"Досі є люди, які примудряються сказати, що я купив собі тепленьке місце": історія солдата роти охорони ТЦК

Солдат Дмитро Гонтарь виконує в ТЦК та СП обов'язки у складі почесної варти.
Про це повідомляє Полтавський обласний ТЦК та СП, пише Фіртка.
"Коли ти відчуваєш, що за тобою йде побратим, який тебе винесе – навчений, який, раптом що, накладе тобі турнікет і допоможе – це одне.
А коли ти йдеш сам – ти знаєш, що ти йдеш у безодню. Мені пощастило: я з кумом постійно – з ним ми пройшли 90-ті, товаришуємо більше 30 років", – каже солдат роти охорони Полтавського районного ТЦК та СП 50-річний Дмитро Гонтарь.
Після школи Дмитро, син кадрового військового, відслужив строкову службу в повітряно-десантних військах. Мріяв стати професійним військовим, служити в серйозних військах – у ДШВ чи морській піхоті.
"Зі школи готувався: бігав кроси, стріляв з пістолета та автомата, навіть вчився мотати онучі. Та поступився матері, яка дуже просила, щоб цього не робив, бо боялася за його життя.
Тому обрав для себе професію бодигарда. Охороняв політиків, бізнесменів, спортсменів. Зізнається, в період АТО хотів піти у військо – та не пройшов медкомісію через проблеми зі здоров'ям. Згадує, хірург після чотирьох операцій якось сказав йому: "Тобі не можна у військо, бо ти не помреш від поранення – можеш померти раніше від тромбу".
Тому Дмитро допомагав ЗСУ іншим шляхом – активно волонтерив, їздив на Донеччину, привозив необхідні для своїх колишніх товаришів-десантників речі".
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, був у Києві. І мав усі шанси виїхати за кордон разом зі своїми підопічними. Але відмовився від реальних пропозицій.
Натомість 1 квітня прийшов у Полтавський районний ТЦК та СП з вимогою, щоб його записали до лав окремого зведеного штурмового підрозділу "Одін". Бо там вже були усі "свої пацани" – кум Юрій Левковський, друзі дитинства, та інші вмотивовані на захист України чоловіки.
З командиром підрозділу Олександром Логвиненком теж був давно знайомий, і поважав його як людину і як воїна – тому без вагань став під його командування.
"Полковник Логвиненко зробив усе, щоб у нас були найкращі інструктори. З нас готували штурмовиків. Ми свідомо на це пішли, бо розуміли, що треба їхати і навалювати окупантам, – каже Дмитро. – Ось я зараз дивлюся на тих чоловіків, хто "не народжений для війни", хто "я не хочу йти та помирати".
Так я теж не хочу помирати на війні! Але усім кажу: мені 50, я робив і буду робити все, що я можу, щоб захистити своїх. І зараз, якщо росіяни попруть на Полтаву, я візьму в руки автомат і робитиму те, чого навчився. Адже солдатами не народжуються, ними стають".
Після декількох тижнів інтенсивних тренувань у навчальному центрі ЗСУ воїни "Одіна" повернулися в рідну Полтаву, щоб зібратися, та наступного дня воїни вирушили для виконання бойових завдань на Бахмутський напрямок Донецької області.
Прибувши, одразу висунулися на позиції. Під ворожими обстрілами облаштовували окопи, ховалися від дронів та снайперів.
Та Дмитро Гонтарь називає ті умови як "спокійніші" порівняно з наступним завданням, яке отримали – поблизу Зайцевого. Там, згадує, були важкі бої і останній запам'ятався найбільше – тоді вже встигли попрощатися один з одним.
"Юра Левковський подарував одному хлопцю життя. Той мав залишатися, а ми – виходити. Та у хлопця була проблема зі спиною. І кум сказав, щоб хлопець на псевдо "Голка" виходив разом з усіма, а він залишиться.
Звісно, я не міг кума кинути і залишився теж. Нас шестеро було там, коли над окопом зависнув ворожий дрон. Я зрозумів, що зараз почнеться. Кричу куму: "Діставай гранати, швидше!", ми встигли зайняти позиції і на нас пішли "вагнера". Не якісь там "чмобіки", а десантники зі спецпідготовкою, упаковані добре.
Бій тривав хвилин 50, хоча мені здалося тоді що це було дуже швидко. Коли все стихло, я підняв очі, а навколо нашого окопу висить величезна хмара диму і пилу.
Ми росіянам наваляли добряче: коли ми всі шестеро виходили, я подивився, а в них там валялися "двохсоті", багато крові та використаних турнікетів.
Тоді суміжниками "Одіна" була 72 окрема механізована бригада мені Чорних Запорожців. Дмитро згадує про військових з повагою, як про вправних воїнів. Тим цінніше для нього, каже, була оцінка звитяги його підрозділу.
Коли вийшли з бойових, від "чорних запорожців" отримали щире визнання. По тому було повернення до Полтави, декілька днів перепочинку. І знову – майже місяць навчального центру, де вдосконалювали навички, проводили бойове злагодження.
Потім виконували завдання на Чернігівщині поблизу з державним кордоном. Задачею було виявляти, виманювати та знищувати ворожі ДРГ. "Роботи теж вистачало", – коротко каже солдат.
А потім був ліс на Лиманському напрямку. Ці бої Дмитро теж згадує, як дуже важкі.
"Коли заходили на позицію, від транспорту йшли декілька кілометрів розбомбленим лісом. Над головою кружляли дрони. Нам сказали, що там 19 ворожих бойовиків російської спецури.
Наша задача була зайти, зав'язати бій та вибити противника, потім закріпитися і втримати позиції. Розвідник, який нас вів, просто падав від утоми.
Тому останню ділянку шляху йшли без нього, відправили хлопця назад. Нас вів наш командир з позивним "Рекрут". Сказав, що ми мабуть будемо всі 200, але мусимо йти, виручати пацанів – було чутно, що бій вже почався.
І от ми виходимо на галявину – красивий ліс, сонце світить, а навколо все гуде і вибухає. Ми заскочили і зайняли оборону, я в повний зріст працював з-за дерева".
По наших військових працював ворожий снайпер, який поранив трьох побратимів. І в тому числі кума Юрія. Під свистом куль поліз його витягувати, прикривав собою та вів вогонь. Затяг за бруствер і разом з медиком наклали турнікет та тампонували рани.
"Одному хлопцю дуже сильно спину поранило. Ми надали першу допомогу, але була потрібна термінова евакуація. А транспорт би до нас просто не доїхав. Коротше, я їх трьох повів, ніс їхню зброю.
Кум дорогою почав вже "губитися" – багато крові втратив. Прощався зі мною, просив підтримувати його родину. А я психанув і розтормошив його… У мене була радіостанція, я дуже просив транспорт. Не знаю як, але ми пройшли ці кілометри – евак вже чекав".
Переконавшись, що його побратимів повезли в госпіталь, Дмитро повернувся на КСП. Залишив зброю поранених та отримав завдання доставити БК на позицію. Завантажив усе в машину та поїхав. У визначеному місці вже чекав командир з побратимом – разом з ними донесли БК на позицію і Гонтарь залишився там.
Його взводу вдалося закріпитися – ціною неймовірних зусиль утримували позицію "Морпіх" – солдат називає її найскладнішою на тому напрямку. Бо ворог майже безперестанно намагався їх вибити. Українські воїни трималися буквально на силі волі. За декілька діб могли собі дозволити відпочити хіба по 10-15 хвилин, розстеливши каримати на землі в окопах.
"Там окопи були по коліно. І Док каже, що треба йти копати СП-шку. А в мене якась чуйка була. Кажу, ви ідіть, а я вас охоронятиму. І ось "Рекрут" нахиляється, лунає постріл і я бачу, як куля пішла рикошетом по соснах.
Кричу "Снайпер!", всі падають і чую, що "Рекрут" повідомляє, що він "триста". Ну, я навалив в бік снайпера з автомата, потім відклав зброю, перехрестився і пішов витягати командира. А він 115 кг вагою. Витягли, перев'язали і хлопці його лісом понесли на ношах на евакуацію".
Ще два дні "одінівці" утримували позицію – поки їх не змінив підрозділ іншої бригади. Дмитро Гонтарь наголошує: "Де б не був "Одін", як би важко не було, ми ніколи жодної позиції не здали. Але загинуло багато наших. Тому що ворог дуже сильний – вміють вони, с*ки, воювати".
Воїн розповідає, що в запалі боїв контузії мало хто рахує – якщо можеш тримати зброю в руках і бачиш куди стріляти – люди тримаються. Але коли виходили, по них ворог гатив з усього, що мав, хоч дійшли усі без втрат, але сильно контужені. Він сам вже й не пам'ятає, як дійшов до медеваку – ледь не втрачав свідомість. Останній спогад – як його швидко завантажують у машину.
Дмитро, одразу був направлений до госпіталю. Довелося звертатися до хірурга – коли витягував "Рекрута", пошкодив собі суглоб.
Далі була рідна Полтава – повернулися, щоб поховати полеглих, віддавши військові почесті. Далі – знову кордон, потім – Авдіївський напрямок, де взимку тримали позиції "на дачах".
"Там теж добре себе показали. Мені за себе і побратимів не соромно", – каже військовий.
Навесні 2024 року "Одін" повернувся до Полтави. Воїни підрозділу пройшли лікування та реабілітацію, зараз виконують завдання в ТЦК та СП. Адже окремий штурмовий загін повністю складався з військовослужбовців територіальних центрів комплектування Полтавщини.
"Я контужений, у мене з ногами великі проблеми. А досі знаходяться люди, які примудряються мені сказати, що я з перших днів "купив собі тепленьке місце в ТЦК". Пропоную таким спочатку пройти два роки того, через що ми, "районні тецекашники", пройшли. А потім, як повернуться, ми поговоримо про враження.
Ну, я, мож,е на вигляд і не рейнджер. Але я всерйоз готувався – дошкуляв інструкторам питаннями, навіть до дрібниць – яку термобілизну брати, на якому боці ніж носити, де і як кріпити турнікети. Я готувався, бо був налаштований вижити. І я вижив."
Зараз Дмитро виконує в ТЦК та СП обов'язки у складі почесної варти. Це, зізнається, найважче: розуміти, скільки життів забрала росія. Бачити, як українці гинуть через її імперські апетити.
Окрім того, його робота – спілкування з мобілізованими чоловіками, які готуються до відправки в навчальні центри.
"Погодувати, організувати побут хлопців, які готуються їхати на навчання. Поговорити з ними, щоб вони не боялися, підняти їх моральний дух. Кажу всім, що треба не боятися, а добре вчитися. Тому що ми протистоїмо добре навченій регулярній армії росії. Війна триває 11-й рік, і тому кожен українець вже мав час підготуватися.
Раджу усім: тренуйтеся, навчайтеся медицини та поводження зі зброєю. Бо може так статися, що окупанти дійдуть сюди. І тоді у вас не буде виправдань – бронь чи відстрочка, мова йтиме про фізичне виживання вас та ваших близьких.
У перші дні в Києві я бачив, як люди хапали будь-яку зброю – рушниці, пістолети та навіть ножі, і об'єднувалися, рішуче йшли бити росіян практично з голими руками. У нас зараз є зброя, але дуже не вистачає цієї єдності та рішучості.
Не бійтеся, вчіться і приходьте, допоможіть нам. Щоб ми з вами потім з чистим сумлінням усі разом святкували Перемогу".

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Військовий облік: чи мобілізують всіх, хто оновив дані та що загрожує тим, хто цього не зробив

"Самі йдіть на фронт": історія бійця Мирослава Перепічки з Івано-Франківська, який служить в ТЦК

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну

«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці


01.11.2024 3057
Коментарі ()

19.02.2025
Діана Струк

Про наукову школу біохімії, досвід роботи на міжнародній арені, вплив біологічних добавок та мультивітамінів, про коронавірус, цукровий діабет, холестерин та про здоровий спосіб життя Володимир Лущак розповів в інтерв’ю Фіртці.

668
12.02.2025
Надія Єшкілєва

Для першого в лютому книжкового огляду літературна експертка обрала романи про кохання. Одна з тем, завдяки якій читання було й залишається модним від найдавніших часів і до сьогодні.  

737
06.02.2025
Вікторія Матіїв

Про функціонування Центру захисту прав людини, основні виклики в роботі, найчастіші порушення прав людини та як реагують на такі звернення, журналістка Фіртки поспілкувалася з представником Уповноваженого з прав людини в Івано-Франківській області Віталієм Вербовим.

1553
30.01.2025
Олег Неїжпиво

Рік змії — шостий у 12-річному китайському «звіриному» циклі, де символ тварини характеризує ті чи інші головні якості поточного року.

2176
26.01.2025
Діана Струк

Про енергоефективність, вивчення альтернативних джерел енергії, реновацію та подолання наслідків ракетного обстрілу, Фіртка поспілкувалася з ректором Івано-Франківського національного технічного університету, професором Ігорем Чудиком.

4158 2
21.01.2025
Вікторія Косович

Як реалізовували проєкт, яким обладнанням оснащений центр та як він функціонуватиме надалі, дізнавалась журналістка Фіртки.  

3161

Тепер, коли епоха постмодернізму минула, вже немає часу на вишукані пасьянси та перепрошення. Настав швидкий час чудовиськ. Котрі будують свої персональні реальності, котрі служать лише тим традиціям, які були створені на замовлення з учора на сьогодні прирученими та купленими жерцями. 

163

Івано-Франківськ, як і вся Україна, сьогодні потребує консолідації сил серед ветеранів, які пройшли війну. Повертаючись до цивільного життя, вони стикаються з викликами – соціальна адаптація, психологічна реабілітація, пошук роботи, а також прагнення бути корисними для суспільства.

390

Здебільшого нам відомі чоловічі імена проповідників, єпископів пресвітерів, та мало хто знає, що важливу роль в період становлення ранньої християнської Церкви відігравали жінки, які майже непомітно, але дуже суттєво працювали, несучи своє особливе служіння дияконис.

333

Більшість культур сприймають собак як членів родини, але в певних релігіях відношення до цих тварин неоднозначне. До прикладу на близькому сході  серед мусульман обізвати когось «собакою» означає виявити свою велику зневагу. А відповідь на це знаходимо у ставлені релігії до цих тварин.

806
17.02.2025

Інфляція на споживчому ринку в січні 2025 року порівняно із груднем 2024 року, як на Івано-Франківщині, так й в Україні складала 1,2%.  

575
14.02.2025

Перекуси між основними прийомами їжі потрібні не лише для втамування голоду, а й для підтримки енергії, концентрації та загального самопочуття.

622
10.02.2025

Питання «чи варто їсти пізно ввечері?» часто хвилює тих, хто намагається правильно харчуватися й дбати про своє здоров’я.  

904
19.02.2025

Серед українців немає однозначної позиції стосовно того чи повинні віряни, які за своїми релігійними переконаннями не можуть брати до рук зброю, мати право на альтернативну (невійськову) службу в умовах воєнного стану.  

1005
16.02.2025

Останніми роками частина вірян, яка дивиться богослужіння онлайн, зросла.  

627
12.02.2025

Християнська сім'я бере на себе відповідальність жити разом аж до смерті: у любові, вірності, чесності та послуху подружньому.  

6207
08.02.2025

Чотириметровий Хрест Миру із золотим Розп'яттям можна буде побачити в Івано-Франківську дев'ятого та десятого лютого на площі Ринок з 9:00.  

1695
17.02.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

31712 1
19.02.2025

Понад половина українців (57%) довіряють президенту України Володимиру Зеленському.  

1468
14.02.2025

Так, респондентам запропонували три опції та запитали, що, на їх думку, скоріше описує можливі санкції проти Порошенка.  

710 1
11.02.2025

Восьмеро з десяти обранців від Івано-Франківщини підтримали цей законопроєкт.  

665