Теплим, сонячним, осіннім днем зустріло Прикарпаття чергову виїзну редакцію центрального друкованого органу Міністерства оборони України газети «Народна Армія». Майже 70-тикілометровий переїзд до Делятина видався швидким.
За вікном автівки мальовничі краєвиди передкарпатських полів замінили собою прекрасні гірські пейзажі. Гори, немов велетенські стіни, обступали дорогу, яка бігла між ними сірою рікою. Ледь не проїжджаємо повз поворот з основної траси до гарнізону. Нічим не примітна селищна дорога петляє між карпатськими будиночками, прикрашеними чеканкою та традиційними візерунками.
КПП з «з блок-постівськими» бетонними блоками виникає якось несподівано. Перевірка документів, звірка прізвищ, виписка перепусток. І хоча над цим, колись надтаємним об’єктом Збройних Сил СРСР вже немає такого ореолу таємниці, процедура потрапляння сюди залишилась незмінною. І водії маршруток, і постачальники продуктів у комерційні магазини гарнізону -- всі мають перевірені і видані контролюючими органами перепустки. Адже саме тут, у горах, стоїть чи не найважливіший у західному регіоні арсенал, що має забезпечувати війська снарядами та боєприпасами.
Однак за своїм початковим призначенням це одна з 13-ти центральних баз зберігання ядерних боєприпасів колишнього Радянського союзу, так званий «об’єкт «С» (саме за такою номенклатурою рахувались подібні установи в надтаємних документах того часу). Знаходиться вона в ущелині поблизу карпатського селища Делятин.
За часів СРСР тут обслуговували ядерні боєголовки стратегічних, тактичних та міжконтинентальних ракет, що несли чергування від Молдавії і Закарпаття до Чорного моря. З розпадом союзу частина залишилась, та профіль її роботи змінився докорінно. Дорога від КПП до жилого містечка – це ще шість кілометрів гірської траси. Зрідка по узбіччю можна побачити старі яблуневі сади, за формою яких можна вгадати, де стояли селянські хати.
Свого часу тут було велике село Луг, яке за рішенням Сталіна було повністю переселене, а хати знищені.
Одна з найпоширеніших напівбайок про утворення бази розповідає про те, що ніби Лаврентій Берія навмання тикнув пальцем в карту Карпатських гір і наказав створити там найпотужнішу базу. Віриться в це важко. Адже насправді надто добре вибране місце для розташування бази – в середині довгої карпатської ущелини, яку надійно прикривають гори. Однак частка правди в розповіді про створення бази є, бо довгокілометрові тунелі у тверді гір пробиті працею багатьох тисяч в’язнів тодішнього СРСР.
Місцевих жителів до робіт не залучали, і вони навіть не здогадувались, що там робиться за колючим дротом, яким було обнесено всі гори навколо. Відповідно до створеної радянськими контррозвідниками легенди всі, хто служив тут за часів союзу, мав не що інше, як московську(!) прописку.
Діти вчились у московській середній школі № 131, молодші ходили у московський дитячий садочок. Місцеві магазини теж були на забезпеченні столиці. Тому тут навіть у найважчі часи можна було придбати й ікру, і дорогий одяг, і побутову техніку. Були у містечку і свій пологовий будинок, і своя лікарня. Однак потрапити сюди, зрештою, як і виїхати, можна було лише у спецвагоні з закритими вікнами, що зовні нагадував звичайнісінький плацкартний вагон.
Для маскування основного завдання частини її було класифіковано як авіаційну винищувальну. На самому видному місці (яке добре можна продивитись як з літака, так і з космосу) було встановлено постамент з корпусом винищувача МІГ-15, всі військовослужбовці носили тільки льотну форму. Уся символіка на клубі та інших будівлях містечка свідчила виключно про авіаційне спрямування служби. А на додачу, щоб було більш переконливо, якщо на якійсь із туристичних баз в Карпатах зненацька з’явиться іноземний нишпорка, кілька разів на тиждень над військовим містечком пролітали справжні літаки, які опускались чи не до дахів і стрімко злітали над горами.
У тих, хто відпочивав в Яремчі чи Ворохті, і справді складалось враження, що літаки злітають з якогось невидимого гірського аеродрому. Щодо оборони цього надтаємного об’єкту, то теж було продумано все до дрібниць. У скелях створили низку підземних ходів, що поєднували систему бункерів, ДОТів та ДЗОТів. Гори навколо обтягнули мережею колючого дроту з цілою системою надсучасної сигналізації. Тому, хто наважився б штурмувати цей об’єкт, довелось би докласти великих зусиль, адже самі гори виступають тут надійним природним захистом, слугуючи стінами цього своєрідного гірського форту.
До речі, саме в цьому місці було вщент розбито одне з найпотужніших радянських партизанських об’єднань – загін Сидора Ковпака. За різними розсекреченими даними, на момент розпаду союзу Україна володіла другим (після Росії) арсеналом стратегічних і тактичних боєприпасів – 2345 одиниць. Майже всі вони час від часу проходили обслуговування саме тут у Карпатах. Про те, скільки людей перейшло через службу у цьому містечку, достеменно невідомо, адже більшість документів, що стосуються життя і роботи «Московського району» України, і досі залишається таємницею.
Сьогоднішнє містечко можна умовно поділити на три великі зони – безпосередньо шахти зберігання, військову частину та жиле містечко.
За словами командира частини полковника Юрія Грицика, про надійність цих складів годі і говорити. Кожного року держава виділяє чималі кошти на підтримання живучості цього арсеналу. Кілька років тому у сховищах було встановлено сучасну систему запобігання пожежі та контролю за вологістю і температурою. Територія як самої бази, так і технічних об’єктів знаходиться під суворою охороною, більшість якої складають автоматизовані системи стеження. Тому проникнути сюди непоміченим просто неможливо. І навіть всюдисущі хлопчаки – діти військовослужбовців знають, що їхнє поле ігор та розваг обмежується лише межами цивільного містечка. Та якщо порівняно з радянськими мірками рівень нетаємності та відкритості значно покращився, доступ до технічних територій осі суворо регламентується.
Потрапити усередину сховищ може лише обмежена кількість людей. Само собою зрозуміло, що саме життя арсеналу і диктує весь ритм існування всього містечка. Сьогодні воно складається з 115 житлових будинків. В основному це так звані індивідуальні будинки – невеликі котеджі з автономним опалюванням та невеликим палісадником. Є ще 17 чотири- і двоповерхових будинків, які військові між собою називають «досами» (від радянського – дім офіцерського складу). Зрештою, для нормального існування людей тут є все необхідне. Кілька магазинів, що повністю забезпечують продуктами. Ціни мало різняться від міських. Є аптека і навіть невеличкий ринок. Також тут є і своє поштове відділення і ощадкаса. Однак, є в містечку і чимало своїх проблем і досягнень. Саме про це і йшлось під час круглого столу, який був організований представниками виїзної редакції газети.
На цей захід, крім представників громадськості містечка та командування частини,були запрошені завідувач сектору з питань діяльності правоохоронних органів та оборонної роботи апарату Івано-Франківської ОДА Валерій Іваненко, перший заступник голови Надвірнянської райдержадміністрації Степан Іроденко, начальник Івано- Франківської КЕЧ району майор Анатолій Садіков, військовий комісар Надвірнянсько-Богородчанського об’єднаного районного військового комісаріату підполковник Володимир Ярмощук.
- З усіх наших болючих питань, що потребують негайного вирішення, ми постійно співпрацюємо з органами місцевого самоврядування та іншими державними структурами управління, - почав розмову командир частини полковник Юрій Грицик. – Скажімо, в нас є дитячий садочок, який стоїть на балансі Міністерства оборони, а всі зарплати та інше ідуть через органи місцевого самоврядування. Так само є і школа, яка має всі одинадцять класів навчання. В ній навчаються лише діти мешканців нашого містечка. Також лишилась інфраструктура 50-го військового лазарету, який був розформований у 2004 році. Це шість будівель. Однак зараз було проведено нараду з місцевою райдержадміністрацією, щоб передати ці споруди на баланс Надвірнянського району і використовувати за прямим призначенням. Тобто знову відкрити лікарню чи якийсь реабілітаційний центр. Також у нас дуже гарні традиції з шефської допомоги. Так, у цьому році Надвірнянська райдержадміністрація виділила 25 тисяч гривень, на які ми провели капітальний ремонт клубу.
В свою чергу військовослужбовці частини беруть активну участь у військово- патріотичному вихованні дітей району. Та разом з цим ми маємо в містечку дві гострі проблеми. Зокрема, це вирішення питання з відселенням військових пенсіонерів, які втратили зв'язок з Збройними Силами України. Адже вони знаходяться на квартирній черзі при Івано- Франківській міській раді, а за 20 років був відселений і отримав квартиру лише один військовослужбовець. Через те, що наше військове містечко вважається закритим, то наші військовослужбовці ніде не можуть стати на квартирний облік. І повірте, це викликає в колективі значну напругу. Адже в перспективі у кожного офіцера - стати в чергу на загальних засадах вже після завершення служби.
От і виходить, що людина, яка прослужила в армії вірою і правдою 20 і більше років, стає в чергу після набагато молодших офіцерів. Це є певною мірою дискримінація. - А скільки загалом сімей, які потребують відселення, є у містечку? – продовжив розмову перший заступник головного редактора газети «Народна Армія» полковник Роман Драпак. – І чи мають вони якусь можливість працевлаштуватись? - Загалом таких родин у нас 114, - зазначив командир частини полковник Юрій Грицик. – Всі вони - люди вже близько 50-тирічного віку. Звичайно, ми намагаємось забезпечити їх роботою як у містечку (це вихователі в дитсадку, персонал школи тощо), так і в самій частині. Наприклад, у моїй частині є 142 посади працівників Збройних Сил України. Хтось шукає собі заробіток в інших галузях. Зокрема, колишні офіцери відкрили на території свій комерційний магазин, хтось займається приватними перевезеннями. І хоча проблема працевлаштування в нас завжди стояла гостро, ми намагаємось вирішувати її в міру можливості.
- Давайте поговоримо про взяття на квартирний облік, - запропонував полковник Роман Драпак. – Тобто, якщо в частини приходить молодий офіцер, він отримує службове житло, але на обліку ніде не стоїть. І має право стати на так звану «квартирну чергу» лише після звільнення, або переведення в інший гарнізон?
- Загалом у черзі на отримання власного житла, яка є в КЕЧ, нараховується 570 осіб, - підключився до розмови завідувач сектору з питань діяльності правоохоронних органів та оборонної роботи апарату Івано-Франківської ОДА Валерій Іваненко. – Серед категорій, звільнених в запас, афганців черга теж понад 500 осіб. Це, якщо пам’ятаєте, є такий закон про субвенції, відповідно до якого державою виділялись певні кошти на забезпечення громадян. Однак в останні роки ці кошти по субвенції не йдуть.
В 2010 році для забезпечення житлом афганців в бюджеті України окремим рядком було прописано 20 мільйонів гривень на всю державу. Для всієї Івано-Франківської області надійшли кошти на придбання лише чотирьох квартир.
- Тобто перспективи отримання житла в офіцерів мінімальні? - Перспективи, м’яко кажучи, мінімальні, - з сумом в голосі продовжив Валерій Іваненко. – Хоча є законодавство. Добре прописані норми. Але… - А якщо глянути на цю проблему з точки зору тих земель та споруд Міноборони, які є зараз на території області, однак через заходи реформування не використовуються?
- Свого часу це була просто прекрасна ініціатива з боку Міноборони, - наголосив Валерій Іваненко. – В самому Івано-Франківську і області є чимало містечок, які заросли бур’янами. Наприклад, в самому Івано- Франківську є територія колишнього стройбату. Свого часу це була потужна частина. Будували по всій області. В рік здавались кілька будинків для військових. Але зараз там знаходиться організація, яка нічим суттєвим не займається. Однак на території, яку вони утримують, можна побудувати 3-4 багатоповерхівки. Якби цю територію Міноборони запропонувало місту на паритетних засадах... Скажімо, два гектари землі ми передаємо міськвиконкому, але це виділяється 100 квартир на забезпечення черги. От місто побудувало квартири і для себе, і для військовослужбовців.
- Але ж свого часу в місті було передано чимало містечок, і в досить вигідних районах, у центрі тощо... - На жаль, Міноборони нас не запитує, як і на яких засадах воно прагне передати землю, - відповів завідувач сектору з питань діяльності правоохоронних органів та оборонної роботи апарату Івано- Франківської ОДА Валерій Іваненко.
– У нас кілька тижнів тому було призначено нового начальника КЕЧ, і наскільки відомо, свою роботу він розпочав саме з наведення порядку в обліку містечок. - На даний час я вивчаю ситуацію і готую власні пропозиції, - додав до дискусії начальник Івано-Франківської КЕЧ району майор Анатолій Садіков. – В нас є багато цікавих, на мою думку, для місцевих органів самоврядування пропозицій. Однак є своя законодавча база і процедури.
- Коли військовослужбовець отримує службове житло, то він не знімається з загальної черги, - пояснив представник громадськості Ігор Гайдук. – Але як нам потрапити на цю чергу? Відповідно до законодавства військовослужбовець має стояти на квартирному обліку за місцем служби. В нас постійне житло не може бути, адже містечко закрите. Ні Івано-Франківська КЕЧ, ні обласний комісаріат нас у чергу не беруть. Виходить така собі правова колізія, яка вимагає вирішення на найвищому рівні. Адже від цього залежить доля багатьох людей, які вірою і правдою служили державі. От і лишаються люди заручниками системи. - А як складаються справи з реєстрацією громадян, тобто тим сумнозвісним «штампиком» у паспорті?
- Питання досить цікаве і насправді актуальне, - відповів Ігор Гайдук. – Насправді в нас написано «місто Івано-Франківськ, вулиця Авіаційна,16», проте сама реєстрація видана Делятинським РВУМС України. Ще кілька років тому нам досить важко було, скажімо, взяти кредит. Бо банки дивувались, як районний центр дає реєстрацію в обласне місто, та ще й на неіснуючу вулицю. Але зараз всі формальності узгоджені, і кредити нам видають без проблем. Так само немає проблем і з житлом. В більшій мірі квартири і будинки мешканців впорядковані самими мешканцями. Люди зрозуміли, що жити тут вони будуть довго, і самі створили собі пристойні умови. Більшість вже користуються індивідуальним опаленням (встановлення якого обійшлось в 13-15 тисяч гривень). Адже це набагато менше, ніж платити за послуги централізованого опалення. Таких собі комунальних проблем у нас просто немає. Однак є проблеми іншого характеру. Скажімо, не виконуються норми закону про надання житлово-комунальних послуг як договірні засади діяльності. По тому договору, який зараз підписаний з будинкоуправлінням, не зрозуміло, кому і за що ми платимо. І чому саме такі суми. Є встановлені і затверджені Каміном типові договори на подачу електроенергії та газу з кожною з відповідальних організацій. В нас же якийсь незрозумілий універсальний договір, де є всі види послуг. Крім цього, є питання по тарифікації електроенергії. Адже ми платимо, як мешканці населеного пункту. А це більше, ніж мешканці того ж самого Делятина.
- По тарифікації населення я буду розробляти плани виведення мешканців на прямі розрахунки з енергопостачальниками, - пояснив проблему начальник Івано-Франківської КЕЧ району майор Анатолій Садіков. – І якщо не буде ніяких завад, то це питання буде вирішено найближчим часом. Однак тут є проблема в забезпеченні мешканців лічильниками. Це головна вимога РЕМ – встановлення нових лічильників. А це додаткове фінансування, або для прискорення вирішення цього питання мешканці самі встановлять лічильники.
- Колись у нас були серйозні перешкоди з подачею енергоносіїв, - розповів командир частини полковник Юрій Грицик. – Якщо Міноборони вчасно не проплачувало гроші, то відключали всіх - як частину, так і мешканців. Однак поступово ми вирішили ці проблеми. Для забезпечення мешканців газом було прокладено окрему трубу з лічильником. А по електроенергії ми щоквартально проводимо звірку та проплати за начальником КЕЧ. Тому останні роки в нас мешканці жодного разу не були відключені. А з 2008 року окремою постановою Кабміну нас взагалі заборонено відключати від енергоносіїв. Якщо говорити про опалення, то у всіх спорудах нашого гарнізону, навіть при найнижчих температурах, що панують зимо в горах, стовпчик термометра в приміщеннях не опускався нижче 20 градусів тепла. І хоча котельня в нас працює вже без капітальної реконструкції з 70-х років минулого сторіччя і має великий відсоток зношеності, вона все одно добре забезпечує нас теплом. - А чи стоїть зараз питання реконструкції котельні?
- Перед нами зараз стоїть завдання від начальника Західного територіального управління про вивчення можливостей зменшення споживання газу, - розповів начальник Івано-Франківської КЕЧ району майор Анатолій Садіков. – Тобто це розгляд пропозицій проектування автономного опалення, і само собою поставлене завдання на визначення опалення більш сучасними технологіями подачі тепла. Все планується на наступний рік. Адже тут потрібно не тільки провести технічні розрахунки, але й закласти чималі кошти. Однак по тих розрахунках, що я маю зараз, Міноборони втрачає великі кошти на експлуатації застарілих котелень. Тому питання з реконструкції систем опалення буде розглянуто якнайшвидше.
- Статус закритого містечка не дозволяє взяти їх на баланс місцевим органам самоврядування, але в містечку є чимало вивільнених споруд. Яка їх подальша доля? Чи мають представники влади бажання взяти їх собі? - Загалом у нас більше 30 вивільнених будинків, - пояснив командир частини полковник Юрій Грицик. – Всі вони вивільнені в процесі реформування ЗСУ. Свого часу тут була розвинена інфраструктура, потужний військовий організм. А зараз змінились завдання частини, і ці будинки законсервовані. Загалом тут було шість військових частин, а тепер залишились ми одні. І зараз ми, скажімо, плідно працюємо щодо відновлення потрібної інфраструктури.
- Вже є рішення Надвірнянської райради від 25.03.2010 року, - доповнив слова командира завідувач сектору з питань діяльності правоохоронних органів та оборонної роботи апарату Івано-Франківської ОДА Валерій Іваненко. – Райрада готова взяти їх на баланс і використовувати за призначенням. Тут навіть передбачені посади для 14 лікарів, які б обслуговували не тільки мешканців містечка, котрих, до речі, 1269 осіб, але й населення навколишніх сіл. Правда, ці документи дуже довго знаходяться в Міноборони. За цей час змінилось три міністри оборони. І в нас є вже інформація про те, що нібито справу зрушено з мертвої точки. - На жаль, зараз ми не можемо нічого зробити для порятунку законсервованих будівель, - пояснив перший заступник голови Надвірнянської райдержадміністрації Степан Іроденко. – Адже вони в нас не стоять на балансі, і є власністю вашого міністерства. Якщо вони будуть передані, тоді ми і в обласний, і державний бюджет будемо закладати кошти по їх відновленню та використанню. - Ось перелік споруд, які плануються на передачу, - підтримав розмову Валерій Іваненко. – Поліклініка, головний корпус шпиталю, інфекційне відділення, лікувально-адміністративний корпус, господарський комплекс шпиталю, КПП шпиталю, школа, дитячий садок, склад медичного обладнання, овочесховище, теплиця. Якби цей комплект передати, можна було б щось робити. - А чи існують проблеми з взяттям на військовий облік, комплектацією військовослужбовцями за контрактом? - Насправді ні, - відповів військовий комісар Надвірнянсько- Богородчанського об’єднаного районного військового комісаріату підполковник Володимир Ярмощук. – І призиваються звідси, і йдуть на контрактну службу сюди з охотою. Напевно, це тому, що всі діти, що ростуть тут, бачать службу такою, як вона є, ще змалечку. І тому свідомо роблять свій вибір. До нового року прийде служити сюди 16 контрактників. Так само немає жодних проблем з обліком чи ще з якимось заходами, пов’язаних з військкоматом. Всі питання ми намагаємось вирішувати оперативно і в повному обсязі. Завершилась розмова за круглим столом побажанням успіхів та подоланням проблем, які ще є в гарнізоні. А перший заступник головного редактора газети «Народна Армія» полковник Роман Драпак пообіцяв, що газета відслідковуватиме і надалі те, як розвиваються події в цьому унікальному гарнізоні.
Після круглого столу відбулось урочисте шикування всього особового складу, на якому Роман Богданович урочисто нагородив командира частини полковника Юрія Грицика цінним подарунком від редакції газети «Народна Армія», а кращі військовослужбовці частини були заохочені відзнаками головного редактора газети. Крім цього, полковник Роман Драпак передав комплект нового звукового обладнання для кубу частини, яке дозволить не тільки якісно проводити наради та зібрання, але й слугуватиме організації дозвілля військовослужбовців частини. Прощання з гарнізоном було своєрідним випробовуванням. Адже так не хотілось покидати цей мальовничий край з його гостинними відкритими людьми.
Однак з часом на наших шпальтах буде розміщено низку матеріалів про життя та вирішення проблем людей у погонах, які служать на Прикарпатті.
Підполковник Тарас Грень