Відставка Сільвіо Берлусконі з поста прем'єр-міністра Італії – це завершення ще однієї сторінки в історії Європи. Берлусконі – один з останніх уламків Modern Belle Epoque. Епохи, що передувала Світовій економічній кризі.
Цей веселий життєлюб, герой скандалів та улюблений персонаж жовтої преси, власник заводів, газет, пароплавів, великий шанувальник Муссоліні, гедоніст, епікуреєць, співак і музикант, медіа-магнат та фанат футболу залишається у минулому. Він увібрав у себе все те, чим цікавилася Європа на зламі століть. Європа з берлусконієвським оптимізмом дивилася в майбутнє, не думаючи, що попереду – важкі часи. Коль і Шредер, Клінтон і Буш, Блер і Мейджор, Міттеран і Ширак, Єльцин, Квасьнєвський, Качинський, Кучма, Ющенко, Тимошенко, Мубарак, Каддафі, Мобуту, Солана і цілий ряд інших неоднозначних особистостей були сучасниками Берлусконі. У відставку пішов останній яскравий представник покоління "дітей квітів" у європейській політиці – тих, що започатковували рух хіпі, виступали на захист екології, вимагали рівності для всіх меншин, курили драп, лізли на барикади у Парижі у 1968-му, творили культ Че і Мао, захоплювалися творчістю Ворхола, цитували Елюара. А потім, подорослішавши, об'єднували Європу, бомбардували Югославію та Лівію, запроваджували доволі жорсткі порядки, співпрацювали з транснаціональними корпораціями і мислили не стільки категоріями легкого диму, скільки категоріями дорогого газу.
"Якщо у молодості ти не був радикалом – ти осел. Якщо у зрілому віці ти не став консерватором – ти тричі дурень". Клемансо. Берлусконі – це ілюстрація до цитати французького прем'єра.
А ще – він портрет європейського політика, який був прямою антитезою до поняття "європейська політика". Нерозділені політика і бізнес. Нестримність у всьому. Відсутність стримуючих факторів. Форца, Італія, і нехай весь світ почекає! Форца, Сільвіо, і нехай усі інші як собі знають! Корупція? Та наплювати! Економічна криза? Не вчіть нас жити – краще дайте грошей! Порушення демократії? Блін, це такі дрібниці! Давайте, поговоримо про чистоту традицій і європейське майбутнє!
Берлусконі був ідеальним адвокатом для українських політиків. "Ви нас звинувачуєте у недемократичності, у неєвропейськості, у корумпованості? А чому ви не дивитеся на Італію? Чому ви не робите зауваження Берлусконі?" – могли у будь-який час використовувати аргумент українці, не залежно, чи за часів Помаранчевої влади, чи в часи Кучми, чи зараз.
Водночас варто віддати належне Берлусконі – він був одним із останніх Лицарів, що захищали традиційні християнські цінності в Європі. Він боровся проти ісламізації Європи, проти стихійних міграційних процесів, проти одностатевих шлюбів, пропаганди гомосексуалізму та виродження європейської цивілізації. Зараз на цьому напрямку залишився Саркозі, який навряд чи може ефективно протистояти загрозам. Радше – ефектно.
Новий прем'єр-міністр Італії, Маріо Монті, зарекомендував себе як борець із великим бізнесом та транснаціональними корпораціями. Він не боявся кидати виклик навіть таким монстрам, як Дженерал Електрик чи Майкрософт, застосовуючи щодо них антимонопольні санкції. Свого часу він потягнув до Європейського суду Німеччину – як державу, що сприяє монополістам та транснаціональним корпораціям. Він – вчений-економіст, єврочиновник зі стажем. За віком він теж – із покоління шістдесятників. Але ментально – він представник іншого покоління, іншої культури. Він у першу чергу європеєць, і вже потім – італієць.
Призначення Монті – спробувати витягнути Італію із тієї кризи, яку залишив по собі Берлусконі. Тієї кризи, яку залишила по собі Belle Epoque. Очевидно, це будуть не зовсім популярні методи...
...На початку ХХ століття Стара Добра Європа відходила у минуле під звуки чардашу Монті, що плавно переходили у канонаду гармат Першої Світової. А початку ХХІ століття знову звучить Монті. Під виття поліцейських сирен, марші антиглобалістів, демонстрації радикально налаштованої молоді, дискусії політиків, галас на біржах. Чардаш, що переходить у реквієм.
Завдяки заходам Монті економіка Італії, можливо, відродиться. Але це вже буде зовсім інша Італія. І за декілька років італійці з ностальгійним сумом згадуватимуть часи Берлусконі. Який, хоч і був великим пройдисвітом, але – чорт забирай! – був веселим хлопцем...
Кость Бондаренко,
