Чи достатньо на Івано-Франківщині приділяють уваги та надають допомоги переселенцям?
Так, з журналісткою Фіртки поспілкувалася Марія (з міркувань безпеки ім'я змінене — ред.), яка поділилася своєю історією.
"Відверто кажучи, так. Відразу, як ми приїхали, нам почали допомагати. Якби не ця підтримка, то було б набагато важче.
Багато людей допомагає. Дівчатам знайомим дякую за допомогу. Зараз я дистанційно працюю головним бухгалтером. На жаль, зарплата не висока, але можливості влаштуватися на іншу роботу наразі немає.
В моєї дитини бронхіальна астма. Коли приїхали на Прикарпаття, то дуже багато часу довелося провести у лікарні. Тутешній клімат нам не підходить, тому я навіть сина в садок не можу віддати. Але дуже вдячна всім за допомогу", - каже Марія.
Зі слів вимушеної переселенки, в цілому їм подобається на Івано-Франківщині.
"Але для нас тут нема життя, бо ми живемо одним днем. Живемо кожною секундою. Не думаємо, що буде завтра. Прожила день і дякувати Богу.
Я себе відчуваю чужою тут. Бо я не на своєму місці. Це морально складно. Ніби все добре, ніхто не ображає. Але розумію, що тут тимчасово", - розповіла Марія.
Жінка каже, що радіє, що є можливість працювати хоч і дистанційно. Адже дитину залишити ні з ким. Тому доводиться працювати вдома.
"Окрім того, розумію, як повернемося додому, то взагалі не буде можливості заробити. Тому, що роботи там не буде. А дистанційно можна буде продовжувати працювати. На щастя, ми у відносній безпеці тут. Найголовніше, що діти здорові.
Ми досі звикаємо до спокою. Адже не знаємо, що буде завтра", - наголосила Марія.
Більше читайте у матеріалі: «Колона їхала на дуже великій швидкості, щоб нас не розстріляли»: історія сім'ї з Херсонщини, яка знайшла прихисток на Прикарпатті.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну