Ірена Карпа, українська письменниця, а тепер ще й дипломатка, розповіла Каті Осадчій, як облаштувалася в Парижі.
Світське життя дізналося більше, ніж будь-хто.
Ірено, це твоя перша ініціатива на посаді культурного аташе при посольстві України у Франції. Як тебе змінив дипломатичний статус та дипломатичний паспорт? Можливо, ти перестала вживала ненормативну лексику, як це було раніше на концертах?
– Я завжди думала, що це мене позбавить черг в аеропорті. І єдиний раз, коли я пішла в чергу для дипломатів, там була черга з членів екіпажу. Більше ніяких змін не відбулося. Більше того, якщо ти хочеш влитися в мистецьку тусовку тут, щоб отримати контакти, тобі навряд чи треба казати, що ти з посольства. Я так спробувала зробити одного разу з одним скульптором і півгодини був "на морозі", поки я не розповіла, що я музикант та письменник.
Як ти облаштувалася?
– Моє помешкання дуже дивне. Без супер-ремонту, але дуже атмосферне і за 200 метрів від мене, якщо вірити гуглу, колись жила Гертруда Штайн, яка вигадала термін "ми всі тут втрачене покоління". Зараз одним з моїх друзів є праправнук Віктора Гюго.
Ти згадала про праправнука Гюго. Він до тебе залицяється?
– Ми приятелюємо, ходимо на різні відкриття і коктейлі. Він дізнався нещодавно, що діти захворіли, пропонував прийти до нас додому і приготувати нам вечерю.
Відчуваєш, що він має на тебе види?
– Відчуваю. Та я гуманіст, людина не жорстка, я з усіма чесно і гарно дружу.
Як діти поставилися до переїзду?
– Їм подобається, що тут є круасани, вони такі дівчата. Їм подобаються магазини з іграшками. Психолог сказав, що вони нормально інтегрувалися в перший же день, не дивлячись на мову. Хочеться вірити, що вони нею заговорять, кажуть, що за 3 місяці діти починають говорити. Поки що я в це не вірю, але дуже сподіваюся. Поки що слова "бон апетит" і "шоколя" в них виходять найкраще.
