Питання, здавалось би, риторочне. Якщо представники нетрадиційних сексуальних орієнтацій були і є серед гідних представників великих народів, то чому їх не мало б бути серед правдивих галичан? Проблема лиш в тому, що розуміємо під словом «правдивий» і хто відповідає на поставлене запитання.
Навіть скупі на цю тему історичні дані засвідчують, що геї та лесбіянки були серед найрізноманітніших весрств наших попередників – шляхти і козацтва, будівничих української держави і «будителів» національної свідомості, вояків УСС і діячів ОУН, солдатів Червоної армії і партійців КПЗУ, духовенства і дисидентства, видатних письменників і артистів, науковців і спортсменів тощо.
Тай серед наших сучасників – політиків і дипломатів, журналістів і митців, громадських активістів і держслужбовців – є чимало «емансипованих мужчин» та «визволених жінок».
Багато з цих людей є гідними і впливовими представниками центральної чи регіональної влади, бізнесу, світу науки і культури. А також – добрими фахівцями і патріотами, хорошими сусідами і членами колективу, старанними платниками податків та законослухняними громадянами. Невже сексуальна орієнтація може перекреслити всі описані вище позитивні моменти і сильні сторони наших співгромадян?
Чому специфічна сексуальність мала б робити їх громадянами другого сорту, людьми-невидимками, що змушені приховувати свою справжню натуру за масками вдаваної маскулінності чи демонстративної жіночості, щоб захиститися від агресивного несприйняття, презирства і нападок з боку так званих представників традиційного суспільства? Чи окрім ксенофобських упереджень і печерного клерикалізму це суспільство має якісь аргументи, щоб усувати на марґінеси публічного життя тему сексуальної відмінності? Хіба гомосексуали становлять нині загрозу для галицької ідентичності чи української державності?
То звідки тоді беруться ці квазі-релігійні походи по центру Львова проти «бісів гомосексуалізму»? Чим вмотивовані заяви місцевих депутатів (читай – народних обранців) типу: «Я негативно ставлюся до секс-меншин. Це явище протиприродне, протисуспільне та аморальне. Таких осіб потрібно ізолювати від нормальних людей»? На чому базується ініціатива «Руху чистих сердець», що збирає підписи проти легалізації Мінюстом громадської організації ЛГБТ (лесбіянок, геїв, бісексуалів та трансгендерних осіб)?
Тим більше, що популяризований прихильниками націонал-патріотичної ідеї образ правдивого галичанина чи правдивої галичанки не відповідає дійсності. У випадку мужчин цей образ нагадує мішанку рис пристарілого мексиканського мачо з «настоящим руським мужиком», ще й «рогоносцем» на додаток. У випадку жінок – це суміш ознак провінційної покірної матрони та женщини, що «коня на ходу остановіт, в горящую ізбу войдьот». Чи ми такими є насправді?
Зрештою, що з точки зору суспільного інтересу є важливішим – громадянська позиція чи сексуальна орієнтація? Не кажучи вже про поняття вищої справедливості.
Коли в часах «перестройки» ми йшли тісними рядами на антикомуністичні мітинги; коли ставили намети на акції «Україна без Кучми»; коли мерзли на Майдані – хіба тоді ми питали побратима, з ким і як він займається сексом. Та й нині, коли йдемо до лікаря, бізнесмена, юриста чи іншого фахівця, нас передусім цікавить їхня порядність, чесність і компетентність, а не їхні сексуальні вподобання.
Якщо люди, що вважають себе правдивими галичанами, хочуть об`єднатися в єдину спільноту, щоб разом вивести нашу любу батьківщину Галичину на гідний рівень цивілізаційного розвитку, добробуту і свободи, то вони не повинні відштовхувати інших галичан тільки через їхню сексуальну орієнтацію.
А ми їх відштовхуємо образливими окресленнями, зневажливим анекдотами, ментальною марґіналізацією, демонізацією образу людини, що з тих чи інших причин віддають перевагу нетрадиційним сексуальним стосункам. Хоч багато геїв і лесбіянок є людьми значно більш вразливими на красу, культурнішими і інтелектуально вищими від їхніх традиційних переслідувачів. Заганяння сексуально «інших» в темні кути суспільного ґетто робить всім нам погану прислугу.
Це не тільки послаблює нашу спільноту, але й ставить під сумнів наші цінності, цілі у справі побудови вільного і справедливого майбутнього за принципами рівних можливостей і рівномірної відповідальності всіх членів суспільства. Адже в основі марґіналізації групи співгромадян за сексуальною ознакою лежить не що інше, як приниження людської гідності й обмеження їхньої особистої свободи. Очевидно, що в суспільних інтересах частина особистих свобод може бути обмежена. Але де проходить ця межа у випадку груп ЛГБТ і в чому полягає суспільний інтерес, заради якого обмежуються їхні права на доступ до публічної дискусії, на повноцінне існування в публічному просторі, на захист своїх природніх потреб? Якщо будемо рухатися в бік цивілізованого світу, то раніше чи пізніше ми змушені будемо дати відповіді на ці непрості запитання. Краще – раніше.
