Сьогодні, каже «айдарівець», на Донбасі значно побільшало російських військових, присутність яких Росія регулярно заперечує. Запевняє, що сам бачив російські документи у взятих у полон вояків.
Про ставлення до своїх ворогів говорить стримано: «Я завжди стараюся поважати свого ворога. Вони також воюють. Я апріорі на початку поважаю людину».
Якогось простого рецепту, як досягти миру в Україні, пан Шкутяк не дає: «Наша армія вчиться воювати. І нормально вчиться. Вона буде воювати. Треба, щоб більше людей зрозуміли, що це не стосується когось окремого – Сходу України чи окремих людей. Це стосується всіх. І чим більше людей це зрозуміють і візьмуть в цьому участь, тим швидше можна буде вирішити всі питання. Треба завжди боротися».
На запитання, що для нього було найважче на війні, відповідає: «Я не професійний військовий. Треба вміти забути все, що в тебе є, що ти любиш, бо ці спогади завжди повертають тебе назад і тоді важко йти на якісь ризики, бо хочеться повернутися додому».
Останню фразу говорить крізь дещо вимушений сміх. Уточнює, що йдеться про дім і сім'ю. І додає: «Воно в тобі є, це насправді основне, що тебе там тримає, але десь треба його глибше заховати в собі».
«Є люди, які можуть воювати і воюють, і є, які не можуть, — пояснює свою позицію пан Шкутяк. — І вони є і на Сході, і на Заході. У нас в „Айдарі“ були люди з цілої України, в тому числі з Луганської і Донецької областей. Наприклад, нас трьох поранило однією міною. Я з Івано-Франківська. Дядя Саша зі Щастя Луганської області і Льоша з Керчі, з Криму. Це щоб зрозуміти».