Увесь такий, як на медалі,
На Божий суд приходить Сталін.
Хоч людству винен аж за край,
Як кожен смертний, хоче в рай.
Коли б не я, Високий Суде, -
Хай що про мене кажуть люди, -
То черепАми грав би в гольф
На всій планеті гер Адольф.
Я ж не перечу, маю гріх,
Та нищив більшістю своїх.
І суд, чи з дива, чи з добра
Впустив його в сади Петра.
Тут серед інших баламутів
По вирок свій приходить Путін.
Чорти озвалися, як стЕклі:
«Без нього буде рай у пеклі.
Як дбаєш, Суде, про баланс,
То в нього вчитись дай нам шанс!
Він майстер підлості й облуд!»
Отак чортів послухав Суд.
Хоч вирок, як пророцтво Ванги,
Та появивсь Приватний Ангел,
І чує Путін через шок:
«Залазь, дрібнота, в цей мішок».
І наш творець вселенських сліз,
Як спритний тхір, в мішок заліз.
Приватний Ангел – дідча сила –
Бере мішок отой на крила,
І до Петра його підносить:
«Тут щойно був вусатий Йосип,
Від щастя ката «повело» -
Пішов, забувши барахло.
Щоб не летіти довго вслід,
Я кину міх цей через пліт?
Аби той Сталін всемогущий
Мав з чим ходити в райські кУщі...»
...Буває всяке у сакралі,
Тож набираймося моралі,
Аби у торбі барахла
В рай не закинули хуйл@...
