Впродовж останніх трьох днів Кремль почав активно розігрувати проти Києва нову міжнародно-політичну карту. Нею стала ОБСЄ, якій в російській стратегії вже не вперше в сучасній історії була відведена роль „корисного ідіота”
Парламентська асамблея ОБСЄ створила (зазначимо - за пропозицією Росії) міжнародну контактну групу по виходу з політичної та конституційної кризи в Україні. Лавров широким жестом повідомив, що українські прикордонники та представники ОБСЄ можуть бути розміщені на російських пунктах пропуску для контролю за українськими пунктами «Ізварине», «Довжанський» і «Червонопартизанськ», які захопили сепаратисти. Ідею спостереження за україно-російським кордоном силами ОБСЄ підтримала канцлер Німеччини Ангела Меркель.
У пересічного спостерігача могло скластися враження, що над Донбасом невдовзі журавлиними ключами полетять білі килими-літаки з характерним синеньким логотипчиком – і скрізь, де вони пролетять, з рук терористів зникне зброя, розвалені будівлі чудесно відновляться, блок-пости розтануть з ранковим туманом, а злякані мешканці цього нещасливого регіону повернуться до повсякденних справ.
Цій ідилічній картині заважає як мінімум кілька простих і очевидних моментів.
По-перше, ОБСЄ і не збирається здійснювати якісь реальні і серйозні місії на Донбасі. Маючи мандат на розміщення 500 спостерігачів в Україні, організація тримає тільки 250 – у зв’язку зі „складними умовами”. При тому місія у Луганській та Донецькій областях після недавніх подій була "переформатована". За словами представників організації, „переформатування” полягало головно в скороченні кількості спостерігачів. І збільшувати їхню кількість до заспокоєння ситуації організація і не збирається. А оскільки „заспокоювати” ситуацію проросійські бойовики, не зважаючи на припинення вогню, не збирались – то й ОБСЄ може спокійно скорочувати кількість спостерігачів і надалі.
Виходить таке собі нехитре зачароване коло – без спостерігачів ОБСЄ терористи робитимуть те що і робили – а без „гуманізації” терористів спостерігачі ОБСЄ в регіон не приїдуть.
Чудесний лібералізм і миролюбство російського МЗСу, який повідомив про готовність Росії терпіти на своїх прикордонних пунктах чоботи „озброєних прихвоснів київської хунти, теж має просте пояснення. „Зрозуміло, і я хочу на цьому наголосити, що запрошення і українських прикордонників, і представників ОБСЄ діє на період збереження режиму припинення вогню”, - наголосив глава відомства Сергій Лавров.
Риторика Лаврова, якщо перекласти її з дипломатичної мови на загальнолюдську, означає наступне: „Поки українська сторона дає можливість нашим бойовикам спокійно перегруповуватись, окопуватись, і по мірі сил вбивати українських силовиків, ми згодні терпіти незручності і доставляти припаси бойовикам польовими дорогами – а на пунктах пропуску на трасі посадити представників ОБСЄ і навіть українських прикордонників. Якщо ж підступні українці знов почнуть відстрілюватись від наших бойовиків – ми будемо везти поповнення людьми, боєприпасами і технікою просто по трасі, не відволікаючись на маскувальні маневри”.
Власне, так і відбулося. Сьогодні зранку, після рішення президента про продовження АТО, дві колони російської бронетехніки нагло прорвалися через кордон. Одна з них, за даними наших джерел попрямувала у напрямку до Слов'янська, інша була помічена в Луганську.
Таким чином, зі всіх чудесних ініціатив по застосуванню можливостей ОБСЄ для розв’язання конфлікту на Донбасі, залишається тільки міжнародна контактна група. Запропонував створити цю групу, нагадаємо, спікер Держдуми Росії Сергій Наришкін, і анонсував голова комітету у справах СНД (того ж органу) Леонід Слуцький. Голова комітету з міжнародних справ Олексій Пушков (того самого органу) додав, що російська делегація пропонує включити до складу групи до десяти чоловік, що представляють „основні країни”, які зацікавлені і проявляють найбільшу активність у вирішенні цієї кризи. Залишивши на совісті авторів заяв „основні” і „другорядні” країни, можна задатись логічним питанням – навіщо потрібна іще одна структура, де говоритимуть про українську кризу? Яка, на відміну від зустрічей президентів чи глав МЗС, ПАРЄ, чи, врешті-решт, Радбезу ООН не наділена жодними реальними повноваженнями? Відповідь, здається, очевидна. З ПАРЄ Росію банально вигнали. З Радбезу вигнати, звісно, не вдасться – але там на всякого Чуркіна є своя Саманта Пауер. А от ОБСЄ – традиційно куди як зручніша площадка для ретрансляції російської геополітичної позиції. Досить нагадати лишень, що спецпосланець ОБСЄ з врегулювання військового конфлікту на Донбасі Хайді Тальявіні отримала свого часу просто таки міжнародну популярність, коли довела, що грузино-російський конфлікт 2008 року – справа рук виключно кривавого режиму Саакашвілі. До речі, про руки – під час останнього сеансу перемовин з донецькими терористами та сама Тальявіні гаряче стискала долоні представників ДНР з ЛНРом. Таким жестом погребував навіть наш незабутній Леонід Данилович.
Складається враження, що в принципі серйозна міжнародна організація на даний момент грає роль „корисного ідіота” при московському дворі. ОБСЄ продовжить ретранслювати месиджі про „неправомірне застосування сили”, „необхідність сто шістнадцятого раунду переговорів і введення сорок четвертого перемир’я” та інші чудесні і правильні речі, реалізувати які неможливо виключно з однієї причини – перед тим, як будувати мир в регіоні, необхідно вигнати чи знищити людей, які отримали чітке завдання вести там війну. Чи вважають ведення війни на чужій території своїм життєвим покликанням.
І все, що може порадити український уряд поважній міжнародній організації – це посміливішати і все таки направити ще кілька місій на Донбас. Щоб перевірити, чи не порушують українські головорізи права рядових донецьких терористів. А якщо невдячні терористи знову захоплять спостерігачів – то перестати нарешті робити вигляд, що хтось і справді може організувати адекватний переговорний процес з купками розрізнених психопатів, якими наповнили Донбас наші дорогі північно-східні сусіди.
