Ростислав Держипільський — український режисер, актор і театральний діяч.
Він є директором Івано-Франківського національного академічного драматичного театру. Його роботи відзначаються глибоким змістом, емоційністю та національним духом.
Якою ви бачите місію театру зараз, коли триває повномасштабна війна?
Коли почалося повномасштабне вторгнення, для багатьох митців, для людей театру, в перші місяці, здавалося, чи потрібен взагалі театр. А якщо театр, то що ставити, що до глядачів доносити? Комедію, коли навколо трагедія? Чи драму-трагедію, коли навколо знову ж таки суцільна драма і трагедія? І взагалі, чи це доцільно театр як такий, коли така біда навколо відбувається?
Але вже через декілька місяців, коли всі трохи відійшли від першого шоку, навпаки стало зрозуміло, а взагалі тут більше через пів року, що театр є необхідним. І що театр може бути дуже потужною арттерапія.
Пізніше ми зрозуміли, після того, коли на наших виставах, які ми спочатку грали в сховищі, від тимчасових переселенців, які втікали із гарячих точок України, що для них став театр, зокрема Франківський, і як після вистави наче знову подивилися на світ іншими очима. І тоді ми зрозуміли, що не те, що театр під питанням, а театр дуже потрібний і театр може виходити на перші позиції.
А вже далі спілкувалися з професійними психотерапевтами, психіатрами, психологами, які вже точно підтвердили, навіть на такому науковому рівні, наскільки театр може бути сильною терапією. Тому що для того, щоб будь-який хворий вилікувався, який має проблеми ментальні, в тому числі повинен захотіти сам. Це основна штука.
Не всі дуже хочуть йти до психіатра, психотерапевта, психолога. Коли приходить, скажімо, людина, яка має проблеми ментальні в театр, йде просто дивитися виставу. Але раптом вона бере несвідомо і підкладає якусь свою ситуацію під ситуацію героя. Тої чи іншої ситуації, яка відбувається у виставі. І під час вистави є можливість вилікуватися через катарсис, через очищення.
Взагалі, коли я далі про це не працював, зрозумів, що, наприклад, в тому, як я працюю над роллю, як працюю над виставою, дуже багато того, як працюють психіатри з хворими. Тому театр, знаєте, дуже таке популярне слово, яке вже заїжджене, яке я не люблю.
Можемо говорити про те, що в Україні сьогодні відбувається театральний бум. Справді сплеск. Замість того, що колись вважали, що театр може не існувати, театр виходить на перші позиції. І тут є дуже багато складників.
Чи змінився глядач за ці роки? Відчуваєте це?
