Так склалося, що людина народжується, старіє і помирає. Триває це віками і ніколи ніхто не міг цього змінити. Але одного разу Людина захотіла бути вічно молодою.
- Я зміню свою генетику! – подумала. - Це можливо! Поки я ще молода, я розділю між собою старість і молодість, які рука в руку йдуть зі мною по житті. А тоді я прийму тільки молодість!
Для своєї праці швиденько знайшла два потрібні глечики. В один кинула Старість, за нею Сивину, Старші Літа, всі Зморшки, Слабкість, в поспіху жбурнула Мудрість, навіть, ювілейне Століття знайшла, яке ледве заштовхнула всередину.
В інший глечик відібрала Молодість, Вроду, Почуття, Кохання, Силу, Радість, Щастя, Мрії і, звичайно, траву Безсмертник.
Трудилася над глечиками довго. Уважно вимірювала градусником температуру кипіння, одним оком заглядала всередину, перевіряючи чи все в порядку, навіть на смак куштувала.
Але роки невблаганно йшли, передаючи естафету один одному. Щоразу Людині було важче й важче підніматися. Якось побачила, що на її руках з’явилися зморшки. Глянула в дзеркало – себе не впізнала: сиве волосся і старече обличчя.
- О, ні, ні! Я не можу стати старою! – ламала в розпачі руки Людина - Я ще не доробила те, що задумала!
Дуже часто люди хочуть бути богами. Століттями шукають ліки для вічної молодості чи безсмертя. І досі ми не чули ні про них, ні про їхні вдалі дослідження. Так, так сталось, що Бог створив минуле, теперішнє і майбутнє. Ми з вами найчастіше живемо повернувши голову назад або турбуючись про майбутнє, перебуваючи у постійному страху. А де страх – там немає Бога. Він є у теперішньому…
Аудіо слухати тут: http://music.i.ua/player/8100250/102570/1162198/
© Юлія Головчин «Притчі»
