Віктор Перепічка — працівник КП «Муніципальна інспекція «Добродій», який зараз перебуває на реабілітації після поранення на одній з найскладніших ділянок фронту під Покровськом.
Історією військовослужбовця поділилися на сайті Івано-Франківського міськвиконкому, пише Фіртка.
Як ви потрапили на фронт? Чи мали раніше бойовий досвід в зоні АТО?
Брав участь у миротворчій місії в Іраку у 2004 році, у 2015 році – в АТО. За станом здоров’я був комісованим, але пішов добровольцем після повномасштабного вторгнення росії. Взяв приклад з нашого директора – Михайла Шутака – він теж був комісований, але без вагань повернувся в армію.
Спочатку було багато охочих, черги під військкоматами, але з часом їх стало значно менше. Тож я відчув внутрішній обов’язок, що теж повинен долучитися до боротьби за Україну, що і зробив у березні 2023 року.
Я механік-водій МТЛБ у взводі кулеметників 48-го батальйону 72-ї бригади, але через нестачу особового складу паралельно був піхотинцем: заступав на позиції, коли знімався з них – ремонтував техніку. Був такий момент, коли на позиції заступали абсолютно всі – включно з офіцерським складом.
Стояли на складному Покровському напрямку. Саме там і отримав поранення, після якого зараз проходжу лікування та реабілітацію.
Як саме це трапилося?
Був скид із ворожого дрона. Так сталося, що вже в останній момент помітили в'їзд росіян неподалік наших окопів: був мій бліндаж і два сусідні – вони висадилися поміж них. Коли почався бій, я зі ще одним побратимом пішли їх вибивати. Трохи вдалося зробити це за допомогою наших дронів, решту – власноруч. Одного якута взяли в полон і десь занадто швидко зраділи тому, що нам це все вдалося зробити.
Ми перевели полоненого в сусідній бліндаж, поверталися і на нас натрапили два ворожі дрони. Побратим зумів відреагувати швидко і втекти, а я став ціллю для обох. Від двох скидів «ВОГ» я ухилився, а от другий дрон мене досить довго ганяв посадкою, фізично я вже був знесилений.
Коли зрозумів, що не можу більше тікати – почав стріляти в нього з автомата. Дрон кинув гранату, я відстрибнув і так сталося, що уламки влетіли під бронежилет збоку. Один навиліт, а другий – під пахву.
Головне, що в той момент я не запанікував: лежав і відчував, що досить сильно тече кров, мене болить, але не рухався. Краєм ока бачив, що дрон висить наді мною і спостерігає його оператор: чи я рухаюсь і треба викликати ще один дрон, аби мене добити, чи вже не треба. Тож я отак нерухомо лежав хвилин п'ять, допоки він не відлетів.
Після цього з останніх сил зірвався і чимдуж побіг до наших бліндажів. Мене перев’язали залишками аптечок, бо були ще поранені, і ще шість з половиною годин довелося чекати на евакуацію – через велику кількість ворожих дронів у небі група евакуації не могла до нас дістатися. Якщо чесно, то до останнього не вірив, що зможу звідти виїхати живим.
В ту ніч були дві евакуації. Ми таки виїхали, а от у другий автомобіль влетіли російські дрони.
Як дрони змінюють сучасну війну?
Ключовою нашою проблемою є відсутність дієвих засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ). Чи не єдиний спосіб знищити ворожий FPV або «мавік» – це перервати його зв’язок з оператором. У FPV-дрона є вразливе місце: оператор має доводити його до цілі вручну. Зв’язок між дроном та оператором відбувається на певних радіочастотах.
Завдання РЕБ – залізти на ці частоти і потужним сигналом заглушити цей зв’язок. Якщо все зробити правильно, ворожий безпілотник втратить управління і впаде. Утім, РЕБ може не спрацювати. На його ефективність впливає низка факторів: технологічність ворожого дрона, дистанція між ним та оператором, якість компонентів РЕБ або налаштування на інші частоти.
На жаль, ворог значно краще опанував цю технологію. Наша лінія фронту ще далека від повного забезпечення дієвими засобами радіоелектронної боротьби, вони в нас мають досить локальний радіус дії. Натомість у росіян вони значно потужніші й з дією на декілька кілометрів.
Тобто в основному наші дрони можуть літати лише тоді, коли вони відключають свої РЕБ і вилітають нас атакувати. В цей момент ми можемо здійснювати якісь контрдії, бо коли в них включені на повну силу РЕБ – наші дрони безсилі…
Навіть якщо є паритет по чисельності дронів, чи, навіть, у нас їх більше, чи наші оператори кращі – це не допомагає проти кращої технологічності ворожих РЕБ. Звісно, не йде мова про всі ділянки фронту, але в більшості випадків – все так. Ми можемо лише оборонятися.
Так сталося, що я й раніше мав проблеми зі спиною, а після цього поранення вони стали ще більшими, тож відверто вже не бачу себе в окопах. Тому поки зараз на реабілітації – сам проходжу навчання на оператора дрона. Попри все, цей напрям розвивається, спеціалісти є затребуваними.
Чи надходить до вашого підрозділу допомога від тилових міст (Франківська, зокрема) і чи відчутна вона?
Я ціную, коли допомагають, щось привозять для підрозділу. Що треба особисто мені – це можу купити за власну зарплату. Зокрема і для ремонту техніки. Я водій і для мене що власний автомобіль, що службовий, мають бути завжди на ходу і в доброму технічному стані. Особливо на передовій, де якась найменша поломка може вартувати життя мого чи побратимів.
Багато захисників зізнаються, що на війні світ ділиться: на тут, де гаряче і «там», де тил. Як ви вважаєте: як повинен жити тил і яке головне завдання тилового міста, в тому числі Франківська?
Наше місто виділяється на фоні інших, насправді. Практика міського голови Івано-Франківська регулярно їздити до військових на передову показує хороший приклад для інших.
Коли я лежав із пораненням у лікарні Запоріжжя, то Руслан Марцінків заїхав до нас із хлопцями. Це було дуже приємно і десь навіть мотивуюче, бо такі особисті візити дають відчуття того, що ми незабуті, що про нас пам’ятають.
Хоча люди є різні й всі по-різному сприймаємо. Хтось справді повертається з відпусток, наприклад, і каже, що «про нас там забули, місто живе своїм життям».
Але воно і повинно жити! Якщо всі будуть в паніці посипати голови попелом – це точно не допоможе нам перемогти. Тил має жити, економіка працювати, а фронт воювати. Це все тісно пов’язано між собою.
Багато людей зізнаються, що війна змінила їх світогляд. Які головні уроки Ви взяли для себе? Що найважливіше на передовій?
У мене був бойовий досвід, я вмію давати раду зі своїми переживаннями чи бажаннями. Мені простіше адаптовуватися до різних обставин. Я навчився фільтрувати коло спілкування і визначати: хто тобі дійсно бажає добра, хто твій друг, а хто – лише вміє вдавати це. Краще бачу людей і їхні наміри. Справжність – це дуже важлива людська риса на передовій.
Буває, що дивишся на людину і зовні виглядає на справжнього бійця, героя, але в критичній ситуації справжнім героєм може виявитися той, від кого найменше очікувань. Я розповідав про побратима, що один зголосився йти вибивати росіян разом зі мною – це був сивочолий чоловік, маленький, худенький. За два дні до того ми відзначили його 53-річчя. Для мене цей вчинок героїчний.
Що буде перемогою особисто для вас: звільнення територій чи внутрішнє переформатування людей?
На мою особисту думку, поки дуже рано говорити про повернення до кордонів 1991 року. Ймовірно, йдуть малі кроки до якогось переговорного процесу. Хоча й може бути якийсь «чорний лебідь», що докорінно змінить все.
Та без звільнення територій ми не можемо говорити про якесь переформатування людей там, без нашого, українського, впливу на їхню свідомість. На віддалі чи силою їх не переконати.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
