Якби старий режим все ще животів, Азаров на посаді заступника директора інституту гірничої геології безуспішно підсиджував би свого начальника. Клюєв очолював би шахту виробничого об'єднання Ворошиловградвугілля.
Не будемо заглядати аж надто в далеке минуле – спекулювати на нестачі джерел, почнемо з шістнадцятого століття: відтоді й до кінця вісімнадцятого Україною віяв "дух одвічної стихії" - вся ця козаччина – наливайківщина – трясиловщина – хмельниччина – паліївщина – гайдамаччина. Цей дух був придушений Катериною і, попри окремі рецидиви, лишався в такому стані до 1917 року, коли здохло те, що душило, і гайдамаччина звідусіль повилазила знову, під різноманітними брендами і бандерами (в смислі – прапорами. Не плутати зі Степаном Бандерою який, втім, поза сумнівом був останнім гайдамакою).
Життя переповнене символами і дає нам знаки. Те, що прізвище останнього гайдамаки дослівно означає знамено, є настільки очевидним знаменням, що не помітити й не прийняти його може тільки сліпий, або міністр освіти. Знамено нам дане через беззаперечне знамення і нам не треба шукати іншого.
Це чудово звучало б іспанською (іспанці теж за походженням кельто-готи, як і більшість українців): під бандерою (прапором) Бандери прокладемо шлях нашим бандерам (батальйонам – ісп.) до перемоги!
Коли зістаріли й померли від утоми ті, хто придушив нову гаймадаччину, можна було б очікувати, що "дух одвічної стихії" знову повіє з трахтемирівщини та Холодного Яру по вулицях Банковій і Грушевського, але цього не сталося. У 1991 році Україною назвали не "безкраю випалену пустелю, де гуляють вільні коні та жінки", але огидний уламок Радянського Союзу.
Наступні 20 років ми догулювали застій. Від президента й до начальника ЖЕКу місцевим начальством були ті, хто був би, якби Радянський Союз не розвалився. Кравчук з посади секретаря по ідеології цілком міг би дослужитися до посади першого секретаря ЦК КПУ. Для Кучми, з посади парторга, а згодом директора Південмашу був прямий шлях в очільники УРСР.
Всі ці комсомольці, які з піснями і танцями обсіли найвищі посади у 2004-му, могли б замінити старших товаришів у ЦК та уряді звичайним порядком, якби СРСР продовжив своє існування.
Істино нові люди (діти перебудови) взяли у свої руки країну лише в 2010-му. Якби старий режим все ще животів, Янукович, вірогідно, досі лишався б завгаром, можливо, пишався б посвідченням депутата обласної ради від блоку комуністів і безпартійних. Азаров на посаді заступника директора інституту гірничої геології безуспішно підсиджував би свого начальника. Клюєв очолював би шахту виробничого об'єднання Ворошиловградвугілля. Хорошковський або числився б старшим науковим співробітником Київського інституту філософії, або старшим товарознавцем Єлисеївського гастроному у Москві.
Не хочеться навіть думати, де були б такі стовпи режиму, як Ахметов (розвивав би майстерність у поводженні з колодою) та Іванющенко (ймовірно, більше часу проводив би не на Заході – в Монако, а на Сході, на Колимі). Очільники силових міністерств, певне, ніколи б і не потрапили до України, служили б на невисоких посадах в ЗабВО, або Підмосков'ї.
Втім, можливо, лише Табачник обіймав би ту саму посаду, що й нині.
З приходом Януковича для України радянське минуле нарешті завершилося й з-під попелу потроху починає вилазити національне позаминуле. Національна душа прокидається своїми темною і світлою сторонами. Традиційними магнатами, шинкарями-олігархами, панами, підпанками, ментами – надвірними козачками, проте і своїми гайдамаками.
Поки що в грамах, а не в тонах тротилового еквіваленту, то там, то там лунають вибухи. Летять пляшки з бензином у вікна партійних офісів, стріляють міліціонерів, дедалі більше насильства на протестних акціях і в Раді.
Чи ви гадали, що Україна – це пісні та віночки? У дев'яностих не важко було придушити бригадний рух, бо він спонукався духом наживи. Національний рух іще в підлітковому стані, але спонукається він "духом одвічної стихії". Це означає, що Межигір'я згорить. Це прикро, адже там можна було б влаштувати інтернат для дітей, хворих на церебральний параліч.
Те, що я нині пишу, є важливою інформацією для співробітників МВС, прокуратури, судів. У 1991 році з вищенаведених причин не відбулося розправ над гвинтиками репресивної машини. У 2004 році ті, хто до того знущався над народом, продовжили свою кар'єру. Луценко брав собі замами тих, хто бив його гумовим кийком, коли він іще був опозиціонером. Ви гадаєте, що нині він несправедливо сидить?
Проте, радянський союз закінчився і надалі так не буде. Нема жодних сумнівів у тому, що всі ті, хто брав найменшу участь у політичних переслідуваннях, від генеральних прокурорів до рядових міліціонерів, від голів судів до секретарш, які писали протоколи судових засідань, від міністрів юстиції до вертухаїв на зонах – всі вони і члени їхніх родин стануть жертвами розправ під час нової гайдамаччини.
Українці завжди були надзвичайно жорстокі в такого роду справах, і значно послідовніші, ніж араби.
Нажаль, саме нинішнім представникам закону доведеться стати об'єктами помсти за все, що робили їхні попередники за останні 90 років.
Всі ці ніжинські робінгуди, васильківські "терористи", запорізькі тризубівці, селяни з Семиполок, дівчата з Фемен вже дуже скоро стануть ватажками повстанських загонів. Я дивився в їхні очі і знаю, що іще до того, як вони кинуться на обмінники і ювелірки, вони завітають додому до своїх суддів. Я б не хотів бути свідком цього. Вигляд обгорілих трупів на цілу добу здатен відбити апетит у найзатятішого гурмана.
Україна прокидається разом зі своєю помстою. Не майте в цьому жодних сумнівів. Прислухайтеся до себе, чуєте? – Дух одвічної стихії!
Дмитро Корчинський,
Спеціально для ТСН
