Це єдина дорога до правдивого земного і вічного небесного щастя. Тому вона найважливіша за всі дороги світу.
Але замість того, щоб прямувати до Бога, люди постійно відходять від Нього. Їх відволікають різноманітні кумири, ідоли, псевдобоги, котрі стають для людини об’єктом поклоніння. Замість правдивого Бога людина служить своїм пристрастям: похотям, жадібності, гордині, самолюбству, марнославству, користолюбству, зажерливості. Та ніщо з цього не може принести справжнього й тривалого задоволення.
Велика різниця між бажаннями людини та задоволенням від їх виконання. Відчуття від сповнення бажань є набагато слабшими від очікуваного щастя, воно перероджується у великі душевні муки і біль, викликаючи нові пристрасті, котрі, своєю чергою, також не можуть зробити людину щасливою. Приходить розпач, відчай і розчарування, миттєві хвилини насолоди спричинюють не лише тимчасове збудження, а й фізичне виснаження, руйнують не лише духовну природу людини, а й організм.
«Марнота марнот, усе марнота, — робить висновок про земне життя людини премудрий Соломон і додає: — Всі речі втомлюють людину, а чому — ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться почутим». Ці слова вікової біблійної мудрості підтверджують, що жодні земні цінності і взагалі ніщо земне не може дати людині правдивого щастя. Однак майже кожен, теоретично знаючи це, кидає всі свої фізичні та духовні сили, весь ресурс і потенціал інтелекту й досвіду на те, щоб задовольнити пристрасті. і цим примножує зло, ворожнечу, ненависть, гнів, підступництво. Приміром, нікому і ніколи не під силу поділити справедливо багатство і владу, досягнення сильних світу цього спричинюють у слабших заздрість і злобу. Однак і сильні нещасливі: вони не можуть задовольнити свої потреби та бажання, котрі невпинно зростають. А ще страхи перед суперниками, втратою досягнутого і підозри до всіх, навіть найближчих людей, є постійними їхніми супутниками, тому мови про їхній спокій і бути не може.
Людство займається також дуже позитивними, високоцінними справами — суспільною діяльністю, мистецтвом, наукою. Вони були б такими, якби до них не були примішані пристрасті славолюбства, марнославства, прагнення до збагачення. Але навіть від позитивного результату своєї діяльності людина також не має повного задоволення. Бо в науці знаходить задоволення лише розум, у мистецтві — лише почуття, навіть у благодійності та суспільній діяльності, якщо зважати на загальне падіння моралі, не знайти вершини й повноти земного щастя.
Це може бути лише тоді, коли все життя людини є дорогою до Бога, свого Творця, підготовкою до Царства Небесного. Прагнення до поєднання з живим Богом, тільки в Якому втілені вищі ідеали людства — істина, добро, краса — це духовне життя людини. Воно живиться релігією, яка задовольняє всі істинні потреби і дає відчуття незрадливого земного щастя та вічного в майбутньому. Цього не може дати наука, яка є вираженням лишень людського розуму; мистецтво, що подає уявлення лише про красу з погляду людини; чи суспільна, політична та благодійна діяльність, яка базується на засадах понять добра людей, які по-різному його уявляють.
Лишень Бог може дати людині найвищі почуття благоговіння та безмежну любов. Саме до Нього необхідно спрямувати все своє життя, діяльність, помисли, душу і серце.
Тож проведімо час Великого посту в молитві, читанні духовної літератури, роздумах про своє життя. Обмежмо себе у надмірному споживанні харчів, напоїв, у розвагах для того, щоб побороти пристрасті, очистити душу і серце покаянням за гріхи та негідні вчинки. І тоді вже на землі переживемо відчуття найбільшого щастя — особистого єднання з нашим Творцем.
Михайло МЕЛЬНИК. Протоієрей,
