Молода людина на світлині - Микола Яременко. Ми зустріли його на одному з ключових блокпостів неподалік мальовничого містечка Дебальцеве.
Він ніс службу з контролю руху автомашин та людей по блокпосту, що прибували сюди з російської сторони по так званій «Ростовській» трасі.
Цей напрямок важкий і відповідальний. Адже саме по ньому російські спецслужби намагаються налагодити канали постачання терористам зброї, боєприпасів та грошей.
- Скажіть, а чи є серед вас добровольці? Ну тобто ті люди, які власне за власним бажанням прийшли у військкомат…
- Ну звичайно є! Наприклад я. І таких хлопців тут багато.
- Що вас спонукало до цього?
- Я просто сам для себе вирішив, що не можу от так просто сидіти на дивані і спостерігати за тим, як шматують Україну. Я дужу люблю свою Батьківщину, і вважаю, що в цей важкий для нашої держави час моє місце саме в Армії.
- А дома у вас напевно залишилась, дружина діти… Як вони поставились до вашого рішення?
- Так, в мене дома залишилась дружина і двоє маленьких дітей. Вони, звичайно, переживають, чекають. Але я сказав їм, що повинен бути тут. Адже я не хочу, аби у нашому рідному Києві російські найманці робили те, що вони творять зараз на Донбасі. І поросив поставитись до мого рішення з розумінням, адже ще раз наголошую, що підтримувати «диванну сотню» зараз не часі.
- А ким ви є у цивільному житті?
- Так, в мене вища освіта, я політолог. Тобто абсолютна мирна людина, ніяк не пов’язана з армією. Я встиг попрацювати і парламентським журналістом, і навіть чиновником у владі. Та я не шкодую, що довелось залишити столичний затишок, бо на кону зараз найбільш важливіше – територіальна цілісність моєї держави, нашої з вами України.
- А що б ви, тепер вже як військова людина, сказали б тим, хто зараз намагається «закосити» від армії?
- Їм я скажу перш за все так: щоб там не казали ворожа пропаганда та «сарафанне радіо», служба кожного з вас у лавах Збройних Сил України потрібна всьому народові. А ще, це потрібно вашим же сім’ям. Можливо ті, хто зараз тікає від повісток та ховається за жіночі спідниці не розуміє ситуації, але це прийде згодом. Ви осягнете, що мир і спокій в наших домівках зберігається ТУТ.
А якщо будете втікати від захисту України, перекладати цю справу на плечі інших хлопців, то рано чи пізно такі «Гіркіни» та «Бєси» прийдуть до ваших міст і сіл. І не факт, що ніхто з ваших близьких не буде вбитим....
Так от, щоб цього не трапилось, ворогу потрібно давати гідну відсіч. Не чекаючи до тих пір, доки він остаточно знахабніє. Лишень запам’ятайте, що з путінським режимом все просто – скільки ми йому дозволимо, стільки він в нас і забере території, свободи, статку та й зрештою життя. Тому, цьому режиму треба дати по зубах! І ми це зробимо разом. І чим більше нас буде, тим сильніше ми вдаримо, і скоріше виб’ємо всю нечисть з нашої землі.
