Герої АТО: історії з війни від братів із Прикарпаття

 

 /data/blog/79062/3ee4e4d8b7a28fcd60099172ac240190.jpg

 

Василь Сенів, 24 річний боєць АТО із села Вишків Долинського району, воював на Донбасі разом з молодшим братом Іваном. У березні цього року їх обох демобілізували.

 

Від жаху війни хлопці не можуть відійти досі, але готові воювати знов, пише Репортер.

 

Василь Сенів зо дня на день чекає, що знову скажуть йти воювати Василь – невисокий, кремезний і засмаглий молодий чоловік. Одягнений спортивно, за спиною наплічник. Зустрічаємося в парку в Долині. Вибрали нейт­рально-зручне місце, аби не пертися жахливими дорогами до Вишкова, звідки боєць родом, та й Василю саме в Долині треба вирішити якісь свої справи. Сидимо на лавці, розмовляємо. Поруч щось ремонтують комунальники.

 

Василь здригається при кожному стукоті. Зізнається, ще кілька місяців тому, якби таке почув, то вже б сховався в «зеленку».

 

«Якось ночував у родичів у Франківську, а біля них готель, – розповідає Василь Сенів. – Вийшов на двір поговорити по телефону. Якесь свято, певно, було, бо почали феєрверки пускати. Я впав під лавку і давай повзком попри гаражі. Аж потім до мене дійшло, що то феєрверки. Було таке враження, що голова просто відключається і тіло саме собою керує, рятується. Зі своїми побратимами як спілкуюся, такі ж історії розказують. Це важко зрозуміти, особливо рідним. І добре, що не розуміють».

 

З чотири роки тому Василь відслужив строкову службу механіком-водієм. Через рік в армію пішов його молодший брат Іван, сапер. А на початку квітня минулого року їх обох просто з хати забрали у військкомат, потім повезли на полігон у Володимир-Волинський. Обидва служили у 51 бригаді, яка зараз перейменована в 14-ту.

 

У Василя навчання тривали тиждень, каже, дали раз постріляти, аби згадати. Далі його відправили в АТО. Брат тоді ще був на полігоні. Вже у травні для Василя, навідника БМП, був перший бій під Волновахою. А далі – Луганський аеропорт, Георгіївка, Новосвєтловка, Хрящувате, Щастя. Каже, було багато емоцій, адреналіну, страху. Мав позивний «Желєзо», бо техніка постійно ламалась і він сидів біля того стукав, грюкав, ремонтував. Після штурму Луганського аеропорту його мобільну групу прикомандирували до батальйону «Айдар».

 

До вересня воювали разом з ними. Дуже тим пишається. Каже, айдарівці помагали, одягали, годували. У батальйоні Василь зустрів земляка – Андрія Стандіо. Згадує й дякує за подаровану ним кевларову каску, каже, навіть доводилося нею рити окопи в Хрящуватому.

 

«Нас там засік безпілотник, почали бомбити, – розказує він. – Дали наказ шукати укриття. В зеленці намацав місце під дубом, знімаю ту каску й копаю окоп, аби хоч від осколків сховатися. Ми там дев’ять діб тримали оборону, поки не під’їхала 24 яворівська бригада».

 

Молодший брат Іван все минуле літо також був на передовій – возив боєприпаси, мінував і розміновував. Взимку брав участь у боях у Попасній. Василь дуже за нього переживав, бо ж він старший чоловік у сім’ї. Мати виховувала їх сама, бо батько лишив. Каже, у мами слабке серце, але не здавалася тут, а вони там. Лиш була можливість – писали повідомлення, що все добре. Писали брати і один одному. Василь каже, що з полігону, тобто з квітня, з братом побачились аж у вересні.

 

«Він приїхав додому, а на наступний день – я, – розповідає. – Йду по вулиці з квітами для мами, а тут він йде. Це таке відчуття, купа сліз! То були наші перші сльози після війни. Вони аж вдома нас догнали».

 

Розказує про ще одного бойового брата – Романа Куціля з села Яворів Долинського району. Випадково зустрілися на передовій.

 

«Обличчя чорне від пилюки, лише губи чисті, рожеві такі, очі білі, – говорить Василь Сенів. – Він так приглядається і кричить: «Вишків!». Дивлюся, а то Роман. Де бій, там він був. Він молодець. Отримав поранення, зараз переносить вже восьму операцію на руку. Все на передовій казав, як повернеться – одружиться. Недавно був у нього на весіллі».

 

Коли закінчиться війна, і Василь зіграє весілля.

 

З особливим трепетом розповідає про свою наречену Оксану, як його чекала з АТО, вишила йому вишиванку з тризубами. Каже, натерпілася найбільше, бо все-все їй розказував, чула кожен постріл… На шиї у хлопця – срібний ланцюжок і великий хрестик. Розказує, що знайшов його перед боєм у Красному Лучі.

 

«Побачив під ногами, – каже Василь. – Той хрест з нержавійки, ручна робота, видно, що зеківська. Підняв, поцілував, взяв у руку, думаю, не буду лишати, аби топталися. Я досі думаю, що він мені життя врятував». Тоді екіпаж Василя підірвали з ворожого танку. Він єдиний вижив. Отримав осколкові поранення в ногу, руку. Хоче поїхати до Львова на Личаківське кладовище, де похований механік з його екіпажу. Розповідає, що коли приїхав в частину у Володимир-Волинський, там дуже здивувалися, що живий, бо вже списали. Нині він часто зідзвонюється з бойовими побратимами, вони приїздять до нього в гості.

 

«Ми самі собі робимо реабілітацію, – каже Василь. – Ідемо в гори, на природу. Самі шукаємо собі психологів. Стараємося адаптуватися до мирного життя, але то важко. Все дратує. Є такі моменти, що готовий зібрати рюкзак і їхати. Там на сході було легше, зрозуміліше. Ти знав, за що ти стоїш, а тут приїхав і не розумієш нічого. Не вистачає того духу братерства. Ми там були одною родиною».

 

Боєць розповідає, що дуже хоче змін у селі – аби дорогу зробили, контролювати вирубку, аби ліс не крали. Але нема однодумців, більшості просто байдуже. Дякує односельчанам, волонтерам, які їм допомагали. І зараз у селі не припиняють збирати допомогу для хлопців з АТО. А ще у братів купа мороки з документацією. Подали на посвідчення учасника АТО. Обіцяють зробити до середини літа. Але перед тим були проблеми, але вибороли, виїздили, довели.

 

«15 березня мене мобілізували, а брата – 25-го, – розказує Василь. – Перед тим мусили обійти чимало кабінетів, заплатити за котелок, ложку, кружку і мішок 65 гривень, а брат ще й за протигаз, який за нами числився і ми не здали. І то не ми лише одні такі. А скільки ми за свої гроші всього купували? Але добре, що живі».

 

Зараз братів перевели в резерв. Кажуть, знов мають пройти медогляд і зо дня на день чекають, що скажуть йти воювати. Вони готові.

 

/data/blog/79062/0709470d4b07efe47fc3d3dc5378fdbe.jpg

 

/data/blog/79062/04a26040255ab358fd2504c40edb08cc.jpg

 

Світлана Лелик, Репортер


12.06.2015 Світлана Лелик 3556 0
Коментарі (0)

19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

1759
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

808
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

1079
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

1504
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2723 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3816

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

914

Фільм революційний, бо має широку візуальну павутину. І в цій павутині кожен буде плутатись по-своєму. Певна категорія буде засуджувати, бо ніби забагато власних інтерпретацій. Але Нолан, можливо, захотів стати сліпим, як Гомер.

517

Як влада дає метастази від людини до інституцій і чому держава має вміти пережити своїх лідерів

384

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

1068
23.07.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5669
17.07.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5223
13.07.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

10602 2
23.07.2026

На початку серпня Івано-Франківщина прийматиме дві всеукраїнські прощі — до галицької чудотворної ікони Матері Божої у Крилосі та до відпустового центру блаженного священномученика Симеона Лукача у Старуні.  

1185
19.07.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

7573
15.07.2026

З 3 по 9 серпня у селі Погоня відбудеться дитячий християнський табір «7 дарів Святого Духа. Веселі канікули з Богом – 2026».

935
12.07.2026

Із 17 до 19 липня у Калуші відбудуться урочистості з нагоди перебування мощей святого Івана Хрестителя.

1094
20.07.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

15847
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

336
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

1417
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1839
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1741