця може не зачіпати нічия думка, крім невеликої чисельності «братків» по професії. Людина найбільше реагує на оцінку середовища, яке вона цінує, — «свого середовища». Чим визначається дозволене і недозволене, засуджуване і схвалюване? Все це витікає з умов життя даного суспільства і визначається його інтересами. Думка суспільства визначає найбільший вплив на поведінку людей і регулює зовнішню форму їхніх взаємовідносин. Гордість і марнославство йдуть рука об руку. Посилений розвиток марнославства як і гордоти, в різних класах і верствах суспільства стоїть у зв’язку з життєвою ситуацією в даному класі у визначений момент.
«Проти всього можна піти, а проти моди не підеш». Правила і форми ввічливості у взаємовідношеннях, одежі і т.п. — все це знаходиться у зв’язку з умовами життя даного соціального середовища і історично змінюється.
Для того, щоб звернути на себе увагу, можна франтувати не тільки модністю одежі, але й її оригінальністю, навіть неохайністю.
Сократ вигукнув одному оратору, який вийшов на трибуну в лахмітті: «О, афінський юначе! З дірок твоєї мантії виглядає марнославство». Із зарозумілості і марнославства витікає і відповідна постава. Щоб поставити себе вище в очах інших, марнославна людина «козиряє усіма своїми козирями» і відчуває радість при цьому. Вона гордиться, досягнувши видного місця, отримавши орден, незалежно від того, яким шляхом вони отримані, чваниться підйомом на високу гору, своїм знайомством з людьми, що високо стоять в думці суспільства, своїм голосом, розумом, дотепністю, своїми знаннями. Задоволення самолюбства може стати дорожче матеріальних благ і може слугувати сильним стимулом.
Симуляція вченості веде до того, що те, що можна викласти ясно і просто, обгортається в незвичайно «вчену» замудру форму. У інших марнославство знаходить своє задоволення просто у володінні речами цінними в очах інших.
Відомо також, що істеричні суб’єкти «дресирують» оточуючих і створюють при допомозі хвороби своє панування. Це не просто притворство та обман. У істериків гордість і марнославство можуть поєднуватися і суб’єктивно не відрізняються і змішуються з найрізноманітнішими іншими почуттями. Успіхи у протилежної статі стають предметом гордості і марнославства. Марнославство може впливати на вибір об’єкта в коханні. В почутті ревнощів, в конфлікті і травмах на сексуальному ґрунті, почуття образи, ураженої гордості і марнославства відіграють велику роль.
Марнославство впливає на вибір професії і постановці життєвої мети і т.д. Помилка ворога сприймається як особиста вдача. Заздрість не дозволяє цій людині бути об’єктивною. Для марнославної людини визнати свої помилки рівноцінно особистому збитку. Адже відомо, що мудрий той, хто може змінити свою думку.
Самозакохана людина хоче бачити себе краще, вище інших, вона не мириться з визнанням своєї навіть відносної малоцінності. Усвідомлення своєї нікчемності не вкладається в її свідомості. «Возвеличений обман» стає дорожче істин «непринадних для особистої свідомості». Ще Кант сказав, що найгірше для людини є падіння в своїх власних очах. Самообман — один із самих розповсюджених видів життєвої брехні. Розвиток марнославства, як і гордості, залежить від умов розвитку даного індивіду.
Вважається, що гордість і гординя йдуть рука об руку. Горда людина, як і марнославна, чутлива до думки інших. Тому виховання почуття гордості є важливим, але і складним процесом, оскільки є небезпека замість гордого виховати марнославного. Передумови цього закладені, очевидно, самою природою. К. І. Чуковський зазначав, наприклад, що у дітей потяг до постійної похвали зникає лише на восьмому-дев'ятому році життя.
Патріотизм як прояв гордості
Патріотизм (від грец. Patris - батьківщина, вітчизна). Специфічним проявом гордості є патріотизм, тобто гордість за свою батьківщину (країну, місто); націю, народ (націоналізм) у зв'язку з їхніми соціальними і культурними досягненнями.
Патріотизм як гордість тісно пов'язаний з любов'ю (прихильністю) до своєї країни. Залежно від оцінки Батьківщини іншими патріот може відчувати різні емоції: радість, задоволення, сором, пригніченість, злість і т. д. Патріотизм виявляється у вірності Батьківщині, у готовності до самопожертви, в турботі про її інтересах, у повазі до історичного минулого своєї країни та свого народу.
Патріотизм і націоналізм можуть набувати й негативних рис гордині, переходячи у великодержавний шовінізм, ксенофобію, культурну, етнічну, расову та релігійну дискримінацію.
Про лестощі
Нездібність самозакоханої людини критично оцінити свою власну персону забезпечує успіх лестощів. «Пестять — за виразом М. Чернишевського, — для того, щоб панувати під виглядом покірності». Чим більше людина чутливіша до думки інших, або чим частіше вона чула про себе невтішні відгуки, тим легше вона піддається лестощам.
Кожна людина у певній мірі самозакохана, кожному приємно те, що говорить про його цінності, що возвеличує його в своїх і чужих очах.
Лестощі та інтриги завжди були сильними засобами в боротьбі за милість коронованих та інших високих осіб. Лестощі знаходили благодатний ґрунт в самоомані, пов’язаній з великою владою. Успіх лестощів виростає на ґрунті марнославства, і зрозуміло, що марнославні люди найбільш легко їм піддаються. Цікаво, що Лев Толстой говорив так: «Лестощі необхідні навіть між близькими людьми, як мастило для коліс».
Про образу
Коли ображається почуття власної гідності, коли людина усвідомлює, що її принижують в її особистій думці або в думці суспільства, виникає емоція образи. Зневага, образа визивають гострий афект, який рідко веде до зворотної образи дією, або до більш важкого злочину. Але це дійсно не завжди виникає водночас з образою. А.Ф. Коні на підставі свого багатого судового досвіду розповідав у зв’язку з цим, що ображена людина іноді «виходить з себе» не відразу, а через деякий час, протягом якого кривдник встиг вже спокійно звернутися до іншої розмови або справи, при цьому раптово проривається у самій різкій формі протест проти слів, рухів, особи кривдника. Не варто думати, що людина, яка промовчала спочатку і тільки через відомий проміжок часу виявила своє нетерпіння криком, нестямністю, побоями, могла в цю перерву спостерігати і направляти на що-небудь свою увагу… Вона нічого не бачить і не чує. Вона вся у владі вихору внутрішніх запитань: «Та як він посмів? І що ж це таке, невже я це перенесу?!»
Образа може, безумовно, не викликати такої гострої реакції. Може залишатися прихованою і поступово зживатися або вести не до спалаху гніву, а до обдуманих різноманітних дій, в тому числі і помсти. Привід для образи і відповідь на неї безкінечно різноманітні. Образу переживає і дитина, і дорослий, і дурень, і розумний. Цицерон сказав: «Образа спричиняє біль, який з трудом виносять наймудріші і кращі люди».
Горді, марнославні, самолюбиві люди з підвищеним почуттям власної гідності, безумовно, більше вразливі, в них спостерігається свого роду гіперестезія і в цьому відношенні вони часто і підозрюють образу там, де і не передбачалося причинити її. У окремого індивіда можуть бути «пунктики» ображеності, особлива ображеність у якомусь відношенні. Така «приватна» образливість базується на індивідуальних хвилюваннях, що її спричинили.
Безперечно, що емоції мають величезне значення у житті людини. В окремих класах суспільства і в різних історичних відрізках вони можуть бути розвинені більше або менше. Вони можуть носити різко антисоціальний характер, але можуть втрачати антисоціальну направленість і отримувати велике позитивне соціальне значення.
 |
Почуття власної гідності - це мірило, яке обмежує максимально можливий духовний розквіт людини, його внутрішню свободу і можливості. Воно настільке важливе, то його необхідно в собі виховувати, формувати і відокремлювати від гордині. Як же це робити?
Формувати почуття власної гідності не так складно, як може здатися на перший погляд. Варто згадати лише те, що ще в дитячому віці ми розвиваємо це почуття з упевненістю в собі. І саме те, як ми реагуємо на свої помилки і свої недоліки, зумовлює наш шлях у цьому світі. Якщо ми будучи малюками отримаємо свій перший, негативний досвід до однієї з сфер життя, це може привести до появи психологічного комплексу, і як наслідку - проблем в майбутньому.
Саме з цієї причини важливо з перших днів, з перших кроків усвідомити, що ми не можемо бути успішними у всіх існуючих сферах діяльності, що наш талант може розкритися лише в одній або декількох сферах. Саме з такого підходу починається виховання свого Я, своєї значущості, так зароджується почуття власної гідності.
Якщо ваш малюк цікавиться технологіями і технікою - ви можете віддати його в математичний гурток або ж подарувати йому розвиваючі ігри. Спортом? Доцільно записати в секцію. Цікавиться мистецтвом - подаруйте музичний інструмент. Таким чином, будь-який навик, який явно простежується в людині, повинен бути розвинений і культивований. Кожне досягнення гідне заохочення.
Ви можете не сумніватися в тому, що успіх в одній сфері спричинить за собою впевненість в інших сферах і справах. При цьому виховуючи власну дитину, не слід забувати про неї - вседозволеність і відсутність батьківської підтримки роблять людину невпевненою в собі, народжують відчуття невизначеності та незахищеності.
Таким чином, дисципліна, завзятість, витримка, опір примхам і слабкостям - все це в сумі з любов'ю і повагою формують в людині почуття власної гідності. Людина повинна розуміти справжню сутність таких цінностей як доброта, чесність, любов, повага, і ніколи про них не забувати.
Як зберегти почуття власної гідності впродовж всього життя?
Загальновідомо, що самооцінка це не що інше, як внутрішня суддя людини. Звичайно ж, ця величина не завжди постійна - вона то підносить вас до небес, коли у вас все вдається, то опускає в найглибші низини провини і самобичування, коли ви допускаєте помилки і терпите поразку.
Часто низька самооцінка супроводжує людей, які займаються у своєму житті справою, яку ненавидять або (і) живуть з людьми, яких не люблять. Причому внутрішньо люди розуміють, що їм це набридло, що це не правильно, але разом з тим, вони нічого не можуть змінити, і ненавидять себе за це безсилля. Не слід, однак плутати почуття власної гідності і самооцінку (точніше їх відсутність) з песимістичним настроєм та гординею.
Для підвищення самооцінки і почуття власної гідності добре підійде, наприклад... лімузин напрокат. Сьогодні без зусиль можна знайти лімузини в найближчому обласному центрі або в інших містах. Необов'язково брати весільний лімузин, але який-небудь достойний представник автомобільного бізнес-класу дуже серйозно піднімуть вашу самооцінку, - в цьому можете не сумніватися.
Існує кілька шляхів, пропонованих психологами для підвищення самооцінки і виховання почуття власної гідності. Однак в основі кожного з шляхів лежить усвідомлення факту, що далі жити таким чином не можна, необхідно змінюватися. Першим же кроком після цього є бажання і розуміння того, що насправді ваше життя, і все що з вами відбувається, залежить від вас, що ви можете виправити ситуацію, перепрограмувавши себе на успіх, удачу, і підвищення рівня вашої самооцінки.
І, як і в кожній з методик, - головне не переступити ту тонку межу, яка відділяє гордість, почуття власної гідності від гордині, пихи і атрофованої самозакоханості.
Яким чином можна перетворити негативну інформацію, негативні почуття, негативні факти в позитивні?
Будь-який негатив, з яким ви зіштовхнулися, необхідно розкласти на першопричини, наслідки, складові, переформулювати, і перетворити в позитивну інформацію. Якщо ваші очікування в якій-небудь справі не виправдалися - задумайтеся, про те, чи дійсно вам треба було в цьому процвітати? Якщо ви втратили роботу - задумайтеся, чи не знак це того, що пора змінити робочу обстановку в кращу сторону? При цьому будь-який негатив, будь-яка складність робить вас мудрішими, сильнішими, досвідченішими.
Що ж ще може допомогти вам зберегти, а то і підвищити почуття власної гідності? Це позитивна психотерапія, причому виключно самостійна. У чому секрет? Якщо ви вважаєте себе нудним і непривабливим - ви повинні робити висновки з того, чому ви так вважаєте, і змінювати себе до свого ідеалу - такого себе, якого ви любите. При цьому варто не забувати повторювати такі фрази як «я привабливий», «я змінююся», «я постійно змінююся на краще». Це стосується не тільки особистого життя, а й роботи. Самовдосконалення, наприклад, в програмуванні або управлінні автомобілем, і повторення «я найкращий програміст / водій» також принесуть свої позитивні плоди.
Стаючи більш впевненим у собі, підвищуючи почуття власної гідності, ви досягнете першої перемоги. Після першої піде друга, яка також підвищить вашу самооцінку і віру в позитивне майбутнє, і, поступово, ви самі, того не помітивши, перетворите своє життя в успішне, яке раніше могли бачити лише у своїх найсміливіших мріях.
Творча візуалізація також може принести багато корисного у ваше життя. Так, час від часу ви повинні уявляти, що вже володієте тим, чим хочете володіти, живете тим життям, яким хочете жити, проводите час з тими, з ким вам хочеться його проводити. Таким чином, ви поступово привчіть себе до позитивних змін, виробіть впевненість у собі, здоровий оптимізм, і спрагу до нових перемог.
Якщо ви хочете зберегти почуття власної гідності, поставтеся серйозно до цієї статті, зробіть з неї правильні висновки, і встаньте на не такий простий, як «далі плисти за течією», але вірний, істинний шлях. І тоді жодні закиди, приниження, і удари долі не зможуть поставити вас на коліна, ви навчитеся тримати марку, а оточуючі - цінувати і поважати вас.
Головне, - пам`ятайте про ту тонку межу, яка відділяє почуття власної гідності, вашої гордості, від самозакоханості, пихи. марнославства та гордині, які лише ускладнють ваш життєвий шлях.
Добрий день! Дякую за статтю. Чи можна використати вашу назву статті в особистих цілях як заголовок для конференції?