Кілька днів тому розпочалася чергова фаза стратегічної спецоперації Росії з повернення України у її, Росії, геополітичне поле впливів.
Після обрання Владіміра Путіна на черговий президентський термін перед ним постало завдання збереження своєї влади і статків на невизначений час. Обман з підставною особою – Дмітрієм Мєдвєдєвим – вдруге не пройде. Тай Путін втомився від таких принизливих фокусів. Чисто психологічно він вже ввійшов у період, коли не просто зносить голову від того, що ти півтора десятиліття правиш хоч урізаною, проте імперією, коли ти точно відчуваєш себе "імператором". І це не зовсім метафора. Тим більше, що довкола не надто кмітливі партнери – прізвищ його міжнародних опонентів не перечислюватиму – ви всі їх знаєте. Вони – величини змінні (у зв'язку з виборами та скандалами), а Путін величина незмінна. Константа, так би мовити. Особливо в очах оточення та "народу". Я веду мову про його внутрішнє переконання, а не про реальний стан справ.
Та повернімося до надзавдання залишитися правителем Росії назавжди. Це завдання має два аспекти:
Метафоричний аспект консервації режиму Путіна в Росії:
Матеріально Путін має все, про що може мріяти людина. Величезні статки. Нічим практично не обмежену владу в Росії та "околицях". Прижиттєве поклоніння. Хоча і ненависть, яка гарно відтіняє це поклоніння. Метафорично Путін хоче залишитися "Великим" в історії Росії. Навіть, якщо ця "Велич" буде здобута жахливими злодіяннями. І навіть – тим більше, якщо ця "Велич" буде здобута жахливими злодіяннями. Всі дрібні люди мріють про "Велич". А вона для них не доступна на шляху добра, любові чи прощення, як для Матері Терези. Для них, на жаль, об'єктивно залишається лише шлях злодіяння, а не дрібного "западла" – це шлях нікчем. І Путін, людина КГБістської Піраміди, цього вже наївся. Тепер, чисто відрухово, він тяжіє до Страшного. Цим шляхом пройшло багато дрібних людей, яких доля винесла на здиблену хвилю історії. Всі ці нерони, калігули, гітлери, сталіни – несть числа цим марнославцям. Тому Путін прагне Чину, Діяння. А таким Діянням, яке залишить його у віках, для нього – але не лише для нього, дійсно є виправлення "великої геополітичної катастрофи" – розвалу СССР. Він хоче залишити після себе Імперію.
Прикладний аспект консервації режиму Путіна в Росії:
Разом з тим, створення Імперії передбачає і довічне правління Імператора. Це прикладний аспект його двоєдиного завдання. Тому, обравши себе вчетверте (разом з терміном своєї маріонетки Мєдвєдєва), Путін мусить йти va banque – грати на повну ставку. Тому він і відкинув всі псевдодемократичні маски. Він втомився дурити всяких там обам-ів та меркел-ів. Очевидно, що у майбутньому ми ще зможемо побачити не один креатив владім-владімірча. Напевно він не буде оголошувати себе Імператором Центрально-Африканської Республіки/Імперії, як Бокаса, чи Імператором, як Наполеон, але щось у цьому стилі буде. Якщо не винесуть, як Януковича, звісно, – але це тема іншого опусу. Тут будуть задіяні і величезні статки, і ресурси КГБістської Піраміди, і лякливий паразитизм "народу"...
Яким може бути це Велике і Жахливе Діяння? Приборкання Чечні? Вже було. І дрібнувато. Розшматування Грузії? Теж дрібничка. Насадження намісників по околицях Метрополії? Було. Всім остогидло. Неефективне.
Великим і Жахливим Діянням є прямий виклик Великим геополітичним гравцям. Яким? Та все тій же Америці, тому самому Європейському Союзу, тому самому Китаю. Більше, здається, нікому. Майже. Але не вербальний виклик, як це було зроблено на Мюнхенській конференції з питань політики безпеки 10 лютого 2007 року. А виклик реальний. Перші проби дійсно були зроблені – в Чечні, Південній Осетії. Прийшов час відкинути забрало. І це час України.
Час України настав, коли відбулися дві події. Власне четверте обрання Путіна. І друге обрання Барака Обами. Четверте обрання Путіна відкинуло всякі умовності. Друге обрання Обами відкрило Путіну шлях до України.
Не хочеться вкотре повторювати вже всіма збиту фразу Бжезінського, що з Україною Росія буде Імперією, без неї – звичайною країною. Проте щось у тому є. І не тому, що Україна якась особлива. Вона для Росії лише ресурс. Ресурс у різних сенсах – демографічному, логістичному, ледь не телеологічному. Про це теж писалося багато.
Отож, відкинувши забрало, Путін не міг не взятися за Україну. З Білоруссю справа в принципі вирішена.
Але справа не лише у манії величі. Реальна Російська Федерація, для того, щоб трансформуватися в новітню Російську Імперію, повинна розбудувати економічні підстави.
Росія Путіна тримається на експорті сировини – нафти, газу, алюмінію і т.д. Експорт нафти, газу став інструментом політичного тиску. Росія Путіна провела декілька успішних енергетичних війн зі своєю периферією та Європейським Союзом. На сьогодні ні для кого не секрет, що доля Росії залежить виключно від ціни на енергоносії і на об'єми експорту енергоносіїв.
В результаті цього Європейський Союз розпочав спішну політику диверсифікації поставок енергоносіїв та зменшення їх експорту з Росії.
Це співпало зі "сланцевою революцією" у США, а потім і в Європі. Хвиля цієї революції докотилася до України. Тому навіть Україна отримала можливість диверсифікації поставок газу – а отже шанс дистанціюватися від "проекту Російська Федерація". Що пішло зовсім в розріз з планами Путіна.
В результаті цих обставин виникла загроза зменшення валютних надходжень у Росію. І тим більше загроза забезпечення подальшої пролонгації безальтернативного правління Путіна в Росії.
Тому постало питання розширення експортних можливостей для російського газу та нафти, російського збіжжя. А також блокування видобутку альтернативних енергоносіїв.
Путін зробив декілька спроб створити кілька дуже різних монополій світового масштабу.
Першою спробою була пропозиція створення газового ОПЕК на Форумі країн експортерів газу (Gas Exporting Countries Forum (GECF)). Реакція опонентів була блискавичною. Палата представників конгресу США звернулася до держсекретаря Кондолізи Райс з листом з приводу створення газової ОПЕК. У ньому заступник голови комітету з іноземних справ палати Ілеана Роз-Летінен вимагає проінформувати уряд Росії про те, що "створення газового картелю буде розглядатися як навмисна загроза США, а сама "газова ОПЕК" – є не чим іншим, як глобальною організацією з вимагання та рекету".
Другою, скромнішою спробою стала спроба захопити монополію на ринку зерна. Благо, що цьому сприяла світова криза продуктів харчування. А земель, придатних до обробітку, на Землі стає все менше. Причому, левова частка цих земель знаходиться в Росії, Казахстані та Україні. Карта, що називається, сама йшла в руку. Росія, Україна та Казахстан мають намір координувати свої дії на світовому ринку зерна, повідомив президент Росії Владімір Путін, відкриваючи засідання російсько-української міждержавної комісії 12 жовтня 2012 року. Ця ініціатива теж була не надто дружньо сприйнята головними світовими експортерами зерна. Перш за все – США.
З останньою темою тісно пов'язана і тема українських чорноземів. Останнього, ще формально не приватизованого значного ресурсу України. Битва за землю ще попереду. Не між людьми і латифундистами – а між Великими Світовими Гравцями.
Але при чому тут сьогоднішня інтервенція Путіна в Україну, запитаєте ви? Деякі аспекти ви вже відчули. Однак не всі. Для цього потрібно уважніше придивитися до угод і проектів, які були трохи "засвічені" останнім часом. Як з Росією (у грудні 2013), так і з Китаєм (на диво той самий грудень 2013).
Що потрібно для диверсифікації поставок газу і нафти?
Перше: Платоспроможні великі споживачі.
Друге: Засоби постачання газу і нафти.
А це:
• Транспортні магістралі;
• Сховища;
• Транспортні засоби – LPG танкери для скрапленого газу;
• LNG термінали.
Отже, вкотре виникає тема української газотранспортної системи, українських газових сховищ (Львівська область), Північного (Nord Stream – Північно-Європейський газопровід, ПЄГ) і Південного потоку (South Stream). Це банальності. І цих проектів в умовах європейської диверсифікації для утримання Росії "на плаву" недостатньо.
Росії потрібен Новий Покупець скрапленого газу – бо до покупця, скажімо у Аргентині, газопровід не дотягнеш. Хто на перспективу може бути цим Великим Покупцем? Той, у кого в перспективі буде найбільше споживання цього газу і хто має відповідні ресурси, щоб його закупити. А це перш за все Китай. Хоча не тільки. Тому Росія і тягнула газопровід через весь Сибір до Сіндзяну. Однак це не головний економічний район Китаю. Головні потужності Китаю знаходяться на тихоокеанському узбережжі і прилеглих територіях. Як доставити газ туди? З допомогою LPG танкерів. З яких портів? З глибоководних – посадка LPG танкера не менше 25 метрів. Де знаходяться бухти, в яких можуть бути побудовані LNG термінали, в які заходитимуть LPG танкери? Ви здогадалися – в Криму. А де можна дешево і швидко побудувати LPG танкери? Ви знову здогадалися – у Миколаєві. Ну а вже на запитання, а через які порти можна вивозити українське, російське та казахське зерно на світовий ринок? Ви дуже здогадливі – через порти Півдня України.
Однак для реалізації цих імперських задумів потрібен контроль над територією. До якогось часу були ілюзії щодо Януковича. Однак він виявився людиною недалекоглядною і просто недалекою. Ба більше – жадібною і тому інколи навіть норовливою – по дурості, звісно. Гадаю, що рішення про "евакуацію" Януковича в тих чи інших формах, Путін прийняв давно. Просто чекав на слушний момент. Гадаю, що цей момент наступив влітку 2013 року. Принаймні тоді було дано команду "старт".
Ця "евакуація" мала відбутися паралельно з втягненням України у імперський проект Путіна.
Це тільки два аспекти Плану Великого і Жахливого. А є ще неліквідні українські військові підприємства, просто жадність, просто мстивість і т.д. Ми це лише означуємо і упускаємо. І переходимо до реального плину історії.
Наприкінці осені розпочалася всім нам відома історія. Кокетерія з асоційованим членством України у ЄС. Студентські протести, розгони Майдану, викрадення активістів, перші вбивства, масове вбивство, втеча горе-президента. Про ці цикли можете детальніше прочитати в моєму матеріалі "Гадаєте вулиця вже виконала своє завдання? Можна зливати?", де я прямим текстом волав про подальшу надпотужну ескалацію подій на початку березня. Більш ніж переконаний, що тим, що "підкеровувало" процесом наростання ескалації була не лише глупота екс-президента, але й "доброзичливці" з північного сходу.
Путіну, як і каже Андрєй Ілларіонов, в Україні був потрібен повний хаос, тотальна катастрофа, маса трупів. І тоді Він, в білих рукавичках, забирає собі, якщо не всю Україну, що не надто зручно, то принаймні найбільш необхідне – Південь. Що він і пробує робити сьогодні.
На разі, здається, вдається вирішити завдання лише частково. Хаосу не виходить. Люди інстинктивно розуміють, що хаос для них становить загрозу, а тому, відкинувши дрібні суперечки щодо мови і т.д. розпачливо пробують зберегти Status quo. Навіть задіяння всяких там Орлиць не спрацьовує – принаймні частково. Вони називають його, цей Status quo, – спокоєм. Ті, хто нічого не розуміє, бігають з російськими триколорами. Це я про чесних російських патріотів, а не про спецгрупи російських ФСБешних провокаторів, які "заводять" натовпи.
У Путіна, напевне, не все йде за планом. Хоч мало бути так красіво.
Президент-втікач ні на що не годиться – мав би стати новим Врангелем у Криму і розпочати контрнаступ звідти. При цьому Україні остаточно б закрутили гайки. Однак, як казав наш золотоуст Іван Степанович Плющ "шо його впихать, як воно не впи..." і далі за текстом...
Опритомніли українські олігархи, коли побачили, що Путін воюючи в Україні, запросто спалить все ними тяжко напрацьоване – всі їхні фабрики-заводи. Тай чого будуть варті ті заводи, що стоять на лінії фронту? От і кинулись допомагати новій владі. Всі мобілізувалися в губернатори. Не шуточки ж...
Народ в Україні виявився якийсь "неруский". Впирається не дивлячись ні на національність, ні на мову. Це я поки що не про Крим. Крим – це особливий казус.
На диво збеленилися оспалі Великі Світові Гравці. США, Канада, Велика Британія відкликали своїх послів з Москви! Абсолютно нечувано! Востаннє вони так узгоджено діяли у 1939 році, коли нарешті їм луснув терпець і вони оголосили війну Гітлеру!
А Великому і Жахливому Путіну вже не з лиця відступати. Прийдеться вдавати, що це дійсно був "захист" російського та російськомовного населення в Україні та Криму. Прийдеться щось плести про загрозу Чорноморському флоту РФ. Тобто говорити про справи дрібні і неістотні. Народ повірить. Особливо в Росії. Свій Народ. Руский.
При цьому, звичайно, буде великий торг. Виведення військ, напіввиведення військ, на чверть виведення військ. Крим отримає ще якісь преференції. Севастополь ще більше погрузне у російських лабетах. Все це теж неістотне. Принаймні не аж так. Хоча "конечно – слава русских моряков" і далі за текстом... Або не виведення – Путін відкусить Крим. Залежно від драйву.
Головне інше. В цій ситуації потрібно буде "обрати" президентом України людину, яка допоможе вирішити попередні економічні НАДпроблеми. І разом з тим дати владім-владімірчу зберегти лице.
Але це вже інша історія. Про неї згодом.
Все попередньо написане вже довго обговорювалося в експертних середовищах і є секретом Полішинеля. Автор просто популярно виклав це для широкої публіки.
2 березня 2014
