Ольга Штерн стала на захист України у вересні 2022 року. Сьогодні доброволиця є фельдшеркою в 4 окремій танковій бригаді.
Про шлях у війську, сексизм в армії та що найперше зробить після перемоги, Ольга Штерн розповіла журналістці Фіртки.
До початку повномасштабного вторгнення жінка працювала адміністратором в готелі, а 24 лютого 2022 року перебувала на роботі.
«Я приїхала на роботу в перший день повномасштабного вторгнення, бо до мене реально не доходило, що в 21 столітті можлива війна.
Я думала, що ми мали би займатися розвитком медицини, науки, а не ось тим, чим зараз займаємося».
Ольга Штерн ділиться, через два тижні після початку повномасштабного вторгнення поїхала в Португалію з маленьким сином, якому на той час було півтора року.
«Довго в Португалії я не витримала. Я просто плакала через те, що мої в Україні, захищають її, а я дивлюсь на океан. Мене тоді змотивувало те, що я можу принести користь своїй державі».
Доброволиця розповіла, здобувала освіту медика. Окрім того, має економічну освіту.
«У війську для мене все розпочалось з тилу, адже в мене не було жодного бойового досвіду, а до армії я взагалі не мала стосунку. Тому півтора місяця прослужила в Одесі, санітаркою в морзі.
А потім звільнилася, як мати-одиначка, та перевелась вже в бойову частину».
«Я складно запам’ятовую історії з війни, бо це важко морально. Ось мені хтось розповідає, що я витягнула людину в Соледарі, а я не пригадую.
Якщо я буду кожного пам’ятати, я здурію просто. А мені потрібно "грати в довгу".
Хоча, бажання піти з армії, звичайно, виникало. Залишатися мотивує те, коли ти витягуєш людину з того світу, а вона згодом пише, що з нею все добре.
Точніше наскільки можливо це «все добре». Ви ж розумієте, що поранення — це тяжка річ. Але людина жива, й мене це мотивує продовжувати службу».
Найбільше Ольга Штерн сумує за сином, якому вже чотири роки.
«Зараз мене відправили на базову військову підготовку. До речі, тут багато жінок.
Тому можу порадити жінкам, які вже долучилися до лав Збройних Сил України, або ж тільки планують, вміти постояти за себе.
Адже сексизм в армії, на жаль, досі присутній, а разом з ним й багато радянських командирів».
«Стосовно труднощів, які в мене виникали, то, як солдат, можу сказати, за два роки я вже звикла до них.
Також зрозуміла, що імена деяких людей не варто запам'ятовувати, звикати до них, бо вони дуже швидко помирають, отримують поранення, губляться.
Але ж так не виходить.
Це дуже важко. Бо сьогодні ти з кимось знайомишся, а завтра відправляєш його тіло додому.
Хочеться, щоб люди затрималися в житті, але не виходить. І навіть, якщо залишаться живі, не факт, що спілкуватимемося у майбутньому. Адже ми нагадуємо одне одному про кров, біль та війну.
Якщо говорити зі сторони жінки, то найбільшою перешкодою стає сексизм. Тому що мені довелося довго виборювати собі елементарне.
Наприклад, я хотіла навчитися їздити за кермом, а мені казали, що я просто вб’ю машину. Також, безпідставно звинувачували».
Медикиня зізнається, коли долучилась до війська, думала, що війна закінчиться швидко.
«Спершу я дуже раділа, що нас так швидко випустили на бойові. Але пройшло два роки, і я щодня встигаю побути на бойових, хоча думала, що не буду там так часто.
Тож зараз зізнаюсь, у мене посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Навіть у відпустках, коли я з дитиною, я боюсь, що щось десь прилетить. Я не відчуваю себе в безпеці, тому що хвилююсь за сина.
На бойових я вже звикла, а в тилу — все зненацька. Тому велику роль відіграє ПТСР».
Стосовно майбутньої перемоги та умов її здобуття Ольга Штерн має скептичне бачення.
«Що для вас перемога? Кордони 1991 року? Це нереально. Залишити так, як є?
Ми можемо битися, якщо в нас буде адекватне керування, постачання, забезпечення та терміни служби. Тоді ми можемо стояти.
А так... Бачила на одному шевроні фразу: «Пішов добровольцем, отримав довічно». Потрібні терміни служби. Наприклад, ми повоювали два роки, нехай інші змінять нас на два роки.
Ну, і не вистачає адекватного керування, аби не собі погони «заробляли», а гідно виконували завдання.
Якщо до зрадянщеного командира приходить вмотивована людина, неважливо якої статі, і її заганяють у рамки або ж починає проявлятися сексизм чи інші неприйнятні речі, то вмотивованих у війську не буде.
Вони або знайдуть собі інше місце, або почнуть удавати, що нібито роблять щось. І важливо, щоб людина виконувала справу, яку вона вміє робити.
Вкрай важливо не вбивати мотивацію. Тому деяким командирам варто поглянути на світ по-іншому».
У вільний час Ольга Штерн намагається відволікатися в’язанням, також допомагають книги.
«Набори для домашньої творчості дуже виручають. Ну, і чесно кажучи, ще шопінг.
Головне не витратити забагато, аби ще один стрес собі не створити», — сміється медикиня.
Військовослужбовиця каже, люди, яких насильно запхали в бус та мобілізували, не будуть вмотивованими бійцями. Зі слів медикині, такі люди здебільшого тікають зі служби.
«Вони значаться в нас, а насправді вони прийшли, привіталися та пішли. У нас, може, значаться, до прикладу, 30 людей, а по факту є десять, бо решта втекли.
Також варто зазначити, що є колосальна різниця між тим суспільством, яке було на початку 2022 року і теперішнім. Тепер моя «улюблена» картинка називається «Не дуже дякую ЗСУ».
Тому що, коли я йшла захищати свою країну, ми всі були однією сім’єю, а зараз у тилових містах війна ніби закінчилася, а ми тут залишилися в шоці — міняти нас немає кому і більшості, чесно кажучи, на нас просто начхати».
Усім, хто ще не служив, військовослужбовиця радить підготуватись, купити військове спорядження та долучатись до війська, або ж принаймні донатити.
«Зараз я найбільше мрію про закінчення війни. А потім хочу відкрити поховальне бюро або крематорій. Адже думаю, що не матиму доброї комунікації з живими людьми.
Ну, і, звісно, хочу подорожувати з сином. Показати йому краще життя. Хочу, аби він взагалі не знав, що таке війна», — ділиться Ольга Штерн.
Після перемоги Ольга Штерн планує якнайшвидше звільнитися з армії, орендувати номер у готелі та декілька днів відсипатись.
«Готель обов’язково має бути з басейном, аби я могла "відмокнути" там. А потім я поїду до сина. Чому так? Я просто не хочу це все йому зразу нести.
Я думаю, що день чи два мені вистачить, аби спокійно приїхати до дитини. Я йшла на війну добровільно, але мене "вбивають" елементи армії, тому і хочеться вже якнайшвидше закінчити це все.
У нас війна, а ми ведемо журнал ведення журналів. Мене це реально "вбиває". Тому в армії я точно не залишусь. Буду першою, хто піде. Я навіть пішки добіжу швидше додому, ніж інші машиною».
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Без сексизму армію струть на попіл за місяць. Казочки закінчились і в Ізраїлі теж. З ьехнічної перевагою проти терористів у шльопках можна у будь-яку рівність гратись. Та коли суперник не гірше оснащений, то казочці кінець.