Як сказав один наш товариш: «Якби нам в кожну галузь господарки по такому «Масляку» то ми би жили зовсім в іншому (кращому) місті, і зовсім в іншій державі…» І саме це "пафосне" твердження стало причиною нашого звернення за інтерв’ю до Тараса Масляка…
Тарас Масляк розповів кореспонденту "Фіртки" про шляхи та проблеми реформування охорони здоров'я в Україні, про новинки та нові методики лікування в Івано-Франківській медицині, реалії та плани переоснащення медзакладів міста, впровадження нетрадиційних методів лікування та інше...
Тарасе Романовичу, може для когось було би несподіванкою, що Івано-Франківщина попри славу «екологічно чистого Карпатського краю» входить в п’ятірку найбільш забруднюваних областей України, зокрема не в останню чергу, як кажуть, через викиди Бурштинської ТЕЦ. Чи відчуваєте ви вплив екології на стан здоров’я івано-франківців?
Якщо про такі речі говорити професійно, то треба опиратися на відповідні дослідження, але їх наразі немає. Якщо б перед нами ставилося завдання і були б відповідні ресурси, то можна було б провести ці дослідження. Така можливість у нас є… Крім того це питання більше стосується області в цілому, а не міста Івано-Франківська…
А, скажімо, на цю хвилину ви відчуваєте, для прикладу, що збільшилась кількість онкозахворювань по місту, чи збільшилась кількість дітей, що мають вражену щитовидну залозу, чи якісь інші ознаки, які можуть мати причиною недосконалу екологію саме в Івано-Франківську?
Фактом, наприклад, є те, що у нас по місту збільшилась кількість туберкульозу. Ми трошки "вирвались" швидше, ніж інші. Чому? Є два фактори. Я навіть хотів писати листа до Михайла Васильовича (Вишиванюка - Фіртка) і до уряду. Перше, в нас все ж таки є велика кількість приїжджих...
…Студентів чи туристів маєте на увазі?
Не тільки. «Бомжів», наприклад. У нас зростає кількість людей без постійного місця проживання. Наприклад до нас їдуть «бомжі» з Дінпропетровської, Харківської, Одеської області. Це помітно, бо до нас звертаються за медичними послугами все більше таких людей. Ці безпритульні люди розказують, що вони є із Східних регіонів.
А чому вони до нас їдуть. У нас кращі умови життя?
Сто процентів, так… Вони кажуть, що їдуть сюди, бо у нас кращий рівень життя, краще ставиться до них влада, люди. Люди їм дають гроші...
Друге, у нас в центрі міста розміщений Фтизіопульмоцентр, тубдиспансер, де люди лікуються з ВІДКРИТИМИ формами туберкульозу. І це не одна людина.
Цей заклад має знаходитися 7-12 кілометрів від населеного пункту. Ми про це весь час мовчимо, але туберкульоз перестає бути "соціальною" хворобою, з туберкульозом у нас не тільки безпритульні і люди з поганими матеріальними статками, але і молоді заможні люди, які мають нормальне харчування, нормальний сон. Це є проблема…
Куди загалом зараз рухається українська медицина загалом і Івано-Франківська зокрема?
Я був в Німеччині в лікарнях, в Будапешті, в інших країнах колишнього так званого соціалістичного табору чи пострадянського простору. У нас була система охорони здоров’я за принципом професора Семашка. І цю систему почали реформувати. В Болгарії, наприклад, зараз зарубали реформи в медицині і вони не знають як з того вилізти...
А зарубали які реформи, про що саме йдеться?
Раніше все організовувалося за принципами Семашка, як я говорив, коротко – дільничний лікар, дільничний педіатр, поліклінічний спеціаліст, лікарня 1, 2, 3, 4 рівнів.
Сімейної медицини, як такої, у нас не було.
Сімейна медицина – це нове «запозичення». Нам потрібно було стимулювати нашого дільничного лікаря, щоб він почав краще, глибше думати. І це був би в перспективі сімейний лікар.
В Україні, наприклад, дуже непогано поставлена педіатрична служба. Наш Уряд все ж таки дуже чітко контролював лікарів. А зараз ми виходимо і робимо сімейного лікаря. Це за задумом «дядя» і «тьотя», які мають знати все.
Дитинство – це найголовніше. Це штука не дужe проста. Ідея сімейної медицини загалом добра - супровід людини від народження і через все життя, але впровадження її має починатися з медичної освіти.
У нас система навчання у ВНЗ не відповідала вимогам системи сімейного лікаря. Сімейний лікар у світі вчиться найдовше і найбільше.
А у Східній Європі зламали цю колишню систему?
У Східній Європі ця нова система не прижилась. Вона дала розкол в медицині, ще більші проблеми, ніж були до того. Чому? Тут два фактори. Перший фактор – знання, другий фактор – використання грошей.
Тому, що на сімейного лікаря "садять" зараз кошти. Він є розпорядником коштів, які він виділяє на здоров’я пацієнта. У нас в місті, наприклад, 600 чи 700 гривень на кожну людину виділяється бюджетних коштів. І от він ці кошти збирає на себе і розпоряджається нашим здоров’ям. Він пише, яка є проблема в людини. І лікує її або сам, або відправляє хворого до іншого спеціаліста, або в спеціалізований заклад. Якщо він направив до іншого спеціаліста, то ці кошти повинні йти вже «за хворим». Так має ця система працювати. Але які тут є ризики, що вже місцями відчутні в Європі – сімейний лікар намагається лікувати сам, щоб гроші за цього пацієнта залишилися в нього, і починає брати на себе не підйомну роботу…
Сімейна медицина – це тема, яку потрібно розвивати на протязі «…надцяти» років для того, щоб виховати спеціаліста, людину, яка мала б розуміти хто вона є і чим вона має займатися. Зараз є діюча структура, як непогано налагоджена. А треба вчити і виховувати людину, фахівця, який повинен знати майже усе і міг би правильно скеровувати людину і економічно розуміти, що ці гроші не тільки для того, що він заробив, а для оздоровлення і користі саме пацієнта...
Сімейний лікар має попереджувати захворювання. Він має працювати над нашими родинами, оздоровлювати нас, відправляти на курорт, попереджувати сімейні захворювання. При шлюбах має вивчати генетику. Це дуже глибока тема. Але вона дуже гарно розвинута в Америці. Там усе життя була приватна медицина.
В Західній Німеччині так було. Вони з приватної зробили соціальну медицину, а не з державної як у нас. Це дуже складно. Тут потрібно дуже обережно діяти. Потрібно на рівні свідомості, мотивацій лікаря осмислювати це питання...
Дуже "тонка" штука бюджет, володіння фінансовими потоками, і немалими, не може «зіпсувати» сімейного лікаря?
Так. Гроші, кажуть, не пахнуть. Нажаль. Якщо лікар на рік матиме 1,5 тисячі людей середньому по 600 грн. на людину, то порахуйте які це будуть кошти. І він починає економити. Через що в Угорщині, в Румунії зросли запущені випадки. Тому, що лікар лікує все сам і не відправляє до відповідних спеціалістів. Хоче заробити сам всі гроші…
Багато розмов велося в нас про страхову медицину. Кажуть, що Росія в цьому напрямку багато зробила, є і недоліки, але є і позитивний досвід…
Страхова медицина має бути державною. Все. Це моє тверде переконання. Повинен бути державний страховий фонд. Щоб наш «менталітет» не маніпулював людьми, їхнім здоров’ям. Не можна конкурувати на людському здоров’ї. Держава має акумулювати кошти і вони мають знову повертатися на лікування.
Досвід вивчали?
Від моїх колег-лікарів є багато скарг на те, що страхова медицина в Росії ще не розвинута належним чином. Вона не зроблена до кінця. Я планую десь в червні або липні поїхати в Санкт-Петербург (там є мої товариші). Але мене цікавить страхова медицина первинної ланки. Як вона там працює. Щодо рівня державного – це вже інший рівень проблем…
А загалом, думаю, що страхова медицина – це не погано. Вона організує правильно медицину. Вона відкине те, що непотрібно. Наприклад, ліжковий фонд. На сьогоднішній день, я вважаю як керівник немалої структури, що у мене є завеликий ліжковий фонд. Це сто процентів. Він у повному обсязі у нас в місті не використовується. 1/3 його ми можемо і повинні перепрофілювати…
А скажіть про структуру управління медициною в Івано-Франківську?
В Україні було чотири, а зараз лишилося два міста із такою системою управління, як в Івано-Франківську. В певний час тому ліквідували Міське управління охорони здоров’я і Центральна Міська Клінічна Лікарня стала органом управління охорони здоров’я всіх міських закладів. Я є як начальником управління охорони здоров’я міста. І у цій же ж посаді я є головним лікарем МЦКЛ. Мені підпорядковано 10 основних закладів охорони здоров’я в місті. Це дорослі стаціонари, центральна міська лікарня, пологовий будинок і дитяча клінічна лікарня. Загальна кількість ліжок у нас 1090.
Також у нас є поліклінічна служба. Це 4 поліклініки дорослі і 1 дитяча, як відділ дитячої лікарні. 2 стоматполіклініки – дитяча і доросла. Дитяча виконує функції і обласної і міської стоматполіклініки. У нас була станція швидкої допомоги, а зараз вона переходить під вертикаль обласного управління…
До речі, на службу швидкої допомоги дуже багато нарікань, зокрема серед лікарів. Дехто каже, що от колись були «дитяча», «кардіологічна» спеціалізовані бригади, а зараз все в купі, що швидка медична допомога з елементу надання медичної допомоги в екстрених випадках перетворюється лише на «службу таксі» по транспортуванню хворого до лікарні…?
Доля правди в цьому, на мою думку, є. Але цей механізм профілізації можна по-різному трактувати. Але я, як керівник, який прийшов із свіжими думками, вважаю, що потрібна була б все-таки на «швидкій» хоч мінімальна спеціалізація – щоб були 1-2 бригади вузької спеціалізації. Бо є різні патології. Вважаю, що просто необхідна педіатрична, кардіологічна служба. Вони мали б бути. Їх зараз ліквідували і як воно буде дальше побачимо…
Йде «універсалізація» і «швидкої», як і у випадку сімейного лікаря?
Ну так. Так само як і з сімейним лікарем з якого хочуть зробити такого собі універсала, але є певний ризик на початковому етапі, що він знає нібито і все, але конкретно і глибоко – нічого. Ось це і є проблема. Але ще раз – все залежить від системи навчання лікаря. Лікаря невідкладної медичної допомоги у світі вчать найбільше, так як реаніматолога, чи нейрохірурга. Він повинен пізнати всі науки, бути справжнім універсалом з відповідними навиками, вмінням швидко реагувати на ситуацію...
А це усвідомлюють ті, хто впроваджує ці нововведення?
Можна, я це коментувати не буду. Уряд видав указ. Певні інститути його консультували. Можливо, буде і позитив. Колись. Не буває, щоб все було гладко…
Здається, що реальне покращення в будь які реформі можливе лише «через покоління» (в даному випадку – лікарів)…
Через покоління може і буде результат. В будь-якій систему є завжди і позитиви, і недоліки... Напрямок руху, реформування є – працюємо…
Але ми не завершили питання структури системи охорони здоров’я міста…
Про відділення. У нас ще є 8 дитячих відділень. Три жіночих консультації. У нас майже 4,5 тисячі працівників. Тисяча лікарів. Велика структура. Орган управління - ЦМКЛ. У мене є 5 заступників. Ми ведемо спостереження і консультативно-методичну роботу із нашими закладами.
Основний показник роботи, без сумніву, - це здоров’я нашого населення. Але, окрім здоров’я, є ще такий технічний показник – статистичні дані. Згідно них, ми вже третій рік поспіль виходимо на перше місце по області і в Україні маємо 3-4 місце серед подібних міст.
А є такий показник який характеризує рівень життя – наприклад, середній вік життя людини, смертність, чи ще якісь, які чітко характеризують рівень медицини? Можна ж і не хворіти, але померти...
У нас щороку зростає народжуваність в місті. І зменшується смертність. Наприклад, померло 1800 людей, а народилося 2685.
Ми зробили прекрасний пологовий будинок. У нас дуже непогане обладнання у ньому, реанімація. Смертність дітей загалом залежить від знань лікаря і техніки, якою обслуговують. І так само у нас по смертності. Вік нашого населення залежить не тільки від медицини. Це десь третій фактор, який впливає на це.
Перший – це добробут, забезпеченість, емоційний стан... Людина помирає в першу чергу від стресу, від харчування, від екології.
Я повністю згідний, що у нас по всій Україні дуже погано поставлена реабілітація. Погано пропагується здоровий спосіб життя. І від цього залежить життя нашого населення. А медицина – це вже наслідок, так би мовити «остання інстанція»... Ми не маємо агітувати за здоровий спосіб життя, ми технарі – ми маємо казати, що робити чи ні після того як не спрацювали інші служби.
Приклад. Ми цього року пролікували у нас в області десь 350 людей від інфарктів завдяки новому ангіографу. Вони не померли завдяки новому кардіологічному центру і обладнанню. Завдяки меру і депутатському корпусу, ми запросили нового спеціаліста, дали йому квартиру. І це дало результат. 350 людей, які мали б померти – живуть…
Ми розробили модель – у людини стається інфаркт, швидка везе її до нас, ми її обстежуємо, робимо ангіографію, якщо є потреба ставлять стенд, який розширює судини. І завдяки новому обладнанню наші люди не їдуть в Київ. Люди стають на ноги. Я вважаю, що як керівник, у цьому напрямку зробив добру роботу. Адже вікна поміняти, зробити ремонт – це все господарська робота, а от організувати роботу так, щоб правильно оздоровлювати людей і зменшувати смертність від певної недуги – це вже інше питання.
Ми зробили також штучну нирку, яка є просто «суперовою». У нас в місті вже десь є 65-70 людей, у яких не працюють нирки і їм потрібно 2 рази на тиждень робити очищення крові.
Вони всі приходять до нас в місті. У нас поставлено 7 нирок. Але і цього замало. Нам треба розширювати відділення. Також потрібно врахувати комфортність. Бо їхати людині в Пасічну чи десь в якесь село, а вона собі тут пішки прийшла. І це знову ж таки молоді люди.
Маєте на увазі, що хвороби молодшають?
Так, хвороби молодшають. Інфаркт молодшає. Цього року ми простендували 5 людей, які мали інфаркт після 24 років. Не було такого ніколи. За статистикою, інфаркт найбільш можливий після 45 років. А це молоді хлопці…
Це якісь стреси, екологія, надмірні потоки інформації? Що впливає на омолодження цих «болячок»?
Тут все нашаровується. І потоки інформації, і стреси, і погане харчування, депресивні стани, які впливають на нервову систему. А нерви – це та саме електрика, яка іде у нас.
А нирки. Проблеми з нирками головним чином виникають через проблеми із харчуванням. Неякісні харчі. Безсумніву, що є й інші причини, але…
Так, зараз, кажуть практично здорових, «живих» продуктів немає. Усюди антиоксиданти, емульгатори. Я пам’ятаю ще ті часи, що як відкрив пиво, то на рано воно прокисло, а зараз стоїть два місяці і нормальне:)…
Проблеми є. Але можна і шукати з них вихід. Головне – не зловживати чимось серйозно і довго. Багато, наприклад, говорять про кока-колу. Я вважаю, що кока-кола – це прекрасний продукт, який потрібен для нашого організму. Кажуть, що вона викликає виразку шлунка, онкозахворювання. Але, я вважаю, якщо пити дозовано, то не так воно і шкідливо. Так і інші продукти… Різноманітність харчування, по можливості екологічно чисті продукти…
Щодо нового обладнання ще. За три роки ми на 80% поміняли все рентген-обладнання в наших медичних закладах. Досі було обладнання, яке мало по 20-30 років експлуатації.
За які кошти?
Це були державні субвенції. Щоб в нас політики не говорили про Уряд, він для нашої області в галузі медицини зробив дуже багато.
Це пов’язано, можливо, з нашою медичною «діаспорою» в Києві? Це якесь особливе відношення до нас, чи всі області так фінансували?
Ми «стукали». Ми писали листи, обгрунтовували, я їздив... Я дякую Миколі Яновичу Азарову. Дуже допомагав і наш губернатор. Була допомога і нашого мера. На приватному рівні я звертався до Уряду. І вони відгукнулися. Два роки поспіль ми мали субвенції.
Ну в якійсь мірі це особливе відношення до області. Без сумніву, що періодично різні області отримують, але але важливою була і наша активність «знизу».
Що ще зроблено?
Ми поміняли УЗД. Ми взяли експертні варіанти УЗД для пологового будинку, для дитячої лікарні, для поліклінік. Ми отримали досить непогану нову апаратуру для обстеження кишківника – як товстого, так і тонкого – тобто фіброгастроскопи. У нас в місті сьогодні найкраще фібріоскопічне обладнання як доросле, так і дитяче. Ми можемо робити майже всі маніпуляції, які робляться в світі. Ми хочемо купити ще один фіброгастроскоп.
Ми отримали також важку техніку – ангіограф, про який я вже говорив, і ми стали лідерами в Україні по наданню кардіологічної допомоги. У нас була конференція, яку проводив Юрій Соколов, який є державним керівником цих програм і ми стали моделлю в Україні із екстреної кардіологічної допомоги.
Загалом ми придбали для медицини багато сучасної важкої техніки…
А що означає «важкої техніки» - вони "важка" по вазі:), чи по яких показниках?
Ні, габарити і вага зараз не важливі. Це важка техніка по складності обстеження, по складності роботи з ним, по наукоємкості, технологічності.
Скажімо, ми взяли новий комп’ютерний томограф. Нині він є один в Україні по тих аспектах обстеження, які він може робити.
Я загалом робив все переоснащення, оновлення обладнання так, щоб воно йшло поетапно із певною ціллю і користю, а не хаотично. Так, щоб ми не мали незлагодженості.
Ми взяли цей томограф з пакетом кардіологічних обстежень і інших, які робляться в нашому організмі. Дуже цікаво, чим є новітній цей апарат. Усі томографи, які у нас є, вони – анатомічні. Тобто, як рентген – є знімок. А наш комп’ютерний томограф є функціональним. На ньому можна бачити потік крові в організмі, роботу скорочення серця. Він нам знімкує також зношеність суглобів, на ньому можна робити перфузію тканин – наповнення тканин (головного мозку чи інших) тим контрастом, який ми вводимо і він показує як наші судини контрастуються і на основі певних норм можна визначити певні пухлини і таке інше.
До нас зараз з Голландії в травні приїдуть спеціалісти.
Ми взяли дуже гарну стерилізаційну, яка централізовано працюватиме для всього міста.
Також ми взяли непогане лабораторне обладнання. Але ми хочемо його ще дооснастити, щоб у нас була уніфікована для всього міста лабораторія. В усіх медичних закладах має показувати одинакові результати аналізів, а не так як тепер, коли ми йдемо в три лабораторії і всюди різні дані. І ще – кожен заклад «вірить» тільки аналізам, які проведені в «своїй» лабораторії.
Ми хочемо зробити єдину структуру.
Ще ми плануємо ще завершити комплекс кардіологічної допомоги. Ми б хотіли ще лікувати електрофізіологію серця – це порушення ритму серця, який дуже часто зустірчається в молодих людей. І для вирішення цього порушення ми хочемо взяти обладнання, яке нині є тільки в Києві.
У мене є спеціаліст, з яким ми думаємо це робити. І це буде завершений такий неповний цикл. Ми ще хочемо зробити кардіохірургію на відкритому серці.
Розкажіть про цю «єдину лабораторію»…
У нас в планах і є домовленості, що ми плануємо зробити централізовану одну велику лабораторію на Івано-Франківськ. Вона повинна бути впродовж певного часу безкоштовною для усіх жителів міста. Тому, що нині складні аналізи є дуже дорого вартісними. Мінімум 150-400 грн., якщо не говорити про такі речі як загальний аналіз крові. Але у мене чверть бюджету йде на хімічні реактиви, які витрачаються для аналізів. Це не є дешева річ. Від правильності аналізів залежить правильність діагнозу. Я вважаю, що діагностика і лабораторії – це стовпи медицини.
Якщо ми правильно ставимо аналіз, ми знаємо спектр захворювань.
А з цими безкоштовними аналізами ви не входите в зону конфлікту з приватними платними лабораторіями – ви ж заберете в них бізнес…?
Як кажуть – «без коментарів»:)… Можна?
Ви говорили про можливе скорочення ліжкомісць на третину через їх неефективне використання. А нещодавно був скандал в зв’язку з закриттям терапевтичного відділення в лікарні «на Матейки»…
Ми повинні розуміти, що лікарня – це не санаторій. В лікарню треба прийти полікуватися і піти додому. Світова практика така – в лікарні нікого не тримають без достатніх на те підстав. Це надто дороговартісне "задоволення". Кожне ліжкомісце коштує шалені гроші для держави. Найбільше навантаження на міський бюджет – це на здоров’я, на стаціонари. Я попередньо говорив, що на сьогоднішній день у нас чверть стаціонарних ліжок є зайвими. Я це говорив, говорю і буду говорити. За п’ять років моєї роботи керівником, я бачу, що ці ліжка є неефективними. Статистично ми це бачимо. Наші ліжкодні на протязі року працюють в середньому на 75 – 82%.
Так, у нас зимою і восени є перевантаження, бо люди викопали картоплю і йдуть «оздоровлюватися». Є погода і вірусні захворювання. 40% населення йдуть в стаціонар, щоб там просто побути і підлікуватися.
Лікарня не повинна займатися такими дещо «профілактичними» речами? А хто ж тоді повинен «підліковувати»?
Звичайно, не повинна. Ми маємо не лягати в лікарню, прийти в поліклініку, обстежити себе. Є певна частина проблем, які можна лікувати, ходячи в поліклініку на денний стаціонар. У світі так все і лікується. Там нікого у стаціонарі не тримають. Може бути хіба що якась ургентна або хронічна патологія, яку потрібно пролікувати в стаціонарі.
Зараз десь до травня лікарня перенасичена, а з травня у нас будуть напівпусті відділення. І було б добре, якби керівникові дали можливість планувати. Де потрібно розгорнути більшу кількість ліжок, я їх розгорнув для людей, які поступили при гострих захворюваннях. Я їх полікував і вони пішли собі додому. Літом мені не потрібно цих ліжок.
Тут питання і в спеціалістах – куди подіти тих, хто «скоротиться» разом з ліжкомісцями?
Уряду варто переглянути цей Семашківський 33-й наказ, який до ліжка прив’язує і ставки лікарів, і фінансування, і медикаменти… Це треба відкинути. І зробити так як у світі – все має залежати від приходу хворого і маніпуляцій. Тобто, зробив, наприклад, укол і він має стільки коштувати. Нам потрібно змінити систему фінансування у медицині. Коли це буде змінено і керівник зможе управляти відповідно до потреби, то можливо і будуть зміни. Це була б нормальна реформа.
Ще про скорочення ліжок у першій лікарні. Ми не скоротили людей, ми перепрофілювали їх. І безумовно, що ті, хто звик до того стану справ, який існував, кому це було невигідно і хто переслідували свої приватні містечкові інтереси, вони мені так «крові попили», що ви собі просто не уявляєте.
Ми ж погіршення для охорони здоров’я не зробили. Ми зараз ще з одного відділення на 70 ліжок зробимо з нього два нормальних відділення. Ні одну особу я не скоротив. А якщо ми були б пішли по другій реформі, то ми були б відправили на біржу 10 людей.
Щоб ми не говорили у нас у місті ліжковий фонд завеликий. Тому, що в місті є і міська, і обласна лікарні, де лікуються ті ж самі міські мешканці. І якщо прийде страхова медицина, то нам потім відрубають голову, якщо ми зараз самі акуратно все не зробимо.
Я зараз в центральній лікарні 70 ліжок перепрофілював. Зробив так, що люди приходять на день і ввечері йдуть додому. Нам потрібно ставити питання економічно, по-господарськи, йти в ногу з часом.
Колись в радянські часи була система особистих медичних «карточок». Людина прив’язана була до певної поліклініки. Зараз це все втрачено?
Зараз ці карточки є. Система при СРСР була нормальна, бо була диспансеризація. Тобто ти примусово мусів раз чи два рази на рік обстежитись у поліклініці – обійти лікарів, здати аналізи, зробити флюорографію... Людина була закріплена територіально чи за місцем роботи до певної поліклініки.
Після Незалежності все це частково «впало», але карточна система залишилася і вона повинна бути.
Колись допустилися помилки, зробили неправильно – людям роздали карточки на руки. Коли я прийшов на роботу, у нас було 28% карточок в наших поліклініках. Я поставив завдання зібрати карточки в наші заклади, щоб їх не розгубити. За п’ять років ми зібрали десь 52%.
Був колись цікавий пілотний проект електронної карти чи медичного паспорту. Ним ми займалися з нажаль нині покійним товаришем Павлом Федоруком. Ми практично технічно зробили все. Нам залишилось деякі завершальні етапи. Головне питання – носій інформації... Але помінявся уряд і зразу ж помінялася стратегія. І той напрямок електронного медичного паспорта ліквідували. Це у світі є, і це дуже практично. Будь-де у світі можна побачити інформацію про себе і можна лікувати, отримавши доступ до історії хвороб, які містяться в тому «паспорті».
Я вважаю, що якщо все буде нормально, то цього року ми це будемо доробляти. Бо ми вже зробили дуже багато. Купивши техніку, яка в нас є, ми забезпечили комп’ютерною мережею наші заклади на 80%. У кожного лікаря є комп’ютери. Інформацію ми збираємо в сервер. Якщо рентген роблять у мене тут чи на Матейки, то лікар може взяти свій «айпад» чи комп’ютер і подивитися і дати консультацію.
Є різні категорії людей – одні «платоспроможні», інші - ні. І у мене питання щодо саме диспансеризації – чи не варто б платоспроможному «клієнту» показати шлях – ми можемо вас обслідувати, надати такі і такі послуги, повністю «промоніторити» стан вашого здоров’я. Як цим людям показати дорогу до цієї щорічної диспансеризації за його ж кошти? Тобто, чи є якийсь інформаційний центр, куди можна подзвонити і сказати, що хочу зробити аналізи чи пройти обстеження і я готовий за це заплатити офіційно,а не пхати гроші в кишеню лікарю, як це іноді буває?.
І є друга частина людей, які колись проходили диспансеризацію, які не є платоспроможні і вони зараз просто «запускають» себе. Як з ними працювати, щоб вони лікувалися?
Є неплатоспроможні, і є ще й непрацездатні, у нас є така служба як дільничні служби, як поліклініки. Є дільничний терапевт за місцем проживання. У нього є на обліку ветерани, інваліди. У нього в плані роботи є, що, до прикладу, якщо ви інвалід І групи, то він раз в два тижня має вас відвідати. Повинна прийти медсестра подивитися до вас. Якщо ви на групі, то лікар має вас викликати до себе на консультацію. Є ті, що ставляться до своєї роботи відповідально і роблять це, а є такі, що цього не роблять, а тупо беруть карточку і пишуть, що ніби у вас були.
Так само, до речі, і сімейний лікар цим займатися не буде, якщо він мотивований на якісь інші речі, а не на здоров’я довірених людей.
Так само і дільничний педіатр. Коли у вас народилась дитина, він має прийти. Так само і гінеколог. Він має йти і дивитись додому. Це називається «подворові обходи». Це задумано, але інколи потрібно «нагинати» і заставляти декого виконувати свої обов’язки.
Якщо це правильно скерувати, то воно мало б працювати. Треба відновити ту саму диспансеризацію. Один чи два рази в рік проводити огляд людей і таким чином можна буде попередити різні захворювання.
Ми цього року робили таку акцію «Ваше здоров’я». І ми вивозили рентген-машину, ставили тискомір, терапевта, окуліста і люди приходили. Ми виявили понад 300 людей з гіпертонією. Виявили 16 первинних туберкульозів. І це все «випадково», так би мовити.
При обласному управлінні здоров’я є служба «Здоров’я» вони мали б цим займатися, а ми маємо «тупо» лікувати.
Для того, щоб зробити такий інформаційний центр, має бути сайт, на якому люди можуть записатися на прийом. Ми також поставимо телевізори у наших закладах, плануємо пустити рекламу. Ми покажемо, що ми можемо робити і куди людина може прийти на обстеження.
Питання кадрів, чи є співпраця з Медакадемією? Дуже багато людей переживають за свої робочі місця, вони отримують по 0,5 чи 0,25 ставки. Із реформою вони не опиняться на вулиці?
У нас в хірургії не вистачає 50% кадрів, в порівнянні як це є за кордоном. По догляду за хворим. Не лікарського персоналу, а по догляду. Це медсестра, помічник лікаря. У нас в медицині, загалом, цих кадрів замало.
Знову ж, у нас замало середнього медичного персоналу – медсестер, фельдшерів.
У кожного профілю своя статистика.
Лікарського персоналу у нас в Україні є забагато. Тому, що у нас є багато медвузів. У будь-якому випадку ці діти мають десь працевлаштовуватися. За такими «підпільними» даними у нас тільки 25% випускників влаштовується на роботу після закінчення медичних вузів. Це в Західних регіонах, а у Східних вони навпаки просять нас направити їм людей.
Те, що 0,25 ставки, то дійсно, є таке явище, люди чіпаються за будь-яке місце роботи...
А чи нема тут альтернативою створення приватних структур, які б виконували функції дільничних лікарів?
Це є альтернатива для охорони здоров’я, бо вивільняться гроші державні, а з іншого боку – приватний спеціаліст може буде і якісніше працювати, більше переживати за пацієнта і свою роботу. Але знову ж, якщо держава не скоригує грошові потоки – бюджетні чи з державного страхового фонду, то рухатися буде не просто…
І знову ж таки, у нас фінансова скрута в державі, не всі можуть собі дозволити прийти до лікаря, який поставить рахунок на 100-200 грн. Тоді ситуація буде ще гіршою, ніж вона є.
От на Східній Україні, я був в Кривому Розі, там є пілотний проект. То вони там скерували всі кошти на сімейних лікарів, вони там не дали коштів на приватного лікаря.
Але якщо буде потік коштів, то його можна пере направити на приватного лікаря, а це в майбутньому, навіть при страховій медицині, мало би бути.
Як ви дбаєте нині про кадри. Чи є якась система підготовки і перепідготовки кадрів?
Що в освіті, що в сільському господарстві, що в медицині все залежить від кваліфікованого спеціаліста. Якщо його нема, то ми є утопічною структурою. Якщо є спеціаліст, то до нас йдуть люди. Ми ростемо, ми живемо. Для мене спеціаліст є першим. Я говорив про обладнання, техніку – все це без спеціаліста просто груда металу.
Якщо ми не будемо шукати, готувати спеціалістів, то…
Можна запрошувати спеціалістів…
Ми так і зробили. Ми два роки тому запросили спеціаліста зі Львова лікаря-кардіолога. Ми пішли на його умови, дали квартиру. Ця спеціаліст мені підготувала вже чотирьох молодих спеціалістів, які такої школи не отримали б ні в Америці, ні в Києві, ні в Москві, якщо б вони поїхали туди вчитися. Ми «вбили таким пострілом» декількох зайців.
По-перше, цей спеціаліст дуже фахово і на високому рівні лікує наших людей в реальних умовах.
По-друге, він готує мені кадри. Так само я зараз планую запросити до нас на комп’ютер спеціаліста. Є певна домовленість із кардіохірургами. Тобто готового спеціаліста, який приїде сюди і буде стояти за операційним столом, буде оперувати і біля нього стоятимуть молоді лікарі, які будуть тримати, шити, призначати – вчитися. Він розсіюватиме своє зерно для усіх тих, хто буде біля нього. Просто, я коли був лікарем, завідуючим відділенням, то де тільки міг їхав і вчився – в Київ, Ленінград, Америку, Канаду. Дивився нові технології. Я навіть своїм молодим лікарям кажу – «штурмуйте» мене, просіть, шукайте, куди можна поїхати повчитися, що можна нового подивитися.
І ми вже багато нового в себе робимо. Робимо, наприклад, пломбування пухлин…
З якоїсь провінційної медицини наша лікарня дійсно стає прогресивною?
Я цим дуже тішуся, що ми досягаємо цього. І в мене планах є, я це говорив із губернатором і був в Будапешті, якщо це вдасться, то у нас зробити Відділення стовбурової клітини. Це європейська програма. Ми зараз з ЄС працюємо по ній. Наступного тижня я поїду у Донецьк подивлюся – там непогано поставлена вона.
У нас є багато напрацювань. Ми хочемо впроваджувати багато нових технологій. Від кадрів, від технологій залежить наше майбутнє.
Тарасе Романовичу, розкажіть про вашу поїздку до В’єтнаму та про перспективи впровадження отриманого досвіду нетрадиційної східної медицини в Івано-Франківську?
Дуже цікавою була моя поїздка у В’єтнам. Це була «державна» поїздка делегації лікарів. Ми були там 7 днів. Дуже цікавий в’єтнамський досвід застосування нетрадиційної і традиційної медицини в комплексі.
Традиційна медицина – це медикаменти, а нетрадиційна – це, наприклад, акупунктура – може бути голкою, пальцем, припалюванням. Є декілька її видів і вони всю її використовують. І вони, наприклад, поєднують голкоуколювання із введенням у ті точки певного медичного препарату – чи антибіотика, чи кроворозріджуючого, чи вітамінну терапію. Це я там побачив.
Цікаво, що коли я був в аспірантурі, зі мною навчався доктор Дзинь, який зараз очолює всю комбустіологічну (опікову) службу в центральному в’єтнамському госпіталі (Тарас Масляк раніше очолював опікове відділення міської лікарні - Фіртка). І ми там зустрілися.
Чи збираєтеся ви впроваджувати нетрадиційну медицину в своїх практиках?
Медицина – це, можна сказати, комплекс. Його можна об’єднати із звичною традиційною медициною, і нетрадиційною медициною. І об’єднання традиційної і нетрадиційної медицини дає дуже позитивні результати. Без сумніву, нині велику нішу займає нетрадиційна медицина, зокрема реабілітація – ті самі масажі, «розробки». Це є певна необхідність для нашого організму. Так було колись і зараз приходить розуміння необхідності комплексних підходів у лікування.
Ми відвідали у В’єтнамі Інститут нетрадиційної медицини та реабілітології. Я з ректором цього інституту в добрих відносинах. Ми склали меморандум. Зараз ми підпишемо договір про те, щоб наших спеціалістів відправити у В’єтнам, щоб вони подивилися, зрозуміли їх методики.
А їхніх лікарів не плануєте запросити попрацювати до нас?
Так. Їхніх спеціалістів ми плануємо запросити до себе сюди для того, щоб вони нам допомогли налагодити реабілітацію у такому «східному» напрямку.
А наші лікарі не сприймають нетрадиційну медицину як якесь «шаманство»?
Якщо лікар нормальний, то він все нормально сприймає, він хочете вчитися чомусь новому. Тим більше практика показує високу ефективність комплексних підходів у лікуванні і реабілітації. Загалом зараз немає такої недолугості в нас, щоб сприймати нетрадиційну медицину як шаманство. Я бачу, наприклад, як люди із важким інсультом у нас лежать роками, а там вони за 2-3 місяці стають на ноги і можуть самі себе обслуговувати. Повірте, лікування наркоманії, паління – все вони роблять при допомозі нетрадиційної медицини у поєднанні з традиційною.
А як щодо нашої - української нетрадиційної медицини?
Безперечно, це потрібно розвивати і не тільки у напрямку «східном»у. Нам потрібно поєднувати і нашу Карпатську нетрадиційну медицину. Вона дуже багато використовує різних трав, масажів, ванн із заспокійливим. Поки що у нас все це не є настільки поширеним, як повинно було б бути. У В’єтнамі – це поєднання 50 на 50.
В них потужне лікування онкологічних захворювань. Це поєднання голок із витяжками з рибок, змійок, трави. Вони не дуже зараз і хочуть відкривати секрети. Ми були у місті Ханої і в місті Сайгоні. До них багато їдуть лікарів з Європи. Всі вчаться у Інститут нетрадиційної медицини та реабілітології. В'єтнамці з них беруть великі гроші. А так як вони нас дуже "поважають і люблять", то за чверть тих грошей і нам обіцяють показати свої методики.
Я хочу винести на виконком і депутатам це питання. У мене вже є готова презентація. Під це потрібні мінімальні кошти, які дадуть гарантовано добрі результати.
Одна проблема, - я не можу знайти медсестер, які знають англійську мову. Лікарі є, молоді лікарі – молодці, а от середнього персоналу, навіть молодих випускників наших навчальних закладів, що знають англійську мову я знайти не можу…
Скоро у В’єтнамі буде світова конференція по опіковій службі і реабілітації. У мене є запрошення, планую також поїхати.
Ви працювали в Канаді, ви відомий опіковий хірург. Кілька слів про себе. Самі продовжуєте працювати як лікар?
Звичайно робота головного лікаря це у великій мірі робота «завгоспа» чи так як зараз кажуть «продюсера», який вишукує ресурси – організаційні, фінансові, людські та інші…
Моя робота була моїм хобі. Я не мисливець, не футболіст. Я жив у роботі. Будучи студентом, я почав працювати у цій же ж лікарні санітаром, так я дійшов до завідуючого відділенням. Я працював і санітаром, і медбратом, лікарем, а потім завідувачем опіковим відділенням.
Робота з хворими мені дуже подобалася. Я багато писав. Маю до 30 наукових статей. Маю дві операції. У кінці цього року в мене захист кандидатської. Багато людей мене знають, приїжджають, консультуються. Тематика моєї роботи – післяопікова реабілцітація, реабілітація опікового рубця. Бо найбільша проблема після опіків – це рубці. Це проблема і соціальна, і естетична.
На завершення розмови Тарас Масляк погодився відповісти в чаті на"Фіртці" на запитання наших коритсувачів. Про час чату ми повідомимо пізніше...