«Москва. Кремль. Двом карликам» - так називається поетичне послання Путіну, яке потрапило на передовій з рук волонтерів до добровольця із 95-ої аеромобільної механізованої бригади.
Лист привезли разом з іншими подарунками – дитячими малюнками, ляльками-оберегами, які не просто піднімають бойовий дух бійців, а вкотре переконують їх, що українці у неоголошеній війні з Росією не «укропи» чи «майдануті», а герої, які ціною власного життя відстоюють гідне майбутнє нашої Батьківщини.
Судячи з тексту «послання», лист прийшов з Івано-Франківська. Автор листа – дядько Петро, напевно, людина немолода, що не може стати в ряди захисників України, але підтримує їх серцем і душею, називаючи своїми синами. А у формі відкритого листа прагне змалювати власне бачення причин військового конфлікту, інформують Волинські Новини.
Москва. Кремль. Двом карликам
Ще лани широкополі, і Дніпро, й Карпати
Стануть кісткою вам в горлі, карлики прокляті.
З чого взяв ти, підлий гноме, що ти є великий?
Ти для мене, лисий карлик, фальшивий, безликий,
Ти і твої холуї ллють брудом з екрану,
Мов забули, хто господарі від Дону й до Сяну!
Ти неначе вовкулака із розбійним свистом
Називаєш українця цинічно фашистом.
Чи ви думали колись, два нікчемних гноми,
Що подумають про вас оті міліони,
Що пліч-о-пліч, голі й босі, фашиста спиняли,
І як згодом «брати старші» їх внуків вбивали.
Подивися, Юдо клятий, на братські могили,
Що тебе, як братовбивцю, треба в клітку гнати,
Десь далеко в твоїй тундрі в землю закопати.
Щоб земля ота сибірська мозок твій студила,
Щоб не знав ніхто на світі, де твоя могила.
Скільки є могил, катюго, по цілому світі,
Скільки там лежить без слави вкраїнського цвіту.
Ви ж тепер із німаками мед-горілку п’єте,
А по мені й Україні з мінометів б’єте.
Як сказав наш дід Богдан, аж дверима гуркнув,
Його тато як робив, щоб ще раз був штуркнув.
Тож почуйте ви мене і Вкраїну милу,
Осідлайте ви, два гноми, скажену кобилу,
І, як кажуть в нас в Франківську, поки ще не смеркло,
Підкрутіть хвоста кобилі і летіть у пекло!
Будуть вас там харцизяки у смолі варити,
Щогодини заставляти сльози сиріт пити.
Проклянуть вас на цім світі і звірі, і люди.
Знову лине плач трембіти від хати до хати,
Щоб ти здох іще до ранку, іроде проклятий.
Плачу щиро, сивий батьку, і я із тобою.
Слава вічна Україні і слава герою!
З великою любов’ю і повагою моїм синам, яких я не знаю в обличчя, але щиро люблю. Бережіть себе, хлопці! Забийте кіл осиковий гадині в груди і повертайтеся додому живі і здорові!
Слава Україні! Слава героям!
Слава нації! Смерть ворогам!
Дядько Петро
