Гість – літератор і провокатор, сучасний кондотьєр і лідер "Братства" Дмитро Корчинський.
Антін Мухарський: Ви вбивали людей?
Дмитро Корчинський: Це складне філософське питання. Якби у вас було хоча б 12 годин вільного часу, то я зміг би на нього відповісти. Що означає вбити? Чи були то люди? Чи є вбивство смертю?
Антін Мухарський: Ваша біографія містить доволі суперечливі дані…
Дмитро Корчинський: Це все брехня. Вся біографія – брехня.
Антін Мухарський: Чи вважаєте, що іноді насильство, наприклад, моральне – це єдиний спосіб донести свою думку? Тобто треба зґвалтувати психіку людини, щоб вона тебе почула?
Дмитро Корчинський: Нині слово нічого не варте, значення має частота його повторення. Наприклад, якщо мільйон разів повторити, що Кучма вбив Гонґадзе, то в це повірить навіть сам Кучма. Слова нічого не означають, за них не репресують, ми можемо вільно говорити тут у студії, тому що всім на світі абсолютно наплювати, про що ми говоримо. Тому політичне насильство – це єдиний спосіб донести свою думку. Інших не залишилося.
Антін Мухарський: Єдині слова, що мають вагу, залишилися в Кримінально-пенітенціарному середовищі: “За базар надо отвечать”.
Дмитро Корчинський: Боюся, що й там уже не залишилося. Мало хто в цьому середовищі сприймав власні поняття всерйоз, тому вони й програли класову війну мєнтам. Якби вони справді сприймали власні слова серйозно, то, думаю, зараз ми жили б у злодійській державі, а не в мєнтовській.
Антін Мухарський: Ви є радикалом, як про це часто зауважуєте, чи центристом? Давайте визначимося, до якого крила належить Дмитро Корчинський?
Дмитро Корчинський: Радикали – це бандити. Я – посібник. От розумієте, подвиг завжди здійснюють двоє – лицар і трубадур. Трубадур завжди може відрізану голову дракона, що її відрізав лицар, вставити у світовий культурологічний контекст. От я намагаюся трубадурити, тобто не порушувати кримінальний кодекс, не переходити межу, тип паче, що досі тягнуться кримінальні справи, які для мене неприємні. Я веду легальний спосіб життя.
Антін Мухарський: Коли ви вперше торкнулися клавіатури комп’ютера?
Дмитро Корчинський: Це був 1989 рік. Тоді ми з групою товаришів розповсюджували різноманітну антиурядову агітацію. Трішки була антисовєтчина. Тоді з-за кордону “довга рука” ЦРУ передала нам комп’ютер. Усе стало значно легше, бо робити все на комп’ютері простіше, ніж набирати декламації на друкарській машинці через вісім кальок.
Антін Мухарський: Отже, це все-таки ви разом з Америкою розвалили Радянський Союз?
Дмитро Корчинський: Америка все життя підтримувала Радянський Союз. Із самого початку, ще з 1920-х років, коли радянські інженери ставили промисловість, 600 літаків у місяць по лінд-лізу отримувала Радянська Армія. Зараз вся Російська армія має 1200 бойових літаків. Тоді – по 600 в місяць! Також пам’ятаємо, як приїздив Буш і вмовляв українців, просто на Хрещатику виступав, не розвалювали Радянський Союз, не виходити з його складу. Радянський Союз розвалився сам і це була несподіванка для американців, для нас і всіх інших.
Антін Мухарський: Євразійський Союз – розкажіть, навіщо вам це було?
Дмитро Корчинський: 2005 рік, тут, в Україні, сиділи люди в тюрмі, ми піднімали міжнародну хвилю за їхнє визволення, “дугінці” тоді нам допомагали. Після того, як вони спиляли хрест на Говерлі, я оголосив нагороду в 20 тисяч доларів за наругу над бородою Дугіна і попросив, щоб хто-небудь це зробив. На жаль, ніхто цього не зробив. Єдине – підпалили в Москві штаб Євразійського союзу. Хто це зробив – не знаю, принципово. Щоправда, вони написали заяву в ФСБ на нас. Відтоді у Росії тягнеться одна з кримінальних справ стосовно мене щодо цього епізоду, хоча це абсолютно нахабна брехня.
Нація ж завжди розділена, вона ділиться на козаків і свинопасів. І от нинішнє суспільство влаштоване в інтересах свинопасів. Свинопаси голосують за своїх – за свиней. Ющенко – типовий свинопас. Усе найгірше в Україні, все, що нас завжди пригнічувало, усі наші слабкості – це Ющенко. Він не повинен був бути президентом. Він був більшим злом, аніж Янукович. Бо Янукович, принаймні, не лицемірить. Він не любить українців, але й не робить вигляд, що любить їх, він – чесна людина. Ми можемо на це дивитися, це нас мобілізує. А Ющенко нас демобілізував і деморалізував. Усе те, що робиться зараз, робилося і тоді. Я теж обманувся, я також думав, що, можливо, це буде справжня революція. Адже як робиться справжня револція? Спочатку вони влаштовують революцію, потім, через півроку їм відрізають голови, потім відрізають голови тим, хто відрізав голови попередникам, потім вішають тих, хто відрізав голови тим, хто відрізав голови попередникам, а тоді вже приходить Бонапарт і все стає добре. У нас все-таки була не революція, а фестиваль.
Антін Мухарський: Ви знали, що нас, народ України, просто розводять?
Дмитро Корчинський: Це було абсолютно очевидно. Всі це бачили, тобто ті, хто дивився на народ із трибуни, знали, що вони його розводять. Цього не знав тільки народ України. Але з іншого боку народ і сам винен. Зібралося справді багато десятків тисяч людей. Не було виставлено жодного кіоска, не розгромили жодного супермаркета, не поламали ноги жодному міліціонерові, так і не штурмували Адміністрацію президента. А на що сподівалися? Поспівати, потанцювати і все стане після цього добре? Так не буває ніде. Мав відбутися акт громадянської помсти. Помсти не відбулося, тому всі ті люди, яким не помстилися, зараз далі з нас знущаються.
Антін Мухарський: Але ж вони злякалися. Пригадуєте, смерті, самовбивства багатьох вищих чинів…
Дмитро Корчинський: А тепер вони переконалися, що боятися немає чого, бо скільки б людей не зібралося, нічого страшного не відбудеться.
Антін Мухарський: Що треба зараз зробити, щоб змінити ситуацію в країні, яка просто занурилася вже у пітьму корупції, дебілізму, жлобства й таке інше?
Дмитро Корчинський: Ви зараз хочете, щоб я порушив щонайменше п’ять статей Кримінального кодексу – пропаганда війни і національної ненависті, заклики до насильницького повалення існуючого ладу конституційних дій, створення незаконних воєнізованих формувань і керівництво ними тощо. Я мушу сказати так: все, що мають робити українці, – це чекати. Мільйон років еволюції і нарешті Україна народила Ющенка і Януковича. А що вона народить через наступні мільйон років?
Антін Мухарський: Навіщо ви так “вчинили” з язичниками? Як би сказала Олена Ваєнга: а от у мечеть чи синагогу зайти слабо?
Дмитро Корчинський: Насправді слабо, страшно – там можуть і відповісти. З іншого боку, потрібно все-таки спершу розібратися зі своїми, а потім уже з чужими. От як ставала італійська мафія у Сполучених Штатах? Вони ж спочатку ображали й оббирали італійців в італійських кварталах. А потім, коли вони вже “надулися” грошима, коли навчилися ображати своїх, узялися і за чужих.
Антін Мухарський: Хочеться запитати напряму: хто гірший для нас – Росія чи Америка?
Дмитро Корчинський: Можу сказати, як Сталін, коли в нього запитали, який ухил гірший – лівий чи правий, він сказав – обидва.
Антін Мухарський: Коли приходить романтичне осяяння, в які хвилини?
Дмитро Корчинський: Як у всіх людей, коли сильно перелякаєшся, коли поб’ють, відмовлять. Тоді й находить такий романтичний настрій. Мені якось відмовили в американському посольстві. Я хотів поїхати подивитися на останню світову імперію. Мене довго там протримали, нарешті сказали залишити 200 доларів і мені надішлють паспорт із візою. Минає місяць, телефонує дівчина і каже: “Чи не могли б ви надати нам додаткові довідки про те, що ви робили в Чечні в такому-то році, в Абхазії в такому, в Лівані в такому, в Іраку в такому, довідки на тих людей, які будуть вас там зустрічати?” Тоді я сказав: “Чи не могли б ви передати панові консулу, щоб він пішов на х… Передайте, будь ласка, це дослівно”. Тепер я в Сполучені Штати не в’їзний, а з Росії – не виїзний.
Антін Мухарський: Запитання від Ростислава Камерістова з "Фейсбуку": чи є сенс рятувати південь і схід України?
Дмитро Корчинський: Нам зараз нав’язують думку, що ми мали б віддати південь і схід України, що без них нам жилося би краще. Скажу одне: людям, які щось віддають, завжди живеться гірше, добре живеться тим, які забирають.
Антін Мухарський: Запитання з "Фейсбуку": чи вам не соромно за колишню співпрацю з маргінальними українофобами Дугіним і Вітренко?
Дмитро Корчинський: Вітренко – це жінка моєї мрії. От уявіть собі Вітренко в 1946 році десь на Галичині. Західноукраїнська прогресивна соціалістична партія виселена в Сибір, Марченко витримав тортури, не здав зв’язкових і своїх товаришів, і загинув там. І от Вітренко – невже з її вдачею, харизмою, красою вона була б в МГБ? Думаю, вона стала би душею бандерівської боївки, прокрадалася де-небудь карпатськими стежками, намацуючи пакунок листівок і італійську магнітну міну.
Антін Мухарський: Ви мислите такими художньо-мистецькими, кінематографічними категоріями, тобто скануєте антропологічні дані потенційних кандидатів на українське відродження.
Дмитро Корчинський: Політику винайдено свого часу як досконалий інструмент обдурення, тобто вона відразу була проти народу. Тому якщо народ хоче якихось хороших змін для себе, то нехай вчиться в Нестора Івановича Махна. Нестор Махно ніколи нікуди не балотувався.
Антін Мухарський: Ви вірите в масонів, масонську змову проти людства?
Дмитро Корчинський: Не вірю в такі дурниці, я вірю тільки в те, що підтверджено наукою – літаючі тарілки.
Антін Мухарський: Чи дійсно справжню українську державу можна побудувати винятково на руїнах Кремля?
Дмитро Корчинський: А інакше не вдасться. Можна домовитися з ворогом, але не можна домовитися з конкурентом. Вони займають наші території і хочуть надалі їх займати, а також і всі інші. Вони хочуть нашу душу. Тому ми повинні їх зруйнувати. Іншого шляху немає.
Антін Мухарський: Національне питання там, схоже, не вирішено.
Дмитро Корчинський: У чому полягає вся філософія історії? Старі сенси не вмирають, коли народжуються нові. Там (Росія) завжди була якась ворожа і велика сила – там був хазарський каганат, орда, Московія, Радянський Союз. Це улюблений дім сатани. Це їм так шалено таланить всю їхню історію через те, що колись Володимирович і Всеволодович продали душу дияволові. Це їм допомагає постійно. Москва має бути зруйнованою, в тому числі на благо самому російському народові.
Антін Мухарський: Ви можете сказати, що в цьому полягає національна ідея України, геополітична ?
Дмитро Корчинський: У цьому полягає тактична ідея, це наше велике тактичне завдання. Національна ідея може бути тільки універсальною. Що таке національна ідея? Це те, що нація пропонує світу. Скажімо, британська національна ідея ХІХ століття, місія білої людини – потрібно побудувати залізницю гонентотам, американська національна ідея до сьогодні – свобода і демократія для всіх, це їхня місія, німецька національна ідея ХХ століття – це расова ідея, те, що має значення для всього світу. Безумовно, що українська національна ідея сьогодні – залишилися тільки релігійні смисли, релігійна ідея. Україна має бути мечем Бога живого в ХХІ столітті, бути в авангарді хрестового походу.
Антін Мухарський: Проти кого організовується хрестовий похід?
Дмитро Корчинський: Проти сатаністів, ісламістів, неоманіхеїв, атеїстів – всієї гидоти, яка сьогодні володіє світом.
Антін Мухарський: Чи погоджуєтеся з думкою, що нам треба якнайшвидше відмовлятися від міфів Великої вітчизняної війни, тому що в України є своя історія і свій погляд на цю проблематику?
Дмитро Корчинський: Безумовно. Не було ніякої Великої вітчизняної війни. Сама по собі ця мовна конструкція неоковирна навіть у російській мові. Що таке вітчизняна війна? Це що, війна між співвітчизниками? Хоча певною мірою це була війна між співвітчизниками, тому що на боці німців воювали понад мільйон етнічних росіян – російський корпус Вермахта, підрозділи СС і таке інше. Колима була гіршою, ніж Бухенвальд. До речі, Бухенвальд продовжував своє існування і після війни – концтабір експлуатували до 1950 року, там утримували той самий контингент, в тих самих умовах, тобто це був той самий табір смерті, тільки вже під радянським керівництвом. Наша війна не почалася в 1941-му і не завершилася в 1945-му.
Антін Мухарський: Коли вона почалася? І чи, можливо, вона триває досі?
Дмитро Корчинський: Для нас вона почалася 1939 року, як і для всього світу. Триває вона, можливо, й справді до сьогодні, тобто ми ще не вирішили завдань ІІ світової війни для власної нації.
Антін Мухарський: А чи не є колабораціонізмом, неприкритим, відвертим і агресивним, експансивним пакт Молотова-Рібентропа?
Дмитро Корчинський: Із нацистською Німеччиною певний час співпрацювали всі, включно з євреями. Безперечно, що москалі співпрацювали значно більше і довше з нацистами, ніж ми. Крім всього іншого, не варто взагалі піддаватся на цю пропаганду. Нацизм був злом, але хто боровся проти нацизму? Радянський Союз – рабовласницька держава, Британія – найбільша у світі колоніальна імперія на той час, Сполучені Штати – країна, де практикувалася расова сегрегація, до прикладу: в автобусах були окремі місця для білих і для чорних. Тобто не було ангелів, змагалися потвори з уродами, на цій війні не було добрих людей, окрім Української повстанської армії.
Антін Мухарський: Якби вам випала нагода зняти кіно, яким би воно було?
Дмитро Корчинський: Думаю, що треба знищити як жанр і повісити всіх адептів українського поетичного кіно. Все, що в нас знімають, – українське поетичне кіно. Верби треба спиляти, бандуристів розстріляти, режисерів і авторів сценаріїв репресувати. Українське кіно має бути “жестяковим”, це має бути бойовик, трилер. Ніякої поезії. Тоді в нас з’явиться хоч якийсь шанс.
Антін Мухарський: Де та проблематика, яка нам заважає бути українцями?
Дмитро Корчинський: Опера стає видатним культурним явищем не тоді, коли її написано, а тоді, коли публіка влаштувала бурхливі овації, коли починаються розмови в партері. Ми не талановита публіка. В Україні дуже багато талановитих митців, але не існує талановитої публіки. Коли француз почує чи побачить що-небудь талановите французьке, то розкаже про це тисячі своїх знайомих, вони будуть довго це обговорювати. Коли українець почує що-небудь талановите українське, то поховає це в собі, а заразом і майбутнє власної культури. Ми не обговорюємо ніколи, не захоплюємося. Шевченко отримав шанс в Україні як модний петербурзький художник, до цього ніяких шансів не було. Коли Довженка оцінили в Москві, у світі, то тільки тоді ми зрозуміли, що в нас був геніальний кінематографіст. Нам наплювати на своїх. Потрібно почати вишуковувати і захоплюватися, підтримувати своїх. Давайте будемо публікою. Ми не можемо щось зробити, бо немає грошей і сил, але ж аплодувати можемо всі, тож давайте гучно аплодувати.