У липні прикарпатський медіа-простір сколихнула було новина про те, в яких важких умовах живе родина бійця АТО Григорія Гошовського з Угринова на Тисмениччині, котрий, призваний до лав ЗСУ під час четвертої хвилі мобілізації 29 січня, воює на сході України.
Тоді на кільканадцяти інтернет-ресурсах красувалися десятки публікацій з приголомшливими ілюстраціями: різні варіації однієї й тієї самої історії, як у геть аварійній сільській хатині — дерев’яній напіврозваленій халупі без жодних побутових зручностей, зокрема без газу й водопостачання з сяким-таким пічним опаленням — живе-виживає молода жінка Аня з півторарічною дочкою Веронікою.
Не обійшлося й без докорів на адресу органу місцевого самоврядування. Власне, вже самі тексти, відеоряди й фоторепортажі, навіть без прямих інкримінацій, мовби свідчили про бездіяльність влади в селі. Проте, як пише газета "Галичина", за ближчого ознайомлення з цією ситуацією вона видалася не такою вже й однозначною. Тим паче, що та злиденна обстановка після гострої реакції на неї у ЗМІ й досі не змінилась у кращий бік, як годилось би.
Піар на злиднях?
— Ще у травні ми звернулися до голів Тисменицьких РДА — Івана Семанюка та райради — Володимира Семеніва й окремо до керівників ОДА Олега Гончарука й обласної ради Василя Скрипничука з проханням надати допомогу в купівлі житла для Г. Гошовського, — розповідає сільський голова с. Угринова Тисменицького району Мирослав ВІВЧАРЕНКО. — Такого листа від імені церковної громади, депутатського корпусу сільради підписали, крім мене, також парох села о. Михайло Залеський та депутати Тисменицької районної ради Світлана Євгейчук і Ніна Яцуляк. А в червні ми отримали з районної ради відповідь, що депутатська комісія вирішила передбачити кошти на придбання тієї оселі під час перегляду районного бюджету за перше півріччя. Йшлося й про те, що з району також подадуть запит до ОДА й обласної ради щодо надання допомоги родині Григорія й з обласного бюджету.
У розмовах же зі мною на цю тему в районній та обласній радах навіть було озвучено конкретні цифри бюджетного сприяння: 70 тисяч гривень — з боку району та 200 тис. — від області. Своєю чергою, ми теж ухвалили на сесії сільської ради рішення про виділення 50 тис. грн. І ці кошти лежать на відповідному рахунку, готові, так би мовити, до руху в належному напрямі. Та, на жаль, це наразі вся сума, що є реально, оскільки надання на ту справу обіцяних 270 тис. — досі під питанням.
Що ж сталося в липні? Наприкінці червня до села нагрянув один із керівників громадської організації, що опікується проблемами учасників АТО, з журналістським десантом і накинувся на нас зі звинуваченнями в тому, ніби ми не відаємо, в якій скруті проживає родина Г. Гошовського. Найпарадоксальніше, що він при тому вимахував тим самим листом, який ми у травні надіслали до району й області.
Коли ж йому вказали на це, то він трохи «збавив оберти». Але журналісти своє діло зробили.
Безумовно, численні публікації мали чималий суспільний резонанс. Та в підсумку, на жаль, практичної користі з того немає. Звісно, гірко від закидів на адресу сільського керівництва, та я втішився, коли на власні очі побачив, як той громадський лідер заявив з екранів ТБ, що сам персонально чи то купить квартиру для Григорія, чи спорудить для нього індивідуальне житло. Зрадів, що буде кому підставити плече сільраді, щоби вона не опинилася наодинці з тією проблемою. А ще коли під час того галасу мені зателефонував один відомий в регіоні підприємець і запевнив, що готовий посприяти фінансово саме в будівництві домівки для бійця, то я негайно зініціював нове рішення сесії сільради — про виділення земельного наділу — трохи більше восьми соток — під забудову для сім’ї Г. Гошовського. Ми навіть посприяли Григорієві, котрий днями побував у кількаденній відпустці, взятися за оформлення відповідної документації на ту ділянку, яку для нього виготовлять безплатно. Ми готові були переадресувати ті 50 тис. грн. на це будівництво, якщо з купівлею житла нічого не виходило. І це був би найпростіший і найефективніший спосіб залагодити справу. Проте запевнення з боку бізнесмена, як і заява керівника згадуваної ГО про сприяння у зведенні житла для учасника АТО, були фікціями — обидва більше не бажають спілкуватися зі мною на цю тему. Враження таке, наче з боку останнього то був звичайнісінький піар.
Паперова коломийка
Тим часом на теренах краю розгорталося масштабне листування, запущене названим вище зверненням представників сільської громади Угринова до вищих органів влади. Тобто ніби щось робилося. Скажімо, в Тисменицьких РДА й райраді дотримали слова й надіслали до ОДА й облради листи з приводу надання допомоги Г. Гошовському з обласного бюджету, підтримавши цим аналогічні прохання з села, й офіційно довели про зроблене до відома органу місцевого самоврядування в Угринові.
З обласної ради листи з району й сільради відразу переадресовували до ОДА й теж інформували про це письмово своїх адресантів. Своєю чергою, в ОДА організували через департамент соціальної політики роз’яснювальну кампанію, під час якої виконкомові Угринівської сільради та чільникам Тисменицького району скрупульозно розтлумачили «Порядок використання коштів обласного бюджету для поліпшення житлових умов окремих категорій громадян». Маємо в тій паперовій веремії-коломийці навіть два листи голови ОДА — від 20 серпня та 25 вересня на ім’я голови обласної ради, в яких О. Гончарук сухою канцелярсько-протокольною мовою розповідає В. Скрипничукові про те, як згідно з наведеним вище «Порядком» потрібно вирішувати питання купівлі житла для бійця АТО.
Завершилося ж це письмове спілкування аж 3 листопада класичним для бюрократичної машини способом, тобто нічим. З Тисмениці надіслали до Угринівської сільради отримані від обласної ради копії відповідей ОДА та й по всьому. В підсумку в сільраді нагромадилася купа поштової кореспонденції, вартість котрої сукупно з вартістю використаного на те паперу, либонь, могла б покрити якусь частину суми, необхідної на купівлю житла.
Власне, що справа з придбанням квартири для бійця АТО опинилась у глухому куті, стало зрозуміло ще на початку липня, коли чільникам району й виконкомові сільради наголосили згори, що «використання коштів обласного бюджету для поліпшення житлових умов окремих категорій громадян» можливе тільки якщо хтось із членів родини, котра потрапляє під таку категорію, перебуває на квартирному обліку. В цьому разі, повідомляв циркуляр з області, потрібно надати «пакет необхідних документів» до ОДА й тоді, мовляв, «питання виділення коштів може бути розглянуто на черговому засіданні комісії з питань визначення осіб з числа окремих категорій громадян, яким надаватиметься житло».
Як з’ясувалося, ні Григорій, ні його Аня в такій черзі не перебувають. До того ж чоловік прописаний в Угринові, тобто в сільській місцевості, де зроду-віку не існувало такого поняття, як квартирний облік. Хіба що виписуватися й приписуватися десь у місті. Але Гошовський повсякчас на фронті, тоді як ця процедура, так і постановка на квартирну чергу та формування потрібних паперів на розгляд «комісії з питань визначення осібѕ» потребують і часу, і його особистої присутності. Не могла й не може зайнятися цим його дружина як через певні життєві обставини, так і за станом здоров’я, хоч і прописана в Іано-Франківську. Отож ніхто з них так і не надав до ОДА «пакет необхідних документів», на що у вересні й поскаржився голова ОДА у своєму листі на ім’я керівника обласної ради. Врешті дійшло до того, що в жовтні на одному із засідань координаційного комітету допомоги воїнам АТО М. Вівчаренку порекомендували взяти Григорія на квартирний облік у сільраді, де, повторимо, такої черги не існує у природі. Коло замкнулося, й Аня з Веронікою зосталися мешкати на старому місці.
Правда, з департаменту соціальної політики ОДА також рекомендували керівництву Тисмениччини підшукати для сім’ї бійця тимчасове житло, поки вирішується питання про надання постійного, використати для поліпшення умов її проживання депутатський фонд. Однак...
Шлях із безвиході
Та все ж сільський голова не здається. «В селі проживають родини 24 учасників АТО, — каже він. — Відколи на сході держави триває війна, сільрада надала їм фінансової допомоги на 60 тис. грн. Але й далі щомісяця виділяємо по 500 грн. родинам тих чотирьох воїнів, котрі ще перебувають на передовій, у тому числі й Григорія. А крім Гошовських, ще кілька сімей так само потребують поліпшення житлових умов. Їхні представники вже порушили це питання перед сільвиконкомом. і ми обов’язково їм допоможемо, чим зможемо. Та спершу мусимо залагодити проблему забезпечення житлом родини Григорія».
З цією метою М. Вівчаренко зініціював 3 грудня зустріч сільського активу з участю працівників преси й телебачення у сільраді з головою правління Спілки добровольців АТО Василем Андріївим. Сторони обговорили у присутності Г. Гошовського, котрий добував останній день короткої відпустки, різні варіанти розв’язання того «гордієвого вузла». Зійшлися на тому, що зміною місця приписки Григорія та постановкою його на квартирний облік займуться тоді, коли він повернеться додому з фронту під час чергової ротації в лютому—березні наступного року. А доти, за пропозицією В. Андріїва, представники села та району мають побувати на першому ж засіданні нового складу бюджетної комісії обласної ради й довести депутатам доконечну потребу передбачити в обласному бюджеті 2016 року надання вже в першому кварталі 200 тис. грн. на забезпечення родини учасника АТО належним помешканням. Аналогічну ж роботу слід провести і в Тисменицькій районній раді...
За іронією долі, 4 грудня, коли Г. Гошовський вирушив до зони АТО, Президент Петро Порошенко саме вручав у Василькові на Київщині ордери на квартири військовослужбовцям. і на урочистій церемонії з цього приводу заявив, що забезпечення захисників Вітчизни належним житлом має бути безумовним обов’язком держави. Він підкреслив, що цього року попри складну економічну, політичну й ситуацію в суспільстві було знайдено ресурси для закупівлі чи будівництва 1,3 тисячі осель для військових та на відшкодування витрат ще понад двом сотням родин, які самостійно придбали житло.
Водночас глава держави наголосив, що на тлі цілої армії із 40 тисяч військових та пенсіонерів ЗСУ, які на сьогодні перебувають на квартирному обліку, темпи забезпечення воїнів житлом надзвичайно низькі, тож закликав прискорити їх. «Нині ми реформуємо систему забезпечення житлом військових, щоби пришвидшити процедуру отримання ними помешкань. Необхідно оперативно шукати шляхи розв’язання житлової проблеми, щоб вона не розтягувалася на десятиліття», — заявив Порошенко.
У цих словах, звісно, жевріє надія для Гошовських та інших таких родин. Та коли вона здійсниться? Якби в нас була така держава, як треба, за яку боролися покоління українців, то за тих добрих півтора року, протягом яких триває так зване АТО, те все, про що нині лише говорить гарант, було б уже зроблено. Зокрема давно мав би постати спеціальний фонд закупівлі осель для фронтовиків, які потребують поліпшення умов проживання, що акумулював би фінанси не лише обласних, районних та сільських бюджетів, а й з державної скарбниці, кошти, зібрані волонтерами, пожертви небайдужих людей.
Ідея такої структури, яка також формувала б державний реєстр таких людей і координувала б роботу в регіонах у цьому напрямі, вже не просто визріла, а й перестигла. Якби її зреалізували, тоді проблема забезпечення житлом фронтовиків, які того потребують, не падала б на голови й плечі регіональних органів влади, а в підсумку нерідко — на найнижчі за рангом органи місцевого самоврядування, як це є тепер в Угринові. і родини бійців АТО, які ризикують життям і здоров’ям для захисту країни, забезпечували б помешканнями в окремому порядку, а не на загальних підставах — як «першочерговиків» та «позачерговиків» сумнозвісного квартирного обліку ще радянського зразка, який давно став анахронізмом. А тим паче історія з житлом для сім’ї фронтовика з Угринова виглядає непринадно для галицького П’ємонту на тлі недавніх прецедентів-скандалів, коли керівники деяких органів влади без зволікання й сумнівів, одним розчерком пера виділяли значні бюджетні кошти на поліпшення умов проживання своїх високопоставлених чиновників.
