Суспільно-політичний термін "хрунь", який виник на Галичині ще наприкінці дев'ятнадцятого століття, знову став модним та актуальним.
Визначення "галицькі хруні" недавно прозвучало в заяві депутатської фракції ВО "Свобода" на сесії Івано-Франківської обласної ради в контексті співпраці окремих чиновників із "даун-басівськими бандитами". Найстарший депутат облради, член "Батьківщини" 71-річний Дмитро Захарук торік опублікував у просвітянській газеті цілий трактат про хрунів, в якому порівняв цих істот із владоможцями-свиньми, які допалися до владного корита. А львівський обласний осередок партії "Собор" кілька років тому удостоїв тодішнього губернатора Львівщини відзнаки "Галицький хрунь" за "погіршення соціально-економічного стану в області, розвал промисловості та сільського господарства, потурання денаціоналізації".
Як відомо, у часи Івана Франка та, власне, з його легкої руки галицькими хрунями називали підлих, продажних представників влади, насамперед народних обранців, які зраджували інтереси простих громадян. Це лайливе прізвисько походить від реального прізвища історичної особи - Микити Хруня, який був депутатом Галицького сейму від Отинійського виборчого округу у 1860-1880 роках і всупереч передвиборчим обіцянкам обстоював там інтереси польських поміщиків.
Зраду Микити Хруня розголошував і висміював тогочасний сатиричний журнал «Страхопуд», який поширив використання терміна "хрунь" як ярлика щодо інших зрадників. Їдкою сатирою на хрунів стала "Хруніада" першого галицького богемника-гумориста Осипа Шпитка (Гриця Щипавки). Про Микиту Хруня згадує Іван Франко в сатиричній казці «Свиня», в якій йдеться про виборчі махінації влади за допомогою так званих хрунів - перебіжчиків в інший політичний табір.
За допомогою спеціально запрошених експертів "Галицький кореспондент" спробував з'ясувати, як змінилося сьогодні поняття "галицького хруня" у суспільній свідомості, за якими ознаками хрунів тепер можна розпізнати, чи реально їх перевиховати та й, зрештою, кого із сучасних громадсько-політичних діячів можна зарахувати до категорії хрунів.
Руслан Коцаба, провокативний журналіст і політик, редактор інтернет-телебачення "Народне око":
- Я частіше послуговуюся терміном "рагуль", який, як мені видається, більше відповідає сучасному стану речей. Хрунь - звучить занадто делікатно. Та й від часів Франка проблема загального "рагулізму" стала глибшою, від нього страждає значна частина населення, тому цьому явищу треба давати жорсткішу дефініцію.
Хто такий рагуль? Це не селюк, бо расовий рагуль може жити й на дев'ятому поверсі, носити кепку, штани "адідас" і лузати сємєчки. Рагулізм - це самозакохана обмеженість людини, яка любить себе такою, якою вона є. Рагулі, або, якщо завгодно, хруні, здебільшого демонструють гіршу сторону консерватизму, постулатами якого є традиційні цінності - віра, сім'я, нація. У всіх цих трьох позиціях у них проглядається фальш. Хруням притаманна удавана набожність, коли людина не може визнати в душі, що вона неправа, а може тільки хреститися-молитися перед початком сесії чи при сусідах в церкві. Стосовно національної свідомості, то галицький хрунь при переїзді в столицю здає свої мовні принципи і намагається говорити на общєпонятном або чвинькає суржиком. В таких людях уживаються недільна сповідь зранку і пияцтво з бійкою ввечері того ж дня.
Найгірше, що все це вже не викликає суспільного осуду. Рагулізм стає загальною життєвою філософією. Нерагулі вибиваються із загального контексту. Тому що рагуль з телевізора говорить: робіть, як я, міняйте свої ідеї, пристосовуйтеся, щоб дбати про речі скороминучі. Він показує приклад. Серед хрунів дійсно є успішні бізнесмени, на вигляд добропорядні громадяни. Теперішня псевдоеліта, яка є яскравим уособленням рагулізму-хрунізму, такого собі галичванства, показує, що ця життєва психологія, на жаль, працює, їм вдається все.
Якщо проаналізувати наших успішних політиків і подивитися, як в них мінялася ідеологія, то до категорії галицьких хрунів можна зарахувати багатьох. Взяти, скажімо, Сича. Він балотувався мером від ліберальної "Пори", до обласної ради перший раз ішов від націоналістичного КУНу, а до Верховної Ради - від націонал-демократичного НСНУ. Коли бренд КУН занепав, став під прапори "Свободи". І найгірше, що він належить уже до нового покоління політиків, яке, як усі сподівалися, не мало би бути вже заражене "хрунізмом".
На жаль, еволюційний шлях не привів до виродження хрунів. Навпаки, виріс новий хрунь - рафінований, цинічний хрунь.
Щоб самому не бути хрунем, потрібно ставити собі в житті на певних етапах якісь планки. Навіть якщо цієї планки не досягнеш, але вже сам процес наповнює життя іншим змістом. Якщо ж ти котишся, як перекотиполе, то напевно докотишся до хрунізму.
Андрій Микитин, громадський діяч, голова ГО "Наше місто":
- Термін "хрунь" походить від прізвища отинійського селянина Микити Хруня, якого обрали до сейму, щоб він відстоював інтереси селян, а він натомість став на бік тогочасних олігархів - панів, попів та інших. Відтоді хрунями почали називати людей, яких обирають до органів влади, а вони зраджують інтереси простих громадян.
Якщо розглянути сьогоднішню ситуацію, то в нас такими хрунями є щонайменше 90 відсотків усіх депутатів, представників державної влади, наближених до них церковних ієрархів та інтелігентів, які годуються з їхньої руки. Вони обстоюють інтереси бандитів, олігархів, а не простих людей.
Сьогоднішні галицькі хруні використовують політичну ідеологію націонал-утопічної ідеї - побудови бандерівської України від Сяну до Дону. Якщо хтось не поділяє цієї ідеї, його самого ж називають хрунем. Наприклад, селянин приходить до хруня і каже: нема що їсти, треба щось робити, а він йому: ти - хрунь, бо ти думаєш про ковбасу, а не про Велику Україну.
Як відомо, Іван Франко і тогочасні сатиричні журнали називали хрунями тих людей, які не виконували своїх передвиборчих обіцянок. Якщо взяти теперішні передвиборчі програми, то хіба хтось з депутатів обіцяв, що буде будувати фонтани, палаци спорту, пускати салюти, влаштовувати концерти і бали? Якщо хтось принесе мені таку передвиборчу програму, заплачу тисячу гривень за сторінку. Та що там, заплачу тисячу гривень за одне таке речення: "буду будувати фонтани". Нема таких обіцянок. Вони йшли захищати інтереси простих громадян, чесно розподіляти бюджет. Але коли прийшли до влади - почалося: золоті купола, золоті іконостаси, пам'ятники, парки. Одним словом, роблять те, чого не зобов'язувалися робити. Це і є хруні.
Запобігти хрунізму можна за допомогою розвитку громадського сектора, тобто громадські організації і журналісти повинні визначити, хто є хрунями в суспільстві. Щоб не самі хруні, не влада визначала це. Зробити це просто. Береш його передвиборчу програму, а потім дивишся за тим, як він голосує на сесії. Сиділи якось в нас у міській раді ксьондзи. І нормально голосували за фонтани. Їх хіба для цього люди обирали? Ні, вони просто обслуговували владу.
Суспільство виокремлює частину людей - інтелігенцію, письменників, священиків, щоб вони протистояли несправедливій владі і захищали інтереси простих людей. Є такий хороший армійський термін - "звільнили від лопати". Так от, цих хрунів звільнили від лопати, щоб вони займалися просвітництвом, вели цей народ до якихось хороших звершень, а вони обслуговують чинну владу олігархів.
Треба зауважити, що хрунізм стосується лише двох категорій - публічних людей і тих, кого вибирають до владних органів. Селянин чи робітник не може бути хрунем, бо йому не делеговано ніяких владних повноважень.
Юрій Іздрик, письменник:
- Я навряд чи виділяв би якісь особливості саме галицького "хрунізму" з-посеред стилістичного розмаїття загальнонародного "бикізму". Бикування як найрозповсюдженіша й найефективніша форма існування людини в соціумі - оце біда. А чи представник українського биківства вдягає спортивний костюм і практикує гоп-стоп, чи вдягає вишиванку і, запивши кутю горілочкою, репостить у Фейсбук колядки з фотками-шопками - різниця невелика.
Можливо, для якогось антрополога було б цікаво розкласифікувати різні практичні та стилістичні нюанси цього явища - себто катастрофічного падіння етичної та інтелектуальної планки в загальнонаціональному масштабі, однак я не антрополог, я член цієї спільноти і болісно реагую на таку деградацію в цілому. Останнім часом моя реакція на довколишній хрунізм - гострі напади соціопатії, які унеможливлюють творчість як вид діяльності.
Мабуть, здатність бути хрунем - це щось на кшталт генетичної схильності, як-от схильність до узалежнень: ти не конче станеш алкоголіком, маючи до цього схильність, однак шансів у тебе більше, ніж в інших.
Я розпізнаю їх теж біологічно - на запах. Від них - незалежно від ступеня чистоти й уживаних парфумів - відгонить совдепівською заводською столовкою - важкий аромат: смерть зюскіндам й інтелігентам!
Коли природні умови виживання, як зараз, сприятливіші саме для хрунів, стати хрунем, биком, кончєним мудаком, гопом і теде - справа виживання і єдиний вірний шлях. Або хрунь - або лох, або - йог, або - здох. Якщо хруні складають конституційну більшість, нормальна людина - поза законом.
Не можу назвати хрунів поіменно, не знаю нікого з цих панів. Ці люди такою мірою нецікаві, що я не згадаю персоналій".
Підготував Богдан СКАВРОН,
