В середовищі закордонних політичних консультантів і експертів стало модно згадувати про так званий «пояс націоналізму», який, на їхню думку, виник у Центральній і Східній Європі в останні п’ять-сім років. Цей «пояс» географічно окреслюють таким чином: Східна Польща, Моравія, Угорщина, Румунська Трансильванія, Галичина, Волинь. В середині цього «поставстрійського політичного бублика» - така собі «дірка», територія, де націоналістичні настрої ще не проявилися у якості сталої політичної тенденції (Словаччина, Закарпатська Україна, Буковина). Частина цієї «кільцевої» території вже знаходиться у складі Європейського Союзу,частина перебуває в «орбіті впливу» ЄС.
Власне, про «пояс» в експертному середовищі у повний голос заговорили після того, як під час святкування національного свята в Угорщині 15 березня (річниця національної революції 1848 року) угорські політики продемонстрували відверту зміну політичної парадигми в цій, в принципі, доволі стабільній європейський країні, яка вже більше десятиліття перебуває в складі ЄС.
Ось, до прикладу, декілька характерних цитат з виступу прем’єр-міністра Угорщини, націонал-ліберала Віктора Орбана від 15 березня: «Ми не терпіли у 1848 році, щоби нам диктували з Відня, не терпіли у 1956 і 1990 рр., щоби нам диктували з Москви, не допустимо й того, щоби нам диктували з Брюсселю, чи звідки б ні було… Тепер в нас є сили, обставини і можливості, щоби знайти для Угорщини ту форму, яка відповідає темпераментові, світоглядові і смакам угорців… Ми підвелися з колін для того, щоби покласти край рокам життя без надії, щоби покласти край 20-літньому перехідному періоду. Підвелися для того, щоби в Угорщині пріоритетом стали інтереси угорців. Піднялися на боротьбу для того, щоби достойним чином розлучитися з Міжнародним валютним фондом… Піднялися за Угорщину в ЄС, коли ниці і брехливі нападки торкнулись нашої батьківщини, щоби дискредитувати угорців!»
Ці заяви, нагадуємо, Орбан проголосив в період головування Угорщини в ЄС. Його оппонент, лідер йобиків (радикальних угорських націоналістів) Габор Вона 15 березня вивів на вулиці своїх прихильників, які своєю поведінкою і мілітарною виправкою дуже нагадували заборонені законом воєнізовані з’єднання так званої «Угорської національної гвардії». Аналітики прийшли до висновку, що симптоми відомої вже європейцям «польської політичної хвороби» проявилися також і серед нащадків воїнів Атілли. Європейські експерти відразу ж згадали і свіжі приклади напруженості на грунті національного питання в Румунії і осінній прихід до влади у місцевих органах влади на Західній Україні радикалів з ВО «Свобода».
Експерти нагадують, що історично території «поясу» століттями знаходились під постійним етнічно-культурним та економічним тиском імперій, які розглядали свої центральноєвропейські володіння в якості відсталих і культурно неповноцінних територій. Реакцією на таке відношення став етнічний і політичний націоналізм, межові та злочинні прояви якого спостерігались в ті роки, коли землі «поясу» опинились під владою Третього Рейху.
До кризи 2008 року ці землі перебували в загальному потоці глобалізації, стрижнем якої в Центральній Європі став процес євроінтеграції. Населення Центральної Європи сприймало вступ їхніх держав до ЄС, як панацею від всіх соціальних проблем та гарантію високого рівня добробуту для майбутніх поколінь. Але криза розвіяла цю впевненість, показавши, що цивілізаційний егоїзм Західної Європи не залишився у минулому. Та ж Угорщина почула на свою адресу від єврочиновників багато критики. При тому, що саме ця країна ревно виконувала всі вимоги та стандарти ЄС та поради МВФ. Настільки ревно, що практично знищила власний державний сектор економіки і перетворилася на територію уможливлення інтересів транснаціональних корпорацій.
«Європейське розчарування» для України було ще більш жорстким, коли у 2009 році українці почули, що насправді ЄС ніколи й не збирався робити Україну своїм повноцінним членом, а найбільше на що може розраховувати Київ на шляху євроінтеграції це асоційоване членство. Напевне, роблячи такі заяви, речники ЄС не думали який удар вони наносять по своїм союзникам – українським лібералам. Катастрофічне падіння рейтингу провідної націонал-ліберальної української партії «Нашої України» пов'язаний не лише з розчаруванням виборців в особі Ющенка. Мільйони українців вірили, що з інавгурації «помаранчевого президента» почався відлік європейської долі України. Насправді ж виявилося, що всі аванси і компліменти з боку Брюсселю, щедро розсипані перед українцями у 2005 році, були лише піаром. До речі асоційованим членом ЄС є заморська Чилі, для України ж асоціація з ЄС «не на часі», кажуть євро бюрократи.
Ще одне розчарування приніс вступ України до СОТ. Країна пішла на безпрецедентні поступки в цьому процесі і не отримала за це жодних очікуваних преференцій від країн Заходу. Натомість вступ у СОТ привів до зростання цін. Всіма цими розчаруваннями негайно скористалися націоналісти. Фактично криза стала «матір’ю» націоналістичного ренесансу як в Україні,так і у всій Центральній Європі. Тепер ми маємо справу не з локальним посиленням радикалів на кшталт Олега Тягнибока чи Габора Вона, а з системним явищем, яке змінює політичне обличчя регіону.
Таким чином, розглядаючи значне політичне «поправіння» Галичини ми повинні розглядати його в рамках ширшого процесу радикалізації настроїв у Центральній Європі. Лібералізм, як панівна в регіоні ідеологія останніх двох десятиліть зазнав суттєвої дискредитації. І з цим фактом треба рахуватися. В майбутньому за «законом маятника» може також виникнути і ліва реакція на це «поправіння», але, в будь-якому випадку, ліберальна настанова у політичному спектрі Центральній Європі тепер тримається здебільшого як «фігура поваги» в бік «старших партнерів з Заходу» - США та старих демократій Західної Європи.
Перший висновок з цього: правий популізм тепер буде домінувати в «поясі» довший час, можливо більше за десятиліття. Якщо ж криза поглибиться, то правий напрям збережеться й на півстоліття.
Другий висновок: в Центральній Європі назрівають прикордонні та етнічні конфлікти, які завжди супроводжують регіональні спалахи націоналізму. Навряд чи Західна Україна зможе залишитись поза цими конфліктами, навіть враховуючи високий показник етнічної однорідності на Галичині і Волині (87-95%).
Аналітична група «Фіртка-магус»
