Бувалих АТО-шників видно відразу. Перше, що видає їх це специфічний фейс-стиль. Як правило це козацька зачіска і... густа борода з вусами. Навіть в тих, в кого по життю нічого на обличчі не росте.
От, наприклад, артилерист Михайло Гончар ніколи не носив бороди, власне, як і не був гармашем. Та доля розпорядилось інакше.
Мешканець невеличкого містечка Болехів, що у Івано-Франківській області, він планував свою долю зовсім не так, як вона складається. В майбутньому прикарпатському юнакові бачився будинок, дружина і як мінімум п'ятеро дітей. “ Щоб в хаті не було сумно”, - усмішкою додає Михайло. Та прийшла повістка на мобілізацію. І він не вагаючись зібрав речі та пішов в армію. В зоні АТО хлопець вже відбуває другу ротацію. Він навідник однієї з потужних гармат. Приймав участь у багатьох артилерійських дуелях та бойових виїздах.
- Зараз, виконуючи міжнародні зобов'язання, ми відійшли на встановлену дистанцію, - говорить Михайло Гончар. - Цей відпочинок використовуємо. Щоб почистити та обслужити свою техніку. А також покращити знання та навички з володіння гарматою. Та ворог най начувається. Якщо йому здасться, що наші підрозділи на передовій беззахисні, то великокаліберні “подарунки” від мене і моїх товаришів російські мордорівці отримають раніше ніж сподіваються.
Дуже скептично налаштований Михайло і до відказників, та тих, хто ховається від призову та мобілізації. За його словами, справа чоловіка в мирний час пильнувати родину, а у воєнний — державу. А боягузам радить боятись не військкомату, а тих солдат, що після нашої перемоги повернуться до дому і спитають у “косарів” де вони були і що робили, коли Україна боролась за свою державність.
Передова інформаційна група МОУ Тарас Грень
