Дербі і дебіли

 

На галицьке дербі франківчани очікували понад десять років. Нарешті сталося. Матч, як всі знаємо, завершився переможно для ФК «Прикарпаття», хоча й не без допомоги рефері в епізоді з першим забитим голом, що, втім, не віднімає заслуг франківських футболістів, котрі в рідних стінах продемонстрували справді вольовий футбол, на відміну від нещасних гостей, сусідів наших славних, славного міста Лева. 

Про суддів – це окрема тема, єдине, що варто сказати, антикорупційний футбольний суд чи антикорупційна палата – теж Україні потрібні, чуєте, західні партнери ?  В противному разі суддям на газонах доведеться вдягнути темну мантію по коліна  до бутсів і свисток  не в писок, а в дупу –  запхнуть оті пацанчики і їх побратими , що нафеєрили на стадіоні в середу поза конкурсом і основною виставою, як усі ми теж знаємо. Так би вони ще й підтримували тих деяких, яких судять в клітці.

Бійки серед футбольних фанатів явище загальносвітове, навіть такі, здавалось б,  культурні країни, як Великобританія і Нідерланди, мають куди більш безшабашних вболівальників, і нічого з цим не вдієш – спортивні змаганні це субститут (замінник) війн в цивілізованих державах, про це ще добре  знали античні греки, першопрохідці в цій царині.

Тому плюха захисникові  «Карпат» Федецькому – це, вважайте,  замість  розстрілу за «втечу з поля бою» чи «демотиватор, банальну нехіть вмирати на полі», в нашому випадку, слава Богу, футбольному.

Та в цих діях, попри все сказане вище, відгонить сякою-такою небезпекою. Був колись такий політтехнолог, як Дмитро Видрін, який не одного українського політика «озув» і «роззув», він ще досі є, тільки десь не тут вже, чомусь, так от він років п’ять тому планував написати мереживний роман про українську еліту, яка, одного разу зібравшись на якомусь матчі, гине раптово на трибунах (як донецький бандюган Алєк Грек в 1995, як вважається, від рук Ахметова).

Після цього настають смутні часи в країні. Владу в руки беруть футбольні хулігани, і починають заправляти як «патріоти» і «остання надєжда» нас усіх з вами. Між тим ледь не кожна вулиця набуває неофіційного статусу держави: вулиця Бандери воює з вулицею Ярослава Мудрого, Гоголя з Шевченком і тд.

Це все, звісно, фікшн чистої води, до того ж не дуже естетичний і, головне, не дуже здійснебильний, а проте певний резон в собі містити може. Тому хай краще наша політична еліта фуцик втикає по тєліку, щоб не ожили івани  яковичі без указу Господа Бога.

Вважаться, що всі футбольні «ультрас», навіть донецького Шахтаря від 2014-го, є затятими патріотами, більше того – ультранаціоналістами. Такий порядок речей, ясна річ, значно бажаніший, ніж би вони були махровою ватою, однак як не чухай скроні, а дефіцит освіти і світла в кінці тунелю у футбольних фанатів проглядається виразно.

Непотрібні нікому люди, ображені на верхи  і середини соціума, часто озлоблено закомплексовані  фізично не слабкі чоловіки віком від 18 до 34  могли би в цей складний для країни час прислужитися не тільки на задимлених  шашками трибунах, а й на реально вогненних військових фронтах, і називати себе патріотами, не ховаючи обличчя за балаклавами і хусточками від баби Параски з черепками. Але – ні, буцати бальона і пику Федецького цікавіше, до того ж, хто їм гарантує, що після повернення з лінії вогню в мирний світ хтось їм за це віддячить по-людськи ? Це не вони, як правило, пассіонарії і високоідейні люди, націонал-альтруїсти.

У гіперфутбольних пацанчиків, здебільшого, ідеї це чиста вербалочка: «Путін – ла-ла-ла» (ну можна вже щось образливе для ворогів  інакше придумати за  три роки ?), « Україна понад усе», «смерть ворогам» і інші куплети із давно незабутих пісень.

Нерідко на стадіонах можна було ще кілька років тому спостерігати серед ультрасів знамена політичних партій, наприклад  і найчастіше, «Свободи».  Тоді, як стверджували обізнані, люмпенськими настроями заправляв  вже нині колишній свободівець Юрій Михальчишин, між іншим, розумна і доволі порядна людина, філософ за освітою і напевно за життям, просто надто зациклена на ідеології особа.

Звісно,  не кожен фанат спортивної команди є фанатом комерційно-політичної партії, будь-якої, особливо зараз, та все-таки тенденції етнонаціоналізму серед радикальних прихильників футбольних команд дуже суголосно звучать з гаслами вищезгаданої політичної сили.

І якщо колишній спортивний журналіст пан Мірошниченко, нині активний позапарламентський свободівець,  говорить складнопідрядно, літературно про те, що темношкірий бути українцем в принципі не може, то футбольні фани нерідко напряму викрикують усім відомі расистські вислови на адресу інколи навіть своїх темненьких легіонерів з чорно-білим круглим.

Моя скромна персона не зацікавлена переконувати ще одного знаного свободівця, і набагато успішнішого за попередніх,  пана Марцинківа  в тому, що гей може бути патріотом (тема геїв зовсім не моя), оскільки патріотизм – це поняття, що лежить в площині поза сексуальністю людини, якщо у неї, звісно, не капає з дітородних органів при одній згадці «земля», тоді з цим  звертатися потрібно до сексопатологів, а не до журналістів. Набагато еротичніше звучить «земля під забудову», та це питання такого інтиму, який не вмістиш ні в два слова, ні в два речення, хіба що в дві секунди, як варіант, на п’яну голову – хвилини...

Я просто намагаюся, як вмію,  донести, що етнонаціоналізм – на футбольному майданчику чи на політичній арені – це тупик. Громадянський націоналізм – це та альтернатива зашкарублому, грубому націоналізмові, яка продиктована не лише самим часом, а й живим розумом, з яким не рахуватися це все одно, що погоджуватися на відокремлення частини Галичини не просто від решти України, а від іншої частини Галичини. Бо якщо ми пошкребемо добре серед гуцулів, то кого відкриємо, трохи русів, трохи тюрків і ще когось зі своєю специфічною говіркою ?

Ще більший тупик  тупе насильство, чи то застосовне до фанатів іншої команди, чи то до представників влади, включно з її виконавчою структурою – поліцією, чи керуючою – елітою. Банально, та вихід тільки в масових мирних протестах, та на виборах, де хоч якісь правові правила снують, існують.

Коли суспільство стане більш ситим і культурним, то й футбол з його рольовиками на полі і на трибунах зміниться на кращу сторону, тоді клуби не залежатимуть від грубих грошей димінських, суркісів, ахметових і їхніх дилетантських примх, що базуються на наших з вами недоотриманих і вкрадених грошах, а будуть функціонувати в ринковому середовищі не на меценатських, а на бізнес-засадах, як і телеканали, і за чіткими , прозорими правилами. А футбольні вболівальники це будуть не лише ті, хто щотижня ходить масово на футбол.

А зараз можна хіба що стримано радіти за успіхи нашого «Прикарпаття», побажати їм вийти нарешті у топ-лігу і стримано сумувати за ранішньою грою львівських «Карпат», найпаче часів Мирона Маркевича та й хоч би бодай україномовного хорвата Ігоря Йовичевича ( етнонаціоналістичні фани не протестували аніскільки  проти звільнення доволі непоганого коуча).

А також можна й треба нестримно радіти, що міський голова Івано-Франківська на зло лібералів і інших воріженьків не купив усіх футбольних вболівальників «Прикарпаття», бо це вам не завод, хоч потенційно стратегічна фабрика… От як би ще пан Марцинків і товариство модернізувало стадіон «Рух», поки він не згнив до кінця,  тоді їй-богу  - стану не просто вболівальником пана Марцинківа, а фанатом. І в морду дам за образливі вигукування на адресу мера, бігме дам… Модернізація вболівальників – то не мерська справа, не панська. Сємушкі, темно-сірий прикід, літра-дві за пазухою, гримаси, як у віктора фйодоровича нєвнастраєнії -  і путьом путьовкою в Європу. Сємкі «Свобода» ? Було б багато радих, аби в нашій агро-країні соняшник не лише вивозився транзитною сировиною, а й перероблявся в щось би їстівне, створюючи робочі місця.

P.S. Чергові місцеві вибори не така вже й далека справа в часі. Свого часу  група «Приват» не через лише свою провину прокололася на інвестиціях в стадіон «Рух», можливо, це зіграло ту додаткову негативну роль, через яку пан Шевченко не зумів перефутболити пана Марцинківа на полі «Мерство». Пану Марцинківу і всій франківській «Свободі» потрібно хутко рухатися, якщо, окрилене успіхами футбольного Прикарпаття,  електоральне Прикарпаття не отримає випуск енергії на покращеному стадіоні чи взагалі не отримає команду у вищій лізі через нинішній стан стадіону, як це вже не раз було в історії футболу, то це йому і їм  можуть пригадати відсутністю славної нашої галки в бюлетенях чи, не хотілося б,  фанатською дудкою в обличчя .

 


24.09.2017 Яв Назар 3407 1
11.08.2026

Прикарпатська державна сільськогосподарська дослідна станція Інституту сільського господарства Карпатського регіону НААН знову опинилася в центрі уваги.  Ще у серпні 2025 року Фіртка публікувала розслідування про можливі зловживання із державними землями та діяльність посадовців установ НААН. 

747
31.07.2026
Вікторія Матіїв

Віталій Олійник на позивний «Грач» служив у 68-й окремій єгерській бригаді. Після мобілізації чоловік пройшов навчання, вирушив на Донеччину, а вже під час першого бойового виходу загинув. Понад рік сім'я жила між надією та невідомістю, поки не отримала остаточне підтвердження його загибелі.

2943
26.07.2026
Катерина Гришко

На Івано-Франківщині одночасно зростає кількість зареєстрованих безробітних і посилюється дефіцит працівників. Бізнес шукає людей для виробництва, будівництва, транспорту, медицини та сфери обслуговування, однак закрити вакансії стає дедалі складніше.

1744
19.07.2026
Тетяна Ткаченко

Викладач Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Юрій Довган не мріяв стати героєм. Просто вважав, що не має права залишитися осторонь. Провів останні пари, попрощався зі студентами й пішов шукати шлях до війська. З п'ятої спроби його прийняли. Про службу в Силах оборони, труднощі після звільнення з армії, адаптацію та роботу зі студентами ветеран розповів журналістці Фіртки. 

2969
16.07.2026
Павло Мінка

Як під шумок відставки уряду Рада переписала статтю 301 Кримінального кодексу, прибравши заборону на "доросле кіно".

2143
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

2154

Слабкі тіла завжди статистично переважали, і наша доба не є в тому винятком.

458

Іноді можна зустріти думку, начебто багатство та добробут людини — це благословення Бога, а бідність і нужда — навпаки.

823

Десь на початку місяця у 1991-му на проспекті Шевченка я випадково зустрівся з Сашком Кривенком і він, після короткого – «чим займаєшся?» - запропонував мені написати невелику статтю.

923

Картинка, коли 16-річні дівчатка хором кричать «Сирок – геть!» — то це не лише щира емоція, але і, очевидно, технологія. А ще якась колективна нам ганьба.

2214
12.08.2026

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

5854
06.08.2026

Війна та постійний стрес істотно впливають на харчову поведінку українців.  

29574
02.08.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

11473 2
09.08.2026

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав восьмого серпня іменував трьох священнослужителів Коломийської єпархії митрофорними протоієреями.

1233
07.08.2026

У Ватикані повідомили про те, що Святіший Отець Лев XIV поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ про обрання отця Терентія Василя Цапчука, ієромонаха Чину святого Василія Великого, Єпископом-помічником Бучацької Єпархії УГКЦ.

1472
05.08.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

23703
02.08.2026

Цьогоріч проща на Крилоську гору була особливою, адже вірні та духовенство відзначають 20-ліття відновлення акту коронації чудотворної ікони. Як і останні кілька років, основний намір паломництва — безперервна молитва про мир та перемогу України у війні.  

1938
11.08.2026

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

43832 1
11.08.2026

Сербський аналітик Орхан Драгаш у своїй статті на Хвилі стверджує, що прийом Зеленського в Сербії за кілька місяців до дострокових виборів коштував прем’єр-міністру Вучичу підтримки всередині країни. Прем’єр Сербії усвідомлював це, але все ж пішов на таку зустріч. Чому?

441
29.07.2026

Зеленський змінює настрій у Вашингтоні, — стверджує видання Politico. Такі висновки видання робить за результатами перебування в США президента України, де він зустрівся з Дональдом Трампом в Білому Домі, відвідав похорони сенатора Ліндсі Грема (автора закону про «пекельні санкції» США щодо Росії) та виступив перед сенаторам обох партій — республіканцями та демократами.

1176
23.07.2026

Росія щораз більше стикається з наслідками повномасштабного вторгнення в Україну. Про це пише The New York Times в статті-аналізі книги доктора Анни Нотте «Ми переживемо їх: Глобальна кампанія Путіна з метою перемогти Захід».

1481
14.07.2026

Із дев'яти народних депутатів, обраних від Івано-Франківщини, п'ятеро підтримали документ, одна депутатка утрималася, ще четверо не підтримали його різними способами.

2470