Тут досі живе дух Середньовіччя… Звучать мелодії флейт і дзвіночків, з вікон панських усипалень визирають юні гетьманівни, а з центральної площі долинає брязкіт мечів і кольчуг. Дівчата у шовкових сукнях вистрибують в чудернацькому давньому танці, а за рогом ковалі вистукують на новій зброї ритми завтрашньої битви…
Ще за часів Київської Русі на цій землі стояло Межибож’є — «місто межи богами». Так насправді річку Південний Буг у ті далекі часи називали богом, а його притоку — божком. І ось більше восьмиста років між богами і людьми існував град Межибож’є. Стоїть він і нині.
Історія королівського замку
Сьогодні Меджибіж знаменитий на сам перед своєю фортецею. Меджибізька фортеця — найстаріша з усіх, що є на землях Поділля. Ще у ХІІІ столітті на цьому місці існувала оборонна дерев’яна споруда із земляними валами. Та у 1241 році була знищена під час боїв княжих військ з монголо-татарами. І лише через більше, як 200 років хтось вперше згадає про вже мурований Меджибізький замок на папері.
Протягом років фортеця переходила із рук в руки. Та за всю історію Меджибожа немає жодної згадки, що вороги взяли фортецю приступом. Залога, якщо ставало надто гаряче, сама відчиняла ворота.
Від 1540 року місто стало приватною власністю. Тут запанували магнати. Спершу Синявські. Пізніше замком заволоділи Чарторийські. Господарювали у ньому і козаки, і польські військові, і турецькі солдати. У 1830-х роках фортеця стає осередком військового постою російських вояків.
Кожна доба додавала до замку щось своє, змінювала його, руйнувала, а потім знову відновлювала. У XVI столітті Меджибізький замок серйозно реконструювався. Тоді була створена система укріплень, що збереглися до нашого часу.
Різні господарі панували у замку по-різному. Хтось перебудовував споруди у бароковий стиль, хтось – у романтичний. Август-Олександр Чарторийський, маючи замок у своїх володіннях, почав змінювати його, надаючи барокових обрисів церкві, видозмінюючи всі вікна та двері палацу. Російська ж цариця, що з 1848 мала стосунок до володіння замком, теж не шкодувала на нього коштів. Перебудувала всі споруди у поширеному в той час романтичному стилі. Згодом архітектурне оздоблення дістало псевдоготичні форми.
Радянська ж доба зі звичних раціоналізаторських міркувань перетворила замок на маслозавод. Це, звісно, дуже пошкодило архітектурну пам’ятку, та ще більше знищили її самі люди, що отримавши дозвіл від радянського керівництва, порозбирали частини історичної фортеці на будівельні матеріали. Не минуло й 10 років, як з палацу повиносили і вікна, і печі, порозтягали по шматках стіни. Такий був час…
Та попри це сучасний стан подільської архітектурної пам’ятки задовільний. Більше того, це один з тих фортечних комплексів, що найкраще збереглись на українських теренах.
Архітектура
Меджибізька фортеця належить до перехідних типів замків з оборонними стінами і вежами до замків-палаців, поєднуючи риси фортечного зодчества з формами ренесансу.
За формою – це видовжений трикутник. Кутові вежі значно виступають за загальну лінію, ніби підтримуючи своєю силою конструкцію.
Особливо грізно виглядають фортечні мури, які у найвищих місцях досягають сімнадцяти метрів, а товщина їхня – до 4 метрів. По периметру оборонних стін тут розташовані службові будівлі та житлові корпуси.
Замок має кілька «окремих» будівель, кожна з яких, становлячи самостійну архітектурну цінність зі своїм нашаруванням стилів і форм, є безцінною частиною всього фортечного ансамблю. Це Палац, Лицарська та Північна вежі і Офіцерська башта.
А посередині території, як домінанта, стоїть церква святого Миколая. Покровителя воїнів і мандрівників. Вона ніби пом’якшує похмурий вигляд кам’яних огорож своєю тендітністю. Висока покрівля колись завершувалася вежею зі шпилем, та її багато разів перебудовували.
Змінювались у різні часи і кольори замку Меджибіж. У XVI столітті при оздобленні стін до вапняного розчину домішували подрібнену цеглу. Так фортеця отримала красивий рожевуватий колір. У часи панування тут представників Російської імперії стіни всіх будівель мали сніжно-білий колір. Церез це, власне, замок назвали «Білим лебедем».
«Стародавній Меджибіж» кличе до зброї
Вже у наші дні Меджибізька фортеця стала державним історико-культурним заповідником. Реставрація триває, та це не заважає замку жити повним життям. Щоліта, уже протягом десяти років, тут проводять фестиваль «Стародавній Меджибіж».
Щоразу у Меджибіж, що зазнало слави міста часів Київської Русі, з’їжджається все більше людей: з різних областей і сусідніх країн.
Приїхавши сюди, ви потрапляєте у середньовічне поселення. Із князями, лицарями, лучниками, ремісниками, принцесами та міфічними героями. Щоб як-найкраще передати історичну атмосферу, організатори спеціально відтворюють справжнє середньовічне військове поселення. Ярмарки, танці, музика, видовища, турніри…
Чоловіки, що володіють мистецтвом тогочасних боїв, схрещують мечі у запеклих поєдинках. Кров і зброя, емоції, музика, театр, вогні і вино. Фольклорні пісні, зокрема, скандинавські, ірландські — така музика чудово передає дух середньовічних подій.
Тут проводять майстер-класи із стародавніх ремесел, дефілюють у середньовічному одязі, та все ж основним дійством є лицарські бої.
Фестиваль справді романтичний. Казкові принцеси і реальні рицарі. Пісні біля багаття і романтична музика під бокал вина. А ніч можна провести у шатрі, наметі, чи навіть заночувати у башті замку.
Приїхавши у Меджибіж, варто просто прогулятися цим старовинним містом, оглянути красиві архітектурні пам’ятки. І обов’язково відвідайте краєзнавчий музей, який розташований просто на території фортеці.
Для тих, хто зібрався в дорогу:
Місце розташування:
Хмельницька область, Летичівський район, смт Меджибіж.
Контакти:
www.mezhibozh.com
GPS:
49°26’12”N 27°24’55”E
Поради бувалого мандрівника:
Якщо добиратиметесь до Меджибожа без автомобіля, то найзручніше буде доїхати потягом до Хмельницького, чи до Вінниці. А вже у цих містах не важко буде знайти автобус, що довезе вас до Меджибожу.
автор Надія Понятишин спеціально для vsviti.com.ua
