У місті Калуш Івано-Франківської області при церкві Божого Милосердя вже дев’ять років існує дитячий будинок сімейного типу. Тут живуть сироти та діти, чиї батьки позбавлені батьківських прав. Опікується ними отець Володимир Пітулей. Хоча він й прийняв монаший постриг, та що таке бути батьком дуже добре знає.
За цей час отець виплекав десять дітей, семеро з них вже вилетіли з «батьківського гніздечка». Допомагає отцю пані Оля. «Як би не вона, я б цьому ради сам не дав», – зізнається отець. Жінка має свою родину, а свого часу також усиновила хлопчика.
Раніше, коли було фінансування, то пані Оля отримувала зарплату, як соціальний працівник, а зараз програма закінчилася, тепер жінка робить все , як каже отець, «на славу Божу».
Діти живуть у колишній резиденції на церковному подвір’ї. Будинок двоповерховий. Отець запрошує усередину. На першому поверсі – кухня, вітальня, господарські приміщення. На другому – кімнати дітей.
Отець каже, раніше тут було дуже шумно. Зараз – тиша й спокій. Бо лишилося лише троє дітей. У дитячих кімнатах – м’які іграшки, на поличках – книжки, зошити, на стінах – вишиті ікони, вервички.
Першою зустрічає нас Віка. Дівчині – 17. Показує свою кімнату. Тут живе вже п’ять років. Мама у дівчини померла, а тато випивав і його позбавили батьківських прав. Вікторія закінчила 11 клас, тепер планує вступати в Прикарпатський національний університет, хоче бути філологом.
Підходить інша дівчинка – Настя. Вона тут найменшенька. Потрапила сюди, коли їй було 4 роки.
«Як побачила мене, кричить : «мама» і відразу до мене на руки», – пригадує пані Оля їхню першу зустріч.
То було у Центрі соціально-психологічної реабілітації для дітей у с. Мединя Галицького району. Звідти всі діти. Переважно, всі по парам – брат-сестра. Жінка приносить альбом, показує всіх вихованців, тішиться, які вони всі гарні. «Аби ще й щасливі були», – додає пані Оля.
Насті зараз 13. Пані Олю так і називає «мамою». А ще донедавна дівчинка боялася усіх жінок. Чому, ніхто не знає. Мама у Насті померла, пам’ятає її дитина лише за фотографією.
У Насті було роздвоєне піднебіння, у народі – «вовча паща». Дівчинці зробили операцію. Зараз навіть не чути, що говорить через ніс.
Дівчинка живе тут з братом Сергієм. Хлопець вже восени залишить стіни будинку. Він вступив у Івано-Франківську Духовну семінарію. Буде священиком.
Окрім будинку сімейного типу, при церкві вже чотири роки діє благодійна їдальня. Тут харчуються самотні старенькі люди, безхатьки, люди з психічними вадами. Щодня приблизно 70-80 осіб. Їдальня працює з 8 до 9 ранку. Готує на всіх пані Оля. Кожен день 50 літрів першої страви, друге, салат, компот, чай.
Потребуючим, крім гарячої їжі, видають ще одяг. Його приносять небайдужі люди.
«Сьогодні було дуже багато людей, – говорить отець Володимир, – є навіть ті, хто зі мною раніше працювали на роботі».
А свого часу отець працював електриком. .І зізнається, що ніколи не хотів бути священиком. Хоча батько його якраз був священнослужителем, підпільним на той час. Мама – медсестра.
«У мене були невдачі на роботі, – розповідає отець, – думав: «ой, як мені не щастить». А потім зрозумів, що то велика ласка. Так Бог покерував».
Сам отець Володимир Пітулей з вигляду дуже спокійний. Каже, навіть нотації дітям не читає. Й до науки дуже не змушував. Але якщо було треба, навіть репетиторів наймав. Каже, намагається виховувати дітей власним прикладом.
«Мені головне , аби вони були хорошими людьми, на службу Божу ходили, знали, що таке Сповідь та Святе Причастя», – говорить отець Пітулей.
Та зізнається, діти важкі – непрості характери, то все гени від батьків, вважає отець. Усім, хто пішов у «вільне плавання», отець купив квартири за їхні пенсії. Усі ці роки гроші дітей збирав, а годував та навчав їх з пожертв благодійників та небайдужих прихожан.
Чи буде ще будинок поповнюватися дітьми, отець не знає, каже: «На все воля Божа» та час від часу приговорює: «Діла добрі не треба афішувати. Заслуги не буде».
Робота здійснюється в рамках проекту «Підвищення рівня соціальної відповідальності та участі громади на місцевому рівні» , який реалізовує Карітас Івано-Франківськ.
Юлія Федунишин,
фахівець із зв’язків з громадськістю та пресою Карітасу Івано-Франківська
